ТУБЕРКУЛЬОЗ? БУДЕМО РІЗАТИ!

Міжнародна конференція торакальних хірургів у м. Херсоні розпочалася з… палких медичних обіймів (воно й не дивно, адже останній подібний захід проходив в Україні 13 років тому). Майже 100 провідних торакальних хірургів України і близького зарубіжжя доповідали, радились, обмінювалися досвідом і міркували про ефективність подолання туберкульозу й раку легенів.

— В Україні продовжується епідемія туберкульозу, — переконаний Володимир Бурятинський, головний лікар Херсонського обласного протитуберкульозного диспансеру. — Темпи росту — до 21% на рік. Потрібні колосальні зусилля, аби зупинити навалу палички Коха. Національної програми по боротьбі з туберкульозом в Україні, завдяки якій ми отримуємо протитуберкульозні препарати першого ряду, замало. Якщо Міністерство охорони здоров’я виконає обіцянку розповсюдити дорогі ліки другого ряду по всіх областях України до кінця року, це буде серйозний крок до стабілізації ситуації.

А поки що Херсонський протитуберкульозний диспансер фінансується державою на 30 — 35% від потреби. Не набагато краще становище в інших областях.

Саме херсонський хірург Олександр Сташенко і головний лікар місцевого протитуберкульозного диспансеру Володимир Бурятинський виступили ініціаторами проведення міжнародної конференції. Кошти для заходу допоміг зібрати Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я. Розповідає його президент Алла Тютюнник:

— У 2001 році в Херсонській області захворюваність на 35%, а смертність у 6 разів були вищі, ніж по Україні. Багато хворих потребували негайної операції, яка врятувала б життя і вберегла ближніх від зараження. Але ліків, потрібних для післяопераційного періоду, лікарня не мала. 65% пацієнтів — бідняки. Вони не наважувалися на хірургічне втручання, бо не мали за що купити навіть антибіотики, і з часом ставали хронічно хворими з ускладненим деструктивним туберкульозом легенів. Зауважте: один такий хворий здатен заразити до 20 осіб.

З’явилися нові види хвороби, стійкі до будь-яких існуючих ліків. У таких випадках єдиний метод лікування — хірургічний. Тим паче, що затрати на одного пацієнта, вилікуваного хірургічно, нижчі в 5,5 разу, ніж доводиться витрачати на хронічно хворого, а отриманий економічний ефект перевищує власне затрати на операцію в 11,7 разу. Саме це спонукало нас разом з медиками розробити програму розвитку відділення грудної хірургії «Добра справа». За два роки ми зібрали понад 300 тисяч гривень і повністю реорганізували відділення, придбали нові інструменти й відеоторакоскоп.

— Застосування відеоторакоскопа стало проривом у операціях на легенях, — зазначає завідуючий вищезгаданим хірургічним відділенням Олександр Сташенко. — Пацієнту роблять 3—4 розрізи розміром до 10 мм для введення маніпуляторів, а хід операції контролюється через монітор. Досвід провідних торакальних хірургів світу засвідчує, що 70% усіх операцій у грудній порожнині може бути виконано торакоскопічно. Завдяки комплексній реорганізації відділення грудної хірургії у 2002 році порівнянно з 2000 роком загальна смертність при туберкульозі зменшилася з 29,2% до 7,1%, а післяопераційна — із 4,1% до 0,97% . У 2003-му кількість хірургічних втручань, спричинених туберкульозом, порівняно з 2000-им зросла на 314%.

Гаряче обговорювали медики і проблеми, пов’язані з раком легенів. Адже у країні він на першому місці в структурі захворювань й смертності від злоякісних новоутворень. Своїм досвідом про сучасні можливості хірургії раку легенів поділився відомий білоруський професор Володимир Жарков.

Проте перейняти талановитий хірургічний досвід — лише півсправи. За словами медиків, значно більше негараздів пов’язані з відсутністю комплексного лікування. Ще й досі хворих на рак оперують в одному кінці міста, а їздити на хіміотерапію змушують в протилежний.

— На конференції ми торкнулися всіх проблем торакальної хірургії, окрім однієї — трансплантації легені, — ділиться доктор медичних наук, професор Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика Мамед Багіров. — Проблема нескладна з хірургічного боку, однак забезпечення хворих препаратами, що попереджають відторгнення органа, потребує колосальної суми грошей. Цим має централізовано займатися Міністерство охорони здоров’я, бо лише одиниці з хворих можуть самі оплатити препарати для трансплантації. Саме тому цей напрям не розвивається в жодній пострадянській країні. Проблема стоїть дуже гостро, але на рівні форуму ми можемо обговорювати лише теоретичний досвід.

— На жаль, вітчизняні хірурги частіше дискутують в Москві, Петербурзі, Краснодарі, Гамбурзі, — ділиться Анатолій Макаров, завідувач кафедрою грудної хірургії та пульмонології, професор, заслужений лікар України, лауреат Держпремії України. — Я радий, що херсонська торакальна служба відроджується. Вона поставлена на достатньо високий рівень і той початок, покладений саме херсонськими хірургами, дає новий поштовх до розвитку торакальної хірургії, фтізіохірургії, проблеми травм грудної клітки. Сподіваюся, ця конференція буде провісником частіших, таких необхідних нам зустрічей.