У КОКТЕЙЛІ, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ ПИТНОЮ ВОДОЮ, Є ВСЕ…

Ситуація в Суходольську примусила звернути увагу на якість питної води та стан водопровідно-каналізаційного господарства у країні, особливо в так званих напружених регіонах. Спалахи інфекційних захворювань, джерелом яких стала недоброякісна питна вода, виникають щороку, особливо в літній період, сприятливий для розмноження різноманітної патогенної мікрофлори.

За даними Центральної санепідстанції МОЗ України, за період від 2000 року в країні зареєстровано 17 спалахів гострих кишкових інфекцій, пов’язаних зі вживанням забрудненої питної води. З кінця 2000-го розпочався черговий епідемічний підйом захворюваності на вірусний гепатит А. Класичний «водний» спалах вірусного гепатиту А виник торік в м. Свердловську Луганської області. Спричинило його забруднення мереж водопостачання під час проривів систем водозабезпечення та каналізування, що пов’язане з нерегулярною подачею питної води та несвоєчасним усуненням аварійних ситуацій на водопровідній та каналізаційній мережах. Тоді захворіло 52 особи. Наразі в м. Суходольську постраждало близько шестисот чоловік, у тому числі 164 дитини (за станом на початок липня).

— Чи можна було запобігти ситуації в Суходольську? — перше запитання, з яким кореспондент «ДТ» звернувся до головного лікаря Центральної санепідстанції Міністерства охорони здоров’я України, кандидата медичних наук Л.НЕКРАСОВОЇ.

— Цей спалах виник не випадково, — вважає Любов Сергіївна. — Не був би вірусний гепатит, то була б ротавірусна інфекція. Але оскільки збудник вірусного гепатиту агресивніший, він і отримав розвиток. До речі, в тому коктейлі, що називається питною водою, є все: ентеровіруси, сальмонела, збудник черевного тифу…

Свого часу, у 1986 році, каналізаційні та мережі водопостачання кварталу Комарова м. Суходольська, де виник спалах, через порушення при будівництві (відхилення від проекту) санепідслужба не прийняла в експлуатацію. Але її висновок проігнорували, і систему запустили в дію. Останніми роками практично ніхто не заглядав у ці мережі. Вони зношені на всі 100 відсотків. Ці мережі «плавають» у грунтових водах, що піднялися внаслідок затоплення підземних виробок. Згідно з актами технічної та санітарної експертиз, ці мережі відновленню не підлягають. Забруднення питної води відбувається повсякчас. Цьому сприяла і подача води за графіками, з перебоями до трьох діб. Хоча санепідстанція неодноразово інформувала прокурора м. Краснодона, Краснодонську міськраду, керівництво водоканального господарства про те, що питна вода не відповідає вимогам ГОСТу і загрожує епідускладненнями, ніяких дійових заходів не вживалося.

— Чим небезпечна епізодична подача води, або, як це називають, — за графіком?

— Уявімо собі трубу, яка на три години наповнюється водою, а шість годин порожня. В такій трубі, як у поршневому насосі, утворюється від’ємний тиск. І якщо водопостачальна та каналізаційна мережі, порушуючи цим усі технологічні та експлуатаційні вимоги, розміщені поруч і на одному горизонті, та ще, до того ж, на рівні грунтових вод, то неодмінно станеться засмоктування в порожню трубу водопостачальної мережі нечистот. І це явище характерне для всіх мереж, у яких вода подається нерегулярно. Чим менше і з більшими перервами подається води, тим більше вона забруднюється.

Кожне управління водопровідно-каналізаційного господарства має планові завдання щодо експлуатаційного догляду своїх мереж, у яких чітко зазначено, де і що слід полагодити, замінити тощо. Всі ці роботи треба просто виконувати. На жаль, цього немає. Особливо це стосується східних регіонів, де, до того ж, бракує води.

— Спалахи інфекційних захворювань частіше виникають там, де водопровідні мережі працюють за графіком?

— Практично так. Якщо водопровідна мережа зношена або в ній є пориви, внаслідок подачі води з перебоями у порожніх трубах створюється від’ємний тиск, що призводить до підсосу грунтових вод. Чого в них тільки немає — це і залишки отрутохімікатів, пестицидів, важкі метали, безліч штамів різних бактерій…

— І де нині найнеблагополучніша ситуація?

— Найгірша ситуація в Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Миколаївській областях. Не кращий стан справ із питною водою в Донецькій, Херсонській областях.

Проблема води для названих регіонів стосується не лише її якості. Зменшується також об’єм подачі її. Так, Донецька, Луганська області дедалі більше потерпають від дефіциту води як для пиття, так і для господарських потреб. Подається вона за графіками, які, до того ж, часто зриваються. Погіршення стану каналізаційних мереж та очисних споруд призводить до значного підвищення бактеріального навантаження на поверхневі водойми. У зв’язку з погіршенням якості води в річці Сіверський Донець купання в ній заборонено.

