Так уже повелося — у нас кожна велика справа породжує міфи, анекдоти та легенди. Українці, які сприймають життя з неабиякою часткою іронії, переважно дивляться на світ із усмішкою...
2. — Причина в тому, що українське виробництво значно обмежило збут у країні іноземних інсулінів. Природно, фірми зацікавлені в тому, щоб у них залишалась якась питома вага в продажі. У цьому корінь, скажімо так, гіперактивації деяких фірм на адресу українських інсулінів. На жаль, конкуренція ведеться далеко не інтелігентним чином — коли ми відкрито заявляємо, який результат наших досліджень, яка думка лікарів і пацієнтів, то у відповідь одержуємо перекручені дані про нібито надмірні побічні ефекти українських інсулінів, про те, що вони нечисті, сировина не досить якісна тощо. Сумно, що все це робиться не на наукових конференціях, де фахівці можуть кваліфіковано все оцінити й критично осмислити почуте, а переноситься на сторінки газет і масових журналів. Сіється паніка серед пацієнтів. Це труднощі, які треба подолати, і ми їх подолаємо. Переможе ефективність вітчизняного інсуліну й прозорість дій представників заводу. Все це найкрасномовніше доведе правоту одних і неправоту інших. Якщо лікарі будуть задоволені, якщо ми забезпечили хворих і вони теж задоволені, то нападки з боку конкурентів стихнуть самі собою. Думаю, нинішня активізація супротивників індарівських інсулінів пояснюється ще й тим, що вони розуміють — грунт тікає з-під їхніх ніг. Дайте час — і правда переможе.
Доцент кафедри ендокринології Національного медичного університету Олександр ЩЕРБАК:
1. — Завод «Індар» і виробництво на ньому побудоване з урахуванням вимог, які забезпечують належну виробничу практику — GMP. Це вища гарантія якості для тих, хто знає про сучасний стан справ у світовій фармацевтичній промисловості. До цієї характеристики нічого не додаси — вона сама за себе говорить.
Можна почути, що в нас значно більше ускладнень діабету, ніж в інших країнах. У цьому варто розібратися. У лікуванні цукрового діабету існує п’ять методів. Якщо поліпшити один, приміром, підняти рівень інсулінотерапії, але при цьому провалити інші, то в цілому ефективність лікування буде низькою. Треба паралельно покращувати всі методи. А це: дієтотерапія, лікарська терапія, дозоване фізичне навантаження, навчання хворих і самоконтроль. Що приємно — у нас у країні нині почали розвивати всі методи. Причому колектив заводу «Індар» приймає в цьому дедалі активнішу участь. Зараз нам представили видані заводом підручники, посібники, щоденники самоконтролю, підприємство на гуманітарній основі стало поставляти апарати самоконтролю. Це все обнадіює, але мені як медику хотілося б звернутися до наших людей і сказати: не покладайтеся тільки на лікаря — подбайте про себе й самі!
2. — Неприємно, що лікарі змушені приймати мимовільну участь у нездорових чварах навколо вітчизняного інсуліну. Повторюю, не справа лікаря сидіти на прес-конференціях. Лікар повинен лікувати.
1. — Я в захопленні від побаченого на заводі. Це справді висококласне підприємство, й чудово, що воно побудоване в Києві.
2. — У наших людей на психологічному рівні виробилося: раз вітчизняне — отже, гірше. Пам’ятаєте, коли в нас тільки почали різний імпорт завозити? Тоді все хапали лише тому, що іноземне. І скількох маленьких дітей зіпсували привізними напоями та жуйками! Скільки їх із виразками лежить у дитячих лікарнях! А тепер «наїлися» і потягнулися до нашого, тому що зрозуміли — наше краще. З вітчизняними інсулінами буде так само, просто ще мало часу минуло. У нас чимало хворих кажуть, що індарівський інсулін кращий. Скаржаться одиниці. Так, поки що 13—15% хворих самі купують імпортний інсулін, який вони отримували раніше. Наш не хочуть і пробувати через ту саму психологічну причину. Отже, заводу треба не тільки налагоджувати супервиробництво, а й подбати, щоб люди довідалися про чудові результати, яких вони домоглися.
2. — Скарги на те, що комусь підходить певний інсулін, а комусь ні — не зовсім зрозумілі. Річ у тому, що «із стелі» інсуліни не призначають. До ендокринологічної лікарні направляють хворих із районних поліклінік. Вони лягають у стаціонар, і тут кваліфіковано й старанно проводиться комплексний добір схеми лікування. Для всього цього розроблені суворі правила, яких лікарі чітко дотримуються і за якими суворо стежать. Отже, тут причин для непорозумінь немає. Якщо комусь щось не підходить, це питання легко вирішується на рівні професіоналів. І не треба, щоб цим безперервно займалася преса. Що професіональніший підхід, то менше підстав для хвилювання хворих і ефективніше лікування. Отже, давайте поменше хвилювати пацієнтів — їм і так нелегко.
Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.Комісаренка, президент Української діабетичної федерації, співголова Координаційної ради з реалізації програми «Цукровий діабет» Микола ТРОНЬКО:
1. — Ще кілька років тому забезпечення інсулінами хворих складало 15%, нині — 90%. У Києві, Дніпропетровську та ряді інших регіонів удалося досягти вже 100% забезпечення. Сьогодні практично кожний хворий, незалежно від того, живе він у столиці, великому промисловому місті чи районному центрі, може отримати високоякісний препарат інсуліну. Така ж ситуація й у селі. Думаю, це найбільше досягнення в галузі діабетології у нашій медицині за останні кілька років. І всього цього вдалося домогтися лише тому, що в рамках Державної програми «Цукровий діабет» був запущений завод «Індар», який у даний час випускає високоякісні монокомпонентні свинячі та напівсинтетичні людські інсуліни.
Хотів би особливо підкреслити, що зараз завод «Фармак» і фірма «Ей Лілі» — а це всесвітньо відома американська фірма — створили спільне підприємство, яке практично налагодило випуск людських інсулінів. Тобто сьогодні, якщо говорити відкрито і прямо, Україна вирішила найглобальнішу, ключову проблему забезпечення хворих на цукровий діабет високоякісними інсулінами.
Наш інститут покликаний давати клінічну характеристику препаратам, які застосовуються. Наскільки мені відомо, інсуліни, які випускаються на «Індарі» і «Фармаку», відповідають і європейській, і американській фармакопеям. Вони відповідають також вимогам, які висуває Всесвітня організація охорони здоров’я. Та виступаючи в засобах масової інформації, я неодноразово говорив про те, що в Україні має існувати абсолютно незалежна експертиза лікарських препаратів — не тільки вітчизняних, а й імпортних. Я б міг навести масу прикладів, коли, на жаль, усесвітньо відомі фірми завозили на фармакологічний ринок України неякісні препарати. Однак не наводитиму гучні назви фірм, щоб не розпалювати пристрасті.
Тому експертиза повинна стосуватися не лише вітчизняних препаратів, а й того, що нам сюди завозиться. Це надто важливо. І це має бути незалежна експертиза. Приїхали співробітники такого відділу чи лабораторії, узяли кілька серійних флаконів, зробили експертизу й сказали, чи серія відповідає вимогам, які пред’являє ВООЗ, чи не відповідає. Ось це потрібно впровадити обов’язково!
2. — Проблеми лікування цукрового діабету дуже неоднозначні, і ми розглядаємо різні думки щодо цього — адже вони стосуються здоров’я наших людей. Тому на Координаційній раді з реалізації загальнодержавної президентської програми «Цукровий діабет» був поставлений на обговорення і лист Міжнародної діабетичної асоціації України від 18 січня ц.р. На жаль, доводиться визнати, що лист МДАУ буяє як фактичними помилками, так і свідомим спотворенням реальної картини забезпеченості населення інсулінами. Я вже не торкаюся мотивів цього сумнівного послання, як і його стилю, який мало співвідноситься зі справжньою турботою про хворих на цукровий діабет. Та настільки кричуще небажання визнати позитивні переміни в медичному обслуговуванні хворих на діабет за останні два роки не має жодної підстави. А спроби поставити під сумнів як вітчизняний інсулін, так і державну політику в цій сфері охорони здоров’я наводять на певні думки. Ми розуміємо — в Україні йде боротьба за ринок інсулінових препаратів. Проте неприпустимо, щоб заручниками боротьби стали люди, вражені важкою недугою.
Вичерпна відповідь на порушену проблему є в Державній програмі «Цукровий діабет» — вперше в бюджеті виділено 132 мільйони гривень на закупівлю інсулінів. Тут же передбачено близько 15 млн. гривень для закупівлі імпортних інсулінів та інсулінів у картриджах для вагітних жінок і дітей. Для всіх інших закуповуватимуться вітчизняні інсуліни з бюджетних коштів. Тобто ми практично закриваємо проблему для хворих, які страждають на інсулінозалежний діабет — діабет першого типу.
На жаль, суть нездорової обстановки, що склалася навколо інсулінів, у тому, що ринок України багатий, і тим фірмам, які прийшли на український значно раніше, втрачати мільйони, природно, дуже не хочеться. Ми повинні створити сприятливі умови для виробництва вітчизняних інсулінів за умови, що вони відповідатимуть якості та вимогам, про які сьогодні говорить ВООЗ. Ми повинні сприяти розвитку фармакологічної промисловості в країні, щоб не бути залежними від імпорту. У цьому зацікавлені хворі, тому що саме їм потрібні регулярні й стабільні постачання за доступною ціною.
При цьому необхідно будувати цивілізовані взаємини зі світом — ми йдемо до ринку, до Європейського Союзу, і правила гри мають бути однаковими як для зарубіжних, так і для наших фірм. Я не обмовився, коли сказав, що цивілізовані взаємини мають бути не тільки з нашого боку, а й з боку зарубіжних фірм, які присутні на ринку України. У цьому випадку взаємини ввійдуть у нормальне ділове русло й припиняться ті форми боротьби, які викликають здивування та засмучують лікарів, які лікують.
Доктор медичних наук, професор, член бюро президії Фармакологічного комітету, голова експертної комісії засобів лікування ендокринологічних захворювань Вадим КОРПАЧОВ:
2. — Ситуація, пов’язана з поведінкою на українському ринку датської компанії «Ново Нордіск» і сателітною їй організацією Міжнародна діабетична Асоціація України (МДАУ), гранично ясна. Їх заповітна мета — забезпечити державні закупівлі інсулінів в іноземної фірми й створити всі умови безперешкодного відтоку мільйонів доларів бюджетних коштів у Данію. При цьому вирішення всіх питань будується, виходячи лише з інтересів компанії «Ново Нордіск».
Дана фірма чимало років конкурує з американською компанією «Ей Лілі», яка є лідером у виробництві всіх лікарських форм і видів інсулінів. Періодично відстаючи, а потім наздоганяючи американських виробників у якості й асортименті інсулінових препаратів, компанія «Ново Нордіск» застосовує специфічну тактику боротьби за ринки збуту своєї продукції. Особливе занепокоєння датських виробників викликає створення нових виробництв інсуліну в різних країнах. Сьогодні високоочищені свинячі та людські інсуліни виробляються в Німеччині, розроблені та впроваджуються у виробництво в Польщі, Китаї та Росії. Розуміючи, що цей процес неможливо зупинити, вживаються всі заходи, щоб його загальмувати. Створення в Україні двох виробництв, які налагодили випуск повного асортименту препаратів інсуліну і здатних не тільки гарантовано задовольнити потреби нашої країни, а й заощадити для держави серйозні валютні кошти, змусило компанію «Ново Нордіск» вжити заходів, які мало сумісні з діяльністю комерційної фірми на чужому ринку.
Ні з ким не радячись, не проводячи жодних консультацій із фахівцями, не погоджуючи своїх дій з жодними відповідними органами, «Ново Нордіск», скажімо, починає в масовому порядку завозити й роздавати шприць-ручки. Здавалося б, гарна справа. Однак жодної турботи про хворих тут немає. Мені один німецький бізнесмен сказав, що це, по суті, найпростіший прийом. Якби, каже, я продавав машини та бензин, то машини б давав безплатно, а на бензин підняв би ціну. Те саме робить і «Ново Нордіск». Та одна справа машини й бензин, інше — хворі люди. І ось вони дарують ці ручки, хворі починають купувати до них датські картриджі, а незабаром унаслідок невтримної агітації тієї ж МДАУ йдуть організовані масові вимоги до держави про закупівлю та безкоштовне забезпечення хворих виключно цими інсуліновими формами. Але для хворого найголовніше — сама наявність інсуліну та коштів самоконтролю. А шприць-ручки зовсім не вирішують проблеми якісного лікування цукрового діабету (недарма їх застосування в США становить лише 16,5%, Канаді — 27%, Італії — 22%, у нас же діти забезпечені ними на 100%). Водночас на конгресі Європейської асоціації з вивчення діабету була наведена така статистика: у зв’язку із широким застосуванням шприць-ручок витрати на лікування в Норвегії зросли на 4 млн. 600 тис. дол. на рік. При цьому вартість інсулінотерапії для одного хворого зростала на 90—140 доларів на рік. На ці гроші можна забезпечити цього хворого засобами самоконтролю на 7—11 місяців. А без них досягти компенсації цукрового діабету дуже важко.
Закупівля ручок замість флаконів (імпортних і вітчизняних) витратна для будь-якої країни, а вже для охорони здоров’я України просто руйнівна. Проте держава повністю забезпечила картриджними інсулінами ті групи хворих, яким вони найбільше потрібні (у Держбюджеті на 2002 рік на закупівлю інсулінів передбачено 15 млн. грн.). Та компанії «Ново Нордіск» цього здалося замало і вона, разом із МДАУ, почала безсоромну роботу, спрямовану на перегляд бюджету країни. Адже є ще 800000 хворих на цукровий діабет II типу, які через економічні труднощі лікарськими засобами з держбюджету не забезпечуються взагалі. Ця категорія хворих їх не хвилює, а тим часом подібний стан речей неминуче буде призводити до вираженої декомпенсації діабету й необхідності переводити хворих на ін’єкції інсуліну (що знову-таки вигідно «Ново Нордіск») чи ранній інвалідизації (сліпота, ампутації, нефропатії), що важким фінансовим тягарем ляже на плечі держави. Таким чином, змушуючи Україну йти на максимальні валютні витрати, «Ново Нордіск» злочинно ставить інтереси компанії вище за інтереси величезної армії хворих. Чи варто говорити, що програми вітчизняної охорони здоров’я повинні формувати не іноземні компанії та громадські інституції, а українські фахівці — із державних позицій, із врахуванням інтересів усіх хворих.
Хочу звернути увагу і на політичний аспект питання. Нещодавно міністр закордонних справ Данії заявив про те, що вони закривають своє посольство в Україні, тому що всупереч їхнім чеканням «український ринок розвивається не настільки впевнено». Де гарантія, що коли всіх хворих на цукровий діабет посадять на датську інсулінову голку, вони не припинять свої постачання, чинячи тиск на уряд у тому чи іншому питанні нашої зовнішньої або внутрішньої політики? Це необхідно враховувати. Та й без подібних допущень ситуація залишається абсурдною.
Мені довелося за кордоном спостерігати обвал російського рубля — горезвісний дефолт. І я очам своїм тоді не вірив: підприємства, які працюють на Росію, закривалися моментально і без усяких сентиментів. Люди опинялися на вулиці в один день. Тоді й з’ясувалося, що Росія їх годувала. Як і Україна годує частину датських фармацевтів.
А ми тут (в особі тієї самої Міжнародної діабетичної асоціації України) захоплюємося: які ці західні фірми благодійники — створили школи навчання хворих, проводять конференції, видають брошури та рекомендації. Однак все це зроблено на українські гроші! Фірма не вкладатиме свої кревні в чужу країну доти, поки їх тут не заробить. А заробляє вона з лихвою! На ввезеному інсуліні заробляє сама «Ново Нордіск», заробляють дистриб’ютори, перевізники ліків. І тільки крихітна частина цих коштів вкладається в розхвалені школи, які, безумовно, потрібні. Хворі кажуть: «Добре!», лікарі кажуть: «Чудово!» та їдуть на чергову оплачену конференцію. Лише не треба при цьому спотворювати пропорції, жодною добродійністю тут і не пахне.
А в основі того, на чому грають активісти МДАУ, є помилка. Нашій людині найчастіше неможливо пояснити найочевиднішу річ. Ось сидить хворий, і я його запитую: «Ви можете самі купувати для себе інсулін?» — «Не можу». — «Ви можете заробити валюту й вкласти у власне лікування?» — «Ні, не можу». Проте ця людина категорично порушує питання, щоб їй ліки за валюту дали безплатно. Хто ж її повинний заробити? Напевно, цей хворий має розуміти: якщо він сам не в змозі заробити для себе валюту, то як він може вимагати її від іншого?
Так, це функція держави — забезпечувати хворих таких категорій безкоштовними препаратами інсуліну. Проте тоді треба залишити за державою право вирішувати ці питання, виходячи з інтересів якомога більшої кількісті людей. Тому потрібна нова державна програма. Конкретна програма дій, відпрацьована відповідно до міжнародних норм: захист вітчизняного виробника, навчання хворих, участь у міжнародних конференціях — громадських і наукових, видання журналів для лікарів і хворих і чимало іншого. У світі все це спонсорують фірми. А наш виробник ще позбавлений можливості вирішувати ці питання самостійно. Всі кошти йдуть на виживання та розвиток.
Та за таких умов конкурувати з багатющими західними компаніями неможливо. Напевно, тому держава й віддає бюджетні гроші вітчизняному виробнику. За подібних обставин поступатися половиною коштів за кордон — що ж ми побудуємо?
Член правління Міжнародної діабетичної федерації, віце-президент Української діабетичної федерації Валентина ОЧЕРЕТЕНКО.
2. — Жодна країна у світі не може вважати себе економічно та соціально здоровою, якщо в ній не сформоване сильне громадянське суспільство, тобто суспільство людей, які активно та організовано вирішують свої проблеми.
