Щоденник щеплення. Камю на ніч

14 березня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Пандемія — не медичний і не економічний, а світоглядний виклик людству. Так казав вуйко Дезьо

Щоденник щеплення. Камю на ніч
© https://kyivcity.gov.ua/

9 березня близько 14-ї години ми зробили перше щеплення. Перше вимірювання температури опісля — десь за 2 години — показало 36 °C. За годину температура була 36,5 °C. Через п’ять годин температура піднялася до 37 °C. А надвечір часом почав з’являтися і зникати свист у вухах.

10 березня. Вночі прокинувся й відчув спрагу. Пішов на кухню. Поки дійшов, мене охопив нежить і стало морозити. Я зрозумів, що почалися симптоми застуди. Але вони були дуже виразні. Температури не міряв, бо холодно було підводитися з ліжка. Чай узяв із собою. Кілька разів прокидався, пив чай. Під ранок став дуже пітніти.

Вранці, десь близько восьмої, прокинувся мокрий, але з полегшеним самопочуттям. Поміряв температуру: 37,3 °C. Проте вже за годину — 36,9 °C.

Розвиток подальших подій виключив необхідність вести прискіпливий щоденник, бо за симптомами все нормалізувалося, натомість цікавими стали спостереження за змінами емоційного стану.

Ти періодично прислухаєшся до симптомів, коли з’являються якісь сигнали організму. Розпізнаєш ознаки нежитю, спраги, застуди тощо, як це буває зазвичай, коли трапляється захворіти. Але в цьому випадку, після щеплення, є певне відчуття контрольованості процесів, немає панічних настроїв. Тобто ти розумієш, що з організмом щось відбуватиметься, але все, що проявиться, має бути у визначених межах, без можливих крайнощів спонтанної хвороби. Безумовно, вакцина кожним організмом сприймається індивідуально, як власне і хвороба. Навіть одна й та сама людина по-різному реагуватиме на вакцинацію, проведену о різній порі і в різний час. Але є певне розуміння, радше впевненість, що очікувати якихось крайніх станів не потрібно. Ти спокійно прислухаєшся до симптомів. До речі, з плином часу аналізуєш самопочуття все рідше й рідше.

Мені здається, що ми б із дружиною взагалі не пильнували себе так прискіпливо, якби не вікові обставини. Нам кожному — за шістдесят. Але на публіці ми жартуємо, що на двох. Дзвінки дружини молодим колегам по роботі, з якими ми проходили вакцинацію, лише підтверджують схожість симптомів. Тобто жодних «вікових особливостей» з нами не відбувалося.

Натомість прокидається зовсім інше відчуття, цілком нове після місяців пандемії. Це відчуття виходу з полону. Полону нав’язаних ззовні і навіяних самому собі обов’язків та тривог.

Хоча всі застороги щодо дистанції, маски, антисептичних процедур продовжуєш виконувати, зникло відчуття примусу. Натомість з’явилося розуміння твоєї доброї волі і піклування про інших.

Інакше стали сприйматися машини швидкої допомоги, що проїжджають повз тебе з увімкненою сиреною. Співчуття виникає, як і раніше, але зникло передчуття тривоги, неминучої нерозпізнаної біди, яка стосується і тебе безпосередньо.

Із пріоритетних питань випали відвідини аптеки з обов’язковим придбанням вітамінів, мінералів, БАДів тощо. Дуже цікаве відчуття: якщо колись згадка про ці потреби сигналізувала, що слід негайно діяти, то тепер — викликає полегшення. І найцікавіше, що необхідність вакцинації вже не спадає на думку як причина такого стану, бо змінилася вся база порівняння для визначення актуальності потреб. Це, мабуть, і називається «нова якість життя».

Ця «нова якість життя» дає можливість інакше подивитися на ситуацію з пандемією загалом. Як так сталося, що цивілізація з усіма її принадами й дарунками прогресу допустила появу негідників, які колотять увесь світ маніпуляціями, гризотою, дезінформацією та залякуванням? Упродовж усієї історії людства негідники були завжди як пошуковий елемент методу спроб та помилок, що лежить в основі еволюції. Їхня присутність в історії доповнюється наявністю людей доброчесних, величних, світлих. Але чому і як ми витворили конструкцію, в якій негідники здобули таку силу впливу? Де й коли було зроблено ті помилкові припущення у формуванні засадничих принципів побудови цивілізації, які призвели до нинішнього стану тотальної залежності від негідників?

