ПРОКАЗА

СНІД з’явився десь на початку 80-х. Чи то злі учені вивели новий вірус, і він вирвався на волю, чи то нову хімічну зброю вирішили використовувати для очищення планети від маргінальних елементів, чи то хтось вирішив серйозно заробити на одноразових шприцах і презервативах, чи далекі предки мавпи підклали людству свиню, чи... Та навряд щоб хтось тоді думав: і не таке ще буде.

Непереможний і легендарний Радянський Союз проблема СНІДу на початку 80-х цікавила як деталь загнивання Заходу. Мораль, хоч що кажіть, була на висоті, а для обивателів повії, наркомани й гомосексуалісти існували хіба що в рідкісних анекдотах і плітках.

За 10 років проблема СНІДу стала таким самим звичним явищем, як наркоманія, гомосексуалізм, проституція та бандитизм. Те, що раніше було чужорідним наривом, жадібно перекинулося на «морально чистий» радянський організм, заражаючи переважно охочу до гострих відчуттів молодь.

Моя свідома юність стартувала в 90-му, коли СНІД уже поволі набирав обертів. До початку великих капіталістичних жнив я був юним 16-літнім розбишакою, котрий уперше в житті покуштував горілку і з жадібністю поглядав на майбутні задоволення. Я ще не знав, що за нашими спинами вже гуркочуть косарки й багато кого скосять під корінь.

Як представник цієї молоді я чесно пройшов через багато чого. Легкі наркотики були щоденним явищем, горілка замінила «Пепсі», «Буратіно» та «Байкал», кримінал мало не привів мене на лаву підсудних, а все разом штовхало й тягнуло до голки. На попередження вже підсілих друзів я не зважав...

Про СНІД й інше я думав лише спочатку, справно купляючи одноразові шприци. Та після місяця-другого ми, коли не вистачало, обходилися трьома шприцами на сімох. Бог не видасть, свиня не з’їсть... Мо’ пронесе...

Не буду брехати — ніхто з тих, що кололися зі мною, від СНІДу не помер. Але ніколи, і я не жартую, ніколи мені не було так страшно, як у момент одержання результату аналізу крові. Ніколи в житті я не проклинав так свій мозок, що змушував набухати вени при погляді на каламутну чорну кубатуру, як у момент, коли мою кров брала на аналіз молода, приваблива медсестра з двома золотими каблучками на тонких пальцях. Я не боявся так у карному розшуку, коли мені відбивали нирки й тицяли в обличчя кримінальним кодексом. Там страх заглушала злість. А тут... Наркоманія була вже позаду, там, де серед багатьох могил уже лежали п’ятеро моїх друзів, мертвих від передозування...

А я йшов за результатом.

Я згадав кількох виродків із десяти- й семирічним наркоманським стажем, безнадійних тварюк із випаленим мозком, котрі стоять однією ногою в пеклі й тягнуть за собою таких самих, як і я, підсілих недоумків, простягаючи мені бозна-який шприц і презирливо вколюючи його мені, бо не вмію колотися сам. Я згадав дівчат із набряклими обличчями й розкришеними зубами, я згадав блуд-хати, кубла та шприци — багато, багато, багато шприців, що затупилися після третього разу й катають вену під шкірою, вперто не бажаючи її проколювати.... А вмазатися вже не те що хочеться — потрібно... життєво необхідно. Мо’ пронесе...

СНІД називають чумою ХХ століття. Це не так. СНІД не чума, СНІД — проказа, хвороба покидьків, що автоматично включає хворого в розряд ізгоїв. Навіть коли ви заразилися випадково, у кожному випадку є частка закономірності, чи не так?

Шляхи зараження, відомі сьогодні кожній дитині, підказують любителям чесати язики тему для пліток. До того ж тепер з вами за руку вітатимуться лише окремі чесні й досить сміливі люди. Адже... А РАПТОМ ЩО?

Рак проковтне вас за кілька місяців, астма накине на ваші бронхи зашморг і буде поволі затягувати. ВІЛ-інфекція здатна тихо сидіти довгі роки, й люди, котрих ви заразите, можуть померти раніше від вас, залишаючи вам час, наповнений страхом і їхніми прокльонами.

В одному з російських міст наркомани, хворі на СНІД, вибирали свою кров і дряпали шприцом бильця, аби помститися за свою самітність. Злоба переповнювала їх. «А мо’» закінчилося, почалося «нове життя», що неминуче переросте в «страшний кінець».

P.S. Я досі не вірю, що так легко відбувся. Не СНІД, то щось інше. Не зараз, так через 10 років той час про себе нагадає. Я не знав усього, я був молодий, допитливий і дурний. Але... кого це тепер цікавить, крім мене?