...Плюс наркотизація всієї країни?

Громадськість країни шокована рішенням Міністерства охорони здоров’я України легалізувати наркотики! Саме про це відкрито йдеться в наказі МОЗ №846 від 20 грудня 2006 року. Усвідомлюючи надзвичайну відповідальність за такий крок, який призведе до катастрофічних наслідків, Міністерство юстиції України заблокувало реєстрацію згубного для нації документа. У цьому зв’язку, як нам стало відомо, на Мін’юст чиниться шалений тиск, і може так статися, що Міністерство юстиції не витримає, як не витримало Міністерство охорони здоров’я, і легалізує наркотики в загальнонаціональному масштабі. Тому громадські організації б’ють на сполох і, звертаючись до найвищого керівництва країни від імені всіх матерів і батьків України, вимагають скасувати злочинний документ. Більше того, цей надзвичайний злочин перед суспільством не можна залишити без уваги!

Аби ввести суспільство в оману, розробники наказу №846 вдалися до облудної лексики, назвавши банальне вживання наркотиків «замісною підтримуючою терапією», а сам наркотик — медичним препаратом «метадон гідрохлорид». Ставка, вочевидь, робиться на необізнаність пересічних громадян у тонкощах проблеми. Жонглюючи медичними термінами, наркологи беруть на себе страшний гріх — замість ліків давати пацієнтам синтетичну отруту. Відповідно до наказу №846 МОЗ зобов’язує свої підрозділи в областях визначити перелік місць у наркологічних медичних закладах та в немедичному оточенні для впровадження замісної терапії (ЗТ) з використанням метадону. На наше глибоке переконання, цим документом запроваджується фактично вільний обіг наркотиків в Україні. Тепер їх офіційно видаватимуть не лише в медзакладах, а й поза ними — в «немедичному оточенні»!

Метадон — надважкий синтетичний наркотик, який виробляється за кордоном. Звільнитися від метадонової залежності — неможливо! Метадон — це на все життя! А життя з метадоном не може бути тривалим. Статистика свідчить: у США від уживання метадону померло більше людей, ніж від героїну. Оскільки метадон має пролонговану дію, наркоманові важко правильно розрахувати дозу, щоб і «кайф» отримати, і живим залишитися: передозування — звична річ.

Якщо героїнова «ломка» триває кілька днів, то метадонова — кілька тижнів, адже метадонова залежність набагато сильніша за героїнову. При цьому наркоман переживає такі нелюдські страждання, що ладен віддати все заради чергової дози. А з кожною новою дозою його організм наповнюється токсинами, шкіра набуває восково-жовтого відтінку. Оскільки метадон повністю позбавляє організм кальцію, людина відчуває нестерпні болі в кістках. Уживання метадону викликає безліч ускладнень: тільки на початку згубного списку — невропатії, специфічні зміни центральної нервової системи, зниження інтелекту. Ось такі «чудодійні ліки» міжнародна наркомафія ладна збувати в Україні.

За кордоном метадонові програми застосовують лише до дуже вузького кола невиправних наркоманів із багаторічним стажем, котрі не змогли позбутися залежності, неодноразово пройшовши через різноманітні реабілітаційні програми. У країнах, які зазвичай називають цивілізованими, наркоманію не лікують медикаментозно, бо це не стільки біологічне, скільки психо-соціальне явище. Там немає ані наркологів, ані пігулок від наркоманії — цими проблемами опікуються психологи, психотерапевти, соціологи, соціальні працівники, реабілітаційні центри, релігійні громади. Душі лікують душпастори.

Так звана замісна терапія в розвинених країнах посідає останнє місце в багатоступеневому комплексі звільнення від наркозалежності. Тому в 39-мільйонній Польщі метадоновою програмою охоплено близько 800 осіб, стільки ж — