ЯК УМИРАЮТЬ «КСЕНІЯ» І «МРІЯ»…

Ще 6 жовтня 1999 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 1284 «Про першочергові заходи з реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій», стаття чотири якої передбачала створення до 1 листопада 1999 року, тобто за місяць, Національного молодіжного оздоровчого центру на базі санаторіїв «Червоний маяк» і «Юність» у селищі Сімеїз на Південному березі Криму. Проте й сьогодні, майже через два роки після указу, центр не створений. Чому?

Національна рада з питань молодіжної політики при Президенті України, звертаючись до глави держави з проханням підтримати ідею створення центру, повідомляла, що відповідно до даних Міністерства охорони здоров’я з 10 мільйонів молодих людей у віці 15—28 років 3 мільйони потребують щорічного оздоровлення, а 30 відсотків допризовників через медичні показання взагалі не можуть служити в Збройних силах України. До того ж рівень підліткової та молодіжної захворюваності у країні постійно зростає: серед студентів останніми роками вчетверо зросла захворюваність шлунково-кишкового тракту, вп’ятеро збільшилася кількість нервово-психічних хвороб. У вузах України навчаються понад 3 тисяч студентів-інвалідів, понад 8 тисяч студентів-сиріт, 14,5 тисячі студентів, які постраждали від чорнобильської аварії. Природно, що проблему оздоровлення всієї молоді створенням одного центру не вирішити, та він справді міг би відіграти велику роль. Своїм указом завдання із його заснування Президент поклав на Міністерство охорони здоров’я, Фонд державного майна, Держкомітет у справах сім’ї та молоді, місцеві органи влади разом із профспілками й УНКМО. Виконавців, отже, було чимало, проте не сталося головного — об’єднання їхніх зусиль.

Санаторії «Червоний маяк» і «Юність» — головні здравниці невеликого історичного селища Сімеїз, що неподалік Фороса. За радянської влади вони функціонували як протитуберкульозні, зокрема «Юність» (колись називався імені Леніна), — для протитуберкульозного лікування підлітків. Проте останніми роками, попри вибух захворюваності на туберкульоз, робота не лише цих двох, а й іще шести протитуберкульозних санаторіїв у Криму через недостатнє фінансування Мінздоров’я була остаточно порушена. Навіть зараз туберкульозними хворими вони заповнені ледь наполовину, більша частина використовується для комерційного оздоровлення чи взагалі не за призначенням. При цьому стан матеріальної бази, зокрема, «Червоного маяка» і «Юності», не витримує жодної критики. В «Юності» коридори пофарбовані темно-синьою олійною фарбою, палати типові для лікарні 60—80 років. Особливо скрутне становище в «Червоному маяку».

Не дивно, що ще 1999 року сесія Сімеїзької сільради схвалила ініціативу молодіжних організацій і просила Верховну Раду, Президента, Раду міністрів прискорити створення центру, сподіваючись, певне, що це сприятиме відродженню, як сказано в рішенні сесії, «практично не функціонуючих санаторіїв». Та ба.

Директори обох здравниць (у «Червоному маяку» — Анатолій Саратов, в «Юності» — Володимир Куликов) ще й зараз одноголосно висловлюються за те, щоб їх санаторії залишилися, як і колись, протитуберкульозними, адже в нашій країні зафіксовано спалах цього страшного захворювання і з ним необхідно боротися. Більш того, всі співробітники санаторіїв дружно підтримують своїх директорів і вважають, що вони повинні залишитися саме під егідою Мінздоров’я. За формою начебто правильно, а за суттю?

Заковика в тому, що в указі Президента першим виконавцем роботи зі створення оздоровчого молодіжного центру назване саме Мінздоров’я. Більш того, представники УНКМО стверджують, що вони збираються створювати центр саме за участю Мінздоров’я. Та саме позиція Мінздоров’я, як свідчать факти, і загальмувала всі справи. По-перше, від самого початку організації-виконавці не змогли домовитися, як саме вони створюватимуть центр. Мінздоров’я, певне, припускало, що УНКМО збере власні гроші, плюс гроші профспілок, Чорнобильського фонду, місцевих адміністрацій і вкладе їх у ремонт його запущених і старих санаторіїв. Та УНКМО вчинив по-своєму — порушив питання про передачу вказаних Президентом санаторіїв на свій баланс, перш ніж туди вкладати якісь кошти. Мінздоров’я не погодилося з цим, і відразу ж передало два найцінніші об’єкти санаторію «Червоний маяк» — корпуси 1 і 2, тобто пам’ятники архітектури вілли «Ксенія» і «Мрія» — на баланс власного санаторію «Південнобережний», про який в указі Президента мова не йшла. Тобто Мінздоров’я фактично сховав їх від передачі майбутньому центру. Директори «Червоного маяка» і «Юності» сьогодні в роботі керуються листом Мінздоров’я, підписаним першим заступником (на той час) міністра В.Москаленком. У документі зазначено: по-перше, передача санаторіїв на баланс УНКМО в указі Президента не передбачена, по-друге, така передача державного майна на баланс громадських організацій чинним законодавством не урегульована, і, по-третє, «проти інших варіантів створення національного молодіжного оздоровчого центру УНКМО заперечує».

