Сенсаційне повідомлення про те, що японським ученим удалося перетворити клітини шкіри в стовбурові клітини, на минулому тижні встигло не тільки облетіти всі світові ЗМІ, але й спровокувати «схвалення Ватикану». Причому віруючі, заходячи в Google, можуть навіть зробити висновок, що друга новина (віднині католицькі священики можуть розглядати використання стовбурових клітин як «легітимне» й «прийнятне») за важливістю (або за цитуванням) навіть перевершує першу (про те, що вченим удалося запустити генетичний механізм назад).
Про існування «всемогутніх» ембріональних неспеціалізованих клітин, здатних перетворюватися на клітини, що володіють усіма функціональними особливостями спеціалізованих тканин, світ дізнався ще 1998 року. І тоді ж зіштовхнувся з нерозв’язною етичною проблемою: чи варто заради можливості врятувати хворих, які страждають на онкопатології, хворобу Альцгеймера, Паркінсона, цукровий діабет, інші невиліковні на даний момент захворювання, руйнувати чуже людське життя, що вже зародилося? Нехай навіть і у вигляді грудочки з кількох десятків клітин, отриманих з абортивного матеріалу або ж із «надлишків» клінік штучного запліднення? Ще більші етичні побоювання викликали плани з клонування людських зародків із метою одержання ембріональних стовбурових клітин.
Нові можливості перед ученими, які працюють зі стовбуровими клітинами, з’явилися після публікацій у Cell результатів експериментів, проведених під керівництвом Сінья Яманакі з Кіотського університету. Практично одночасно було оголошено і про аналогічне досягнення американських учених із Вісконсину. І та й інша група вводили в клітини шкіри по чотири гени (причому два гени виявилися збіжними, а ще два — різнилися). Проте обидва набори «спрацювали» однаково: репрограмували спеціалізовані клітини людини до стану так званих індукованих поліпотентних стовбурових клітин. Іншими словами, повернули їх на фазу розвитку, з якої вони зможуть утворити будь-яку з 220 типів спеціалізованих тканин людського організму. Наприклад, зскрібок шкіри людини, яка страждає на хворобу Альцгеймера, дозволить одержати в пробірці нервову тканину, що замінить ушкоджену в процесі захворювання й при цьому не викличе реакції імунологічного відторгнення.
Правда, новий метод може поки що принести деякі неприємні сюрпризи. Так, один із генів, котрим японці «навантажили» ретровіруси, які використовують для «внутрішньоклітинної доставки», є раковим. До яких наслідків може призвести використання інших генів, учені поки що уявляють не дуже ясно. Ще декілька років тому в кандидати на «репрограматори» було відібрано понад тисячу генів. Потім список не раз скорочували. Як обіцяють учені, доведення методики до готовності потребує кількох років. Утім, процес може бути істотно прискорений як за рахунок «гальванізуючого» ефекту першого успіху, так і за рахунок надзвичайно жорсткої конкуренції в цій царині. Адже тепер проблем із державним фінансуванням досліджень не передбачається навіть у Сполучених Штатах.