ПОГРАЙ У «ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН»... З МІНІСТРОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Якщо ти зростав не просто хлопчиськом, а шибайголовою, і до сімдесяти п’яти зберіг зухвалий характер, буде тобі непереливки. Ось тому й живеться сьогодні ровенчанинові Павлу Сопрунову, колишньому в’язневі концтаборів, гірше не може бути. І все він ніяк не вгамується, хоча вже й ногами не ходить. Не ходить, але грубіянить, а в запалі «не за того себе видає». Та ще й скаржиться.

Як до останньої інстанції звернувся П.Сопрунов до народного депутата П.Цибенка з проханням захистити його від чиновників-хабарників. Вони Павлу Івановичу після онкологічної операції на кишечнику третю групу інвалідності визначили, перед її призначенням пропонували «подумати», а він «паролю» не знав. Хто зі страждальців разом із ним оперувався й «подумав», через тиждень без клопоту мали першу групу. А він і за другою шкутильгав поліклініками з поверху на поверх, від МСЕК-1 (медико-соціальної експертної комісії) до МСЕК-2 кілька місяців.

Проте й після такої медико-соціальної екзекуції Сопрунов не вгамувався: приніс нотаріально завірені свідоцтва земляків-остарбайтерів, котрі працювали з ним на заводах Круппа й потрапили за саботаж до концтабору; котрі знали його як партизана загонів Н.Юр’єва з м. Шахти Ровенської області та Н.Огнєва з Донецька. Вони й підтвердили, що в м. Хельзенкірхен його, пораненого в ногу, німець-хірург оперував, а доньку лікаря партизани взяли в заручники, аби той Сопрунова врятував і владі не доніс. Судмедексперт підтвердив: так, схоже на рану від пострілу впритул із пістолета, нерв перебито, але ж минуло 60 років...

Медико-соціальні експерти, природно, обурилися: «думати» не хоче, а пільги інваліда Великої Вітчизняної має намір отримати, он і до депутата Верховної Ради звернувся! Нумо ми зараз усіх заплутаємо: попервах нехай Сопрунов доставить у МСЕК посвідчення партизана, котрий діяв на німецькій території, і до нього — довідку з м. Хельзенкірхен, або як там його, від німця-хірурга. А то рана щось уже надто акуратна! А поки він із німцями домовляється, ми в Київ, на вул. Грушевського, 7, відпишемо, мовляв, якийсь Супрунов, 1926 року народження, у минулому бухгалтер, голослівно заявляє, нібито має поранення нижніх кінцівок. Тобто виходить, що на пільги претендує не Павло Сопрунов 1927 р. нар., колишній будівельник, котрий має нотаріально завірені показання свідків, а самозванець.

Таким чином, медики видали нову версію про людину, котра не вміє «думати», котра вже й ногами не ходить, проте не забула, як 14-річним підлітком завдяки відчайдушності своїй і знанню мови ворога двічі водила в розвідку групу через лінію фронту. Що в таборах французьку вивчив, що з макі й загонами Опору мав зв’язок, а одного разу переправив до радянського посольства в Лондоні речові докази збитого над м. Оберхаузен у серпні 1944-го канадського льотчика...

Заступник держсекретаря МОЗ України А.Картиш на міністерському бланку з почуттям глибокого задоволення повідомляє депутата П.Цибенка, що заявнику Супрунову треба б «відлуп» дати. Мовляв, і рана його дрібнувата, і народився він іншого року, і прізвище в нього інше.

Чи дійшов до міністра В.Москаленка лист народного депутата, до котрого в пошуках справедливості звернувся колишній партизан? Напевно, дійшов, адже й час за вікном стояв особливий — передвиборний. Ми, ровенчани, зустріли дорогого Віталія Федоровича в Сєвєродонецьку, у Льодовому палаці, на з’їзді, де він разом із керівництвом блоку «За Єдину Україну!» сидів у першому ряду, а ми — в п’ятому секторі. Нині, позаяк усі клопоти позаду, вибори завершено, варто нагадати міністру про грубе й образливе перекручування фактів його підлеглими в листі 16.03. Д — 1/2280. На часі лагодити зіпсований телефон!