Однак усі три тези сумнівні. По-перше, хоча в самому указі про пряму передачу санаторіїв не йдеться, але на листі Національної ради зі справ молоді, де міститься прохання Президенту «дати доручення про передачу майнових комплексів санаторіїв «Юність» і «Червоний маяк» в оренду Українському національному комітету молодіжних організацій із подальшою передачею на баланс», Леонід Данилович власноручно написав «Богатирьовій В. В. (яка була на той час міністром охорони здоров’я. — Ред.) Вважаю за доцільне підтримати. Прошу доповісти. Л.Кучма. 14.08.1999.». По-друге, при всій неврегульованості передачі в законодавчому порядку те саме Мінздоров’я передало кримський санаторій імені Семашка громадській організації афганців, і там тепер, кажуть, справи йдуть зовсім по-іншому. І по-третє, УНКМО зовсім не заперечує проти інших форм організації центру. Він наполягає лише на поділі балансу, щоб кожний відповідав за власні вкладені гроші. Таким чином, замість узгодженої роботи з виконання указу глави держави відомства почали суперечку щодо права власності на санаторії...

Санаторії сьогодні перебувають у жалюгідному стані. Практично всі корпуси (а це стародавні дачі-особняки, збудовані на початку століття чи після війни) вимагають не просто ремонту, а серйозної реконструкції. Вілли «Ксенія» та «Мрія», збудовані в 1905 і 1914 роках, квапливо передані на баланс «Південнобережного», руйнуються особливо інтенсивно. У цих пам’ятниках архітектури частково зняті підлоги, є завалені стіни, вибиті вікна. У день нашого приїзду на віллі «Ксенія» хтось знімав стародавній мідний дах, який, втім, і без того провалений у кількох місцях. Залишки цієї краси видно на нашому знімку. Зрозуміло, що ці історичні палаци, передані Мінздоров’я «Південнобережному» для того, щоб урятувати їх від передачі УНКМО, насправді «Південнобережному» не потрібні, і через таку операцію вони втратили останнього хазяїна, який міг хоча б уберегти їх від розграбування. Загалом зрозуміло, що на цій базі Національний оздоровчий центр молоді може бути створений. Та це вимагатиме реконструкції понад 10 історичних будинків, для чого потрібні не просто великі, а величезні гроші. Сьогодні навіть після косметичного ремонту (тим паче силами й у стилі Мінздоров’я) ці будинки для оздоровлення молоді не придатні, а без якісної реконструкції не можуть використовуватися за призначенням і найближчими роками. Втім, за сучасними мірками, у їх нинішньому стані вони непридатні не лише для оздоровлення молоді, а й узагалі для лікування.

Фактично для створення молодіжного оздоровчого центру вже втрачені два роки. Голова виконкому УНКМО С. Зелінський пише до нашої редакції: «Молодіжні організації УНКМО здатні перетворити Сімеїз за півроку в національний молодіжний центр власними силами. Зупинка за представниками влади, які одним розчерком пера цю актуальну проблему можуть вирішити». Можливо, і так, хоча масштаби такої роботи в усьому Сімеїзі навіть за щедрого фінансування навряд чи вдасться втиснути в півроку. Проте розмова з керівниками і працівниками обох санаторіїв засвідчила: поки що не зроблено навіть те, що можна було зробити. Приміром, колективи лікарів санаторіїв узагалі не уявляють собі, що таке майбутній центр. Вони впевнені — «якщо передати санаторії УНКМО, то ми втратимо й ту роботу, яка є: сюди приїжджатимуть студенти на два місяці за весь рік, танцюватимуть, розважатимуться — і все». Тому обидва колективи проти передачі санаторіїв молоді.

Дотепер ні директорам, ні колективам здравниць не подані докладні плани створення центру, його структура, нові штатні розклади, проекти реконструкції об’єктів. Очевидно, що протитуберкульозна частина має бути виокремлена в якусь особливу структурну одиницю, частина будинків повинна перетворитися на клуби, центри художньої, технічної творчості тощо. Де та як усе це буде? Представники УНКМО жодного разу не виступили на загальних зборах колективів санаторіїв, хоча кажуть, що пропонували, та директори їх не пустили. Можливо, якби люди переконалися, яку масштабну і корисну справу задумано, вони із противників передачі санаторіїв перетворилися б на її завзятих прихильників і однодумців молоді, адже в кожному разі працювати потім у центрі саме їм. Відповідно, домагаючись передачі на свій баланс великої кількості будинків, УНКМО поки що не має хоча б приблизного кошторису їх реконструкції та відновлення, що, можливо, зменшило б їх запал, але конкретизувало б завдання.

У Мінкурортів Криму вважають, що, очевидно, організації-виконавці за минулі два роки вели лише дискусію про неможливість передачі, але жодного разу не спробували поєднати зусилля, не шукали, як би узгодити інтереси всіх відомств. Можливо, на базі санаторіїв можна було створити центр у формі акціонерного товариства з нормальною участю власності всіх зацікавлених сторін, адже за виконання указу Президента вони, по-перше, відповідальні всі, по-друге, без будь-якого із перерахованих Президентом відомств центр неможливий, тому ні Мінздоров’я, ні УНКМО, ні Фонду держмайна, ні Чорнобильському фонду, ні місцевим органам влади, ні профспілкам залишитися осторонь не можна. І розпочинати, очевидно, потрібно за «круглим столом», із точним планом майбутнього центру і зі скрупульозним аналізом того, що скільки коштує і хто яку лепту може внести. І краще пізно, ніж ніколи...