Залишається гострою проблема щорічного скидання у водойми високомінералізованих шахтних та кар’єрних вод Кривбасу й Західного Донбасу. Згідно з черговим розпорядженням Кабінету міністрів (від 16.11.02 р., N 634-р), з кінця минулого року розпочато скидання у річки Саксагань та Інгулець шахтних вод Кривбасу. Більш як 90% забруднених стічних вод у басейн р. Дніпро в Дніпропетровській області постачають водоканали міст області та підприємства гірничо-видобувного і металургійного комплексу Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Нікополя, Західного Донбасу.

Через критичний стан об’єктів каналізаційного господарства м. Миколаєва, велику кількість аварій на каналізаційних мережах (у 2002 році їх сталося 3429), у Бузький лиман потрапило десятки тисяч кубометрів недоочищених та неочищених стічних вод.

Критична ситуація склалася з очищенням господарсько-побутових стоків м. Севастополя. Негативно позначаються на екологічному стані вод севастопольських бухт скидання неочищених стічних вод міста і берегових об’єктів Чорноморського флоту РФ і ВМС України. У зоні впливу цих скидів постійно фіксується перевищення ГДК (гранично допустимих концентрацій) за основними забруднюючими речовинами учетверо-вшестеро. У 2002 році сталося п’ять аварійних ситуацій із зупинкою роботи каналізаційних насосних станцій та скиданням великої кількості стічних вод в акваторії бухт.

І такий перелік можна продовжити.

Нещодавно ми провели аналіз по регіонах, у яких раніше спостерігалися спалахи небезпечних інфекцій. Це просто вражаюче — майже в кожному випадку так нічого й не зроблено для того, щоб подібне не повторилося. Дарма що були визначені конкретні заходи і виконавці.

— Складається враження, що санепідслужба тільки фіксує різного роду порушення та аварійні ситуації. Але ж у неї є можливості вплинути на стан справ…

— На жаль, у санітарних лікарів сьогодні обмежені можливості впливати на такі явища. Санітарний лікар повинен своєчасно виявити причини забруднення, своєчасно поінформувати про це місцеву владу, підготувати розпорядчі документи, які має прийняти місцевий орган влади.

Звичайно, до порушників санітарного законодавства вживаються заходи адміністративного впливу. Так, торік за порушення санітарних норм і правил на об’єктах водопостачання було накладено 3263 штрафи, у слідчі органи направлено 76 справ, винесено 4308 постанов про припинення експлуатації об’єктів. На пропозицію санепідслужби звільнено з роботи понад дві тисячі осіб.

Що ж стосується ситуації на місцях із питною водою, то хотіла б наголосити ось на чому. Прийнято цілий ряд програм розвитку водного та водопровідно-каналізаційного господарства, як державних, так і на регіональному рівні, на їх реалізацію передбачено кошти, визначено виконавців, проте практично нічого не зроблено для поліпшення якості питної води. Контролю за виконанням цих програм та цільовим витрачанням коштів немає. У нас звикли, коли що трапиться, списувати все на нестачу грошей. Зрештою, при системному підході до справи потрібні не такі вже й великі кошти, головне — постійно приділяти увагу водоканалізаційному господарству, а не доводити його до такого стану, як у Суходольську. Запобігти аварії набагато дешевше, ніж ліквідувати її наслідки. Це — загальновідома істина.

— Чи можна спрогнозувати небажані явища, катастрофічні наслідки яких ударять по системах питного водопостачання?

— Звичайно. Якщо не заплющувати очі на розвиток тривожних подій. Стосується це кількох областей — Донецької, Луганської, Дніпропетровської та частини Харківської. Йдеться про покинуті шахти. Замість того, щоб їх ліквідовувати у відповідності до розроблених технологій, підземні вирoбки просто затоплюються. Товща шахтної води, ніби потужний прес, тисне на грунтові води, підштовхуючи їх рівень дуже близько до денної поверхні. Солоні шахтні води змішуються з грунтовими та артезіанськими, погіршуючи їх якість. Понад те, піднімаючись, грунтові води затоплюють водо- й каналізаційні трубопроводи. Чим це може закінчитися, бачимо на прикладі Суходольська.

— Логічно постає запитання: чи існує, окрім штрафів (як правило, незначних) якась відповідальність за заподіяну шкоду водоймам і водотокам?

— Колись, у часи, які ми тепер так заповзято паплюжимо, такої безвідповідальності, як тепер, не було. Я десять років працювала головним лікарем Київської міської санепідстанції, отож знаю це не зі слів. Якщо були залпові викиди забруднень на підприємствах, то за це керівників знімали з посад. У 1987 році я закрила 11 виробництв, які забруднювали навколишнє середовище. Був, звичайно, спротив, на мене чинила тиск прокуратура, але я довела свою правоту. Зараз відповідальності немає, саме це поняття розмите.

— Який стан артезіанської води в Україні? У багатьох містах вона стала нині альтернативою неякісній питній воді централізованого водопостачання.

— Підземні води України, зокрема артезіанські, в багатьох регіонах (Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативам на питну воду. Це пов’язано не тільки з природними умовами їх формування, а й із антропогенним забрудненням. При цьому лише поодинокі артезіанські водопроводи мають очисні споруди з кондиціювання води.

Спостереження за якістю артезіанської води на діючих водозаборах дають підставу констатувати: над її підземними покладами нависла загроза техногенного забруднення. Отож ми маємо тенденцію щодо погіршення такої води. Вміст у ній заліза, марганцю, сполук, які містять азот, жорсткість, загальна мінералізація тощо перевищують допустимі рівні удесятеро і більше разів.

Що стосується Києва, то вода з бюветів недаремно тут така популярна. Подається вона з глибоких водоносних горизонтів, регулярно контролюється її якість. До експлуатації бюветів існують дуже жорсткі вимоги. Вода кожної свердловини, звичайно, має свій хімічний склад, але за всіма показниками відповідає вимогам стандарту. Безпечна вона і в бактеріологічному плані. Щоправда, окремі свердловини мають таку ваду — наявність гідробіонтів. Це мікроскопічні водорості червоного забарвлення, які з’являються у воді після того, як її відстояти протягом кількох годин. Вони абсолютно безпечні, однак це людей, звичайно, насторожує. Таку воду потрібно просто очищати.

— Як часто береться вода на аналіз?

— Це залежить від ситуації. Наприклад, у столиці України щоденно забирається вода з 20 точок (так звані реперні точки). Ми знаємо місця, де є ризик забруднення питної води. Так само підрозділами санепідслужби контролюється ситуація по всіх регіонах країни. Приміром, в Одесі, де найбільш забруднена питна вода, відбір проб теж ведеться щоденно, а в літній період додатково аналізуємо морську воду. Регулярно відстежуємо на наявність збудників шлунково-кишкових інфекцій акваторії в рекреаційних зонах.

Державна санепідслужба здійснює постійний моніторинг якості води з відкритих водойм — джерел централізованого господарсько-питного водопостачання.

— За скількома показниками реально контролюється питна вода?

— Обов’язковими, відповідно до ГОСТу, є 28 показників. Фактично ми аналізуємо воду на наявність понад 100 інгредієнтів. Є в нас такі можливості і відповідні прилади. У перші роки після чорнобильської аварії ми проводили аналізи води навіть за 135 показниками. Але час показав, що постійно визначати її якість за такою кількістю компонентів непотрібно. У ГОСТі закладено такі параметри, які відбивають співвідношення мінеральних сполук у воді, і це цілком достатньо.

— Що, на вашу думку, потрібно було би ввести в наші нормативні документи з метою захисту якості питної води (обмежити рівні певних забруднень, розширити перелік контрольованих хімічних компонентів тощо)?

— Можна скільки завгодно вводити якісь нові параметри в ГОСТ, але якщо нічого не робити для того, щоб визначити показники для джерел водопостачання, то пуття не буде. Тобто ми маємо розробити стандартні вимоги окремо для поверхневих, для підземних джерел водопостачання, і ці вимоги повинні виконуватися.

Давайте подивимося, що сталося з нашими джерелами водопостачання за останні тридцять років. Кількість поверхневих водойм першої категорії, тобто чистих, з яких можна готувати воду для пиття, зменшилася вчетверо. Водойм другої категорій — вдвічі. На сьогодні майже всі джерела водопостачання належать до третьої та четвертої категорії. І хоч би які жорсткі нормативні вимоги ми встановили, ніякі очисні споруди і технології не зможуть довести такий техногенний «коктейль» до рівня стандарту «Питна вода». Треба бути реалістами. Якщо ми сьогодні не вимагатимемо, щоб наші водойми були захищеними, щоб у них не спускали промислові та побутові стоки, не поліпшуватимемо якість вихідної води, тобто джерел водопостачання, ми ніколи не матимемо питної води доброї якості.

— У деяких регіонах люди п’ють привізну воду. Дедалі більше з’являється в продажу фасованої питної води. Що ви можете сказати з приводу її якості?

— На мінеральні води, які реалізуються в Україні, обов’язково має бути висновок Інституту курортології (Одеса). Пляшкована питна вода також має проходити наукову експертизу, а її виробництво — відповідати всім санітарно-гігієнічним вимогам. Сьогодні все робиться просто — беруть воду з артезіанської свердловини, обробляють її сріблом, заливають у пляшки, наліплюють етикетку типу «Джерельна» або «Жива вода» і продають.

— Можна і без свердловини — просто заливати в пляшки водопровідну воду. Закон дозволяє...

— На жаль. Останнім часом так повелося — в чиїхось інтересах «протягуються» відповідні закони або формулювання. Ми не у змозі поставити заслін цій водній вакханалії. Органи санепідслужби можуть лише дати оцінку такій воді за мікробіологічними показниками і визначити, чи не несе вона холерний вібріон або інші штами бактерій. З повним правом можу заявити: масове виготовлення мінеральних вод є економічною диверсією. До того ж це загроза здоров’ю населення України.