Проте форма самовираження, яка зустрічається часто, деяких некомерційних організацій — «боротьба проти». Пояснення тому просте — це дозволяє простіше напрацьовувати авторитет, нарощувати ряди й зрештою, відверто кажучи, діставати кошти для здійснення своєї діяльності. У той самий час досвід успішних національних діабетичних організацій Європи переконливо доводить, що неодмінною умовою стійкого розвитку діабетичних громадських некомерційних організацій (НКО) є наявність у них стратегічного плану розвитку з метою вирішення практично соціально значимих проблем, здійснення необхідної взаємодії з державою та комерційними структурами.
Взаємодія українських НКО з органами центральної виконавчої влади обмежене, що пояснюється і неприступністю цих органів для громадськості, і невірою організацій у доцільність таких контактів. Тому й отримують шанс на успіх «популістські» нальоти на парламент, особливо у вдало вибраний момент — напередодні виборів.
«Грамотно» вибудувана атака, підміна фактів, маніпулювання почуттями хворих і перетворення їх на натовп дискредитує діяльність українських НКО. Насамперед тому, що у випадку задовільної відповіді на питання, які сьогодні так бурхливо дебатуються з ініціативи «громадських працівників» із МДАУ під головуванням Людмили Петренко, не доводиться розраховувати на поліпшення стану переважної більшості хворих на цукровий діабет.
Тому я прошу тих, від кого це залежить, докласти всіх зусиль, щоб уникнути поспішності при ухваленні рішення з бюджетного питання і провести ГРОМАДСЬКІ СЛУХАННЯ з цих проблем.
Коли йдеться про життя людини, помилки бути не повинно.
Сьогодні обговорюється прийняття поправки до «Закону про бюджет 2002 року», неминучим наслідком якої буде приведення в дію тендерного механізму. Введення тендерних закупівель інсуліну спричинить за собою зростання необгрунтованих переведень пацієнтів з одного виду інсуліну на інший залежно від того, який пакет пропозицій виявиться привабливішим для членів тендерного комітету. Врахувати інтереси хворих буде дуже складно, особливо знаючи, як далекі до завершення роботи зі створення національного регістра хворих на цукровий діабет. Ризик, якому піддається хворий за регулярних переведень з одного виду інсуліну на інший, величезний. Такий досвід у нас є. У тому самому Казахстані протягом 2001 року хворих переводили з інсулінів виробництва «Ново Нордіск» (перша половина року) на інсуліни виробництва Литви та Польщі (друге півріччя), а на початку 2002 року в тендері перемогу одержали інсуліни виробництва Авентіс.
Аргументоване підтвердження цьому дав нам аналіз пошти, яка приходить на адресу Української діабетичної федерації. Ще два року тому нас захльостував потік прохань про допомогу та скарг про катастрофічну ситуацію з забезпеченням інсулінами як від хворих із найвіддаленіших куточків країни, так і від керівників діабетичних організацій різноманітних рівнів. Сьогодні переважають листи з проханням висловити на сторінках журналу «Діабет і життя» подяку колективу заводу «Індар». Страшно подумати про те, що така стабільність може бути недовговічною.
Так, удар, який «громадські працівники» із МДАУ збираються завдати через парламент, буде для хворих нищівним. Удар нижче пояса, але не по вітчизняному виробництву, а по вітчизняному споживачу.
P. S. Фахівці стверджують, що інсулінової проблеми в Україні немає. А є факт антидержавної політики, антиукраїнської діяльності іноземної фірми на фармринку країни. У цьому зв’язку юристи вивчають питання про можливість позбавлення представництва компанії «Ново Нордіск» акредитації в Україні. Визначено підстави й для залучення до відповідальності керівництва МДАУ. До речі, днями воно святкувало черговий успіх у своїх зазіханнях на бюджет країни. Дбайливці «народних» інтересів у парламенті провели поправку і зняли окремий рядок про фінансування закупівель вітчизняних інсулінів. Пані Петренко відразу викинули у світ тріумфуючу листівку-звернення до «Шановних громадян України». У ній президент МДАУ оповіщає, що її дії користуються «реальною підтримкою», а її організація має можливість «вирішувати проблеми на найвищому рівні», із чим її не можна не поздоровити. Ставиться і чергове завдання — «отримати дозвіл на закупівлю» іноземних інсулінів уже за кошти місцевих бюджетів.
Схоже, «Ново Нордіск» та її бойова подруга — МДАУ остаточно скинули маскхалати турботи про хворих на цукровий діабет і кують гроші, не відходячи від бюджетної каси. А чому б і ні, якщо їм усе дозволено?
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google