І ще. Вчені у своїх моделях порахували, що весь «біологічний матеріал», який забезпечує нинішню пандемію, можна помістити в бляшанці з-під коли. Відволічімося на мить: така собі «скриня Пандори». Уявляєте, скільки енергії знадобилося, щоб розповсюдити поштучно цей матеріал по всій Землі? Мабуть, не менше енергії потрібно буде докласти, аби цей «біологічний матеріал» «загнати назад». Якимось надзвичайно затратним життям почали ми жити. Невже це ціна цивілізації? Та лише за оцінками енергетичних балансів ми не маємо жодної перспективи, бо таким дефіцитним стало наше життя.

Очевидно, що людство, цивілізація мають змінитися. Очевидно й те, що ці зміни мають стосуватися не зміни методик рейтингових агентств, алгоритмів соціальних мереж, редакційних засад ЗМІ, правил поведінки у громадських місцях, транспорті тощо. Через ці механізми вони лише можуть впроваджуватися.

Колись головним критерієм успіху, його змістом, була здатність із допомогою спільних солідарних дій досягти результату. Сам результат, його кількісні оцінки, був лише критерієм для вибору стратегії солідарних дій, підказкою, навколо чого потрібно зосереджувати спільні зусилля. Власне це були основи протестантської етики, які дали поштовх розвою західної цивілізації.

В сучасній цивілізації панівним фактором у визначенні успіху стає кількісна оцінка, а способи її досягнення отримують упосліджене, вторинне значення. Успіх стає індивідуальним, а відтак — егоїстичним. Процес навчання, зміст освіти зосереджуються навколо абсолютизації особистого досягнення, а зміст досягнення замість якісного стає кількісним.

Суспільство споживання з метою нав’язування попиту створило глобальну інформаційну мережу. Щоб нав’язати покупцеві другу праску, третю склянку коли, виграшну машину тощо, споживача потрібно дезорієнтувати. Все це успішно було зроблено з допомогою Інтернету. Але все це послужило й передумовами для формування та успішного поширення різноманітних теорій всесвітніх змов і конспірологічних версій світових подій — живильного середовища для торжества негідників.

Усвідомлення особливого стану після вакцинації спонукало до особливої поведінки. Тож увечері я вирішив вимкнути комп’ютер і почитати щось на ніч, як «у старі добрі часи». Не придивляючись до полиць, узяв навмання книжку, розгорнув її на випадковій сторінці й ліг у ліжко.

Текст виявився знайомим, але давно забутим. Це була «Чума» Альбера Камю. Проте моє читання припинилося на першому ж абзаці:

«Найзручніший спосіб познайомитися з містом — це придивитись, як тут працюють, як тут кохаються і як тут умирають. У нашому містечку, може, це вплив клімату, все це затісно переплелося і робиться з тим самим гарячковим відсутнім виглядом. А то знак, що люди нудьгують і намагаються завести собі звички. Наші співгромадяни працюють багато, але тільки для того, аби забагатіти. Вони цікавляться передусім комерцією і, головне,— дбають, як самі кажуть, про зиск. Звісно, їм не чужі й прості радощі, вони люблять жінок, кіно й морські купання. Проте вельми розважливо відкладають ті втіхи на суботній вечір і на неділю, а в інші дні тижня силкуються заробити якомога більше грошей. Увечері, покидаючи контори, вони сходяться о домовленій годині по кав'ярнях, гуляють тим самим бульваром або сидьма сидять собі вдома на балконах. Замолоду їхні бажання несамовиті й скороминущі, а в зрілому віці обмежуються товариствами гравців у кулі, бенкетами у складок та клубами, де ріжуться в карти на гроші.

Мені можуть заперечити, що так воно ведеться не тільки в нашому місті і що зрештою наші сучасники всі такі. Справді, сьогодні звичайна річ бачити, як люди працюють від рання до смеркання і як потім за грою в карти, у кав'ярнях та за балачками гайнують час, що їм лишився на життя».

Дивне почуття охопило мене. Картина, намальована Камю в 1947 році з іронією та сарказмом, на тлі сучасних реалій сприймалася як оаза кореневої природи людини, ідилія!

Я вимкнув світло, бо знав текст, який буде далі, а до затишних снів він мав мало стосунку. На межі сну я лише встиг подумати: «Невже наступні покоління теж сприйматимуть наше сучасне як надзвичайно правдиве і природне життя людини? Цікаво, чи є якесь «щеплення», але вже голови, яке б убезпечило людство від того шляху, яким рухається нині цивілізація?»

До другого щеплення залишається ще кілька тижнів, але вже з’явився обережний, ледь усвідомлений, та надзвичайно важливий момент: натяк на планування майбутнього — подорожі влітку, поїздки в гості, до друзів, до родини…

Планування майбутнього — це, мабуть, і буде перший крок до виходу з пандемії. Але яким ми побачимо своє майбутнє, як переосмислимо його, залежатиме від нас. Це і буде відповіддю на питання, чи не повториться все знову.

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК