Тягнуть-тягнуть, а потім усе життя карайся...

Спадкове підґрунтя таких захворювань, як аутизм і шизофренія, у фахівців уже давно не викликає сумнівів. Ось тільки «розкласти» статистику прояву цих патологій усе не вдавалося.

Нову теорію, яку висунули канадський біолог Бернард Крес­пі та британський соціолог Кріс­тофер Бедкок, журналісти вже порівняли за значимістю з теорією Фрейда. Як стверджує цей дуже далекий від психіатрії тандем, для прояву патологій значення має не просто сам факт успадкування певних генів, а й їхнє походження. Інакше кажучи, одні й ті ж гени у сперматозоїді і яйцеклітині піддаються різному впливу і внаслідок цього по-різному впливають на психіку дитини, що формується.

Генний імпринтінг (нанесення в батьківському організмі на певні гени особливих міток, які впливають на їхню активність) почали використовувати наприкінці минулого століття. Класич­ний приклад його — випадок із геном IGF2, який відповідає за швидкий ріст плоду. Яйцеклітина зазвичай містить позначену (тобто дезактивовану) версію цього гена, а сперматозоїд — інтактну, активну. Біологічний сенс цього явища в тому, що інтереси ембріона й материнського організму протилежні (плід прагне отримати більше, а мати — віддати менше). Більше того, протилежні й інтереси чоловічої і жіночої особин — жіноча прагне заощадити власні ресурси заради того, щоб дати життя ще й іншим дітям, а чоловіча — максимально використати ресурси цього жіночого організму в інтересах свого нащадка (адже наступних нащадків може виносити й інший жіночий організм). «Материнські» й «батьківські» гени грають у своєрідне перетягування генетичного каната. Якщо «перемагає дружба», розвиток плоду йде нормально. Якщо ні — виникає крен у той чи інший бік.

Стосовно психіатричних проявів генного імпринтінгу вчені також намалювали в часопису Nature своєрідний канат. На одному його кінці — симптоми аутизму (замкнутість, підвищений інтерес до матеріальних об’єктів на шкоду інтересу до інших людей, феноменальні здібності до лічби, асоціальність, повне нерозуміння мотивів поведінки інших людей). На протилежному — комплекс шизофренічних симптомів (відчуття себе об’єктом постійного стеження, підвищена чутливість, розвинена інтуїція, здатність до співпереживання, галюцинації, помисливість, гіпер­емоційність). Або, якщо користуватися термінологією, запропо­нованою авторами теорії, йдеться про гіпоменталізм (у разі «перемоги» батькових генів) або про гіперменталізм (у протилежному разі).

На різних кінцях каната є чимало й інших ознак. Наприклад, «мамині» діти мають меншу вагу при народженні, вони менше схильні до онкозахворювань, мають менший обсяг мозку в дорослому віці й меншу частку в ньому білої речовини, їхній мозок вирізняється меншим рівнем латералізації. При цьому «батьківські» риси проявляються з раннього дитинства, а ось «материнські» — уже в зрілому віці. Інакше кажучи, до параної ще треба рости й рости, а ось егоїстом стають відразу ж. Що значно ускладнює процес виховання таких дітей.

Звісно, офіційного визнання ця теорія поки що не здобула, і критики відзначили чимало фактів, які в її картину не вписуються. Проте інтерес до неї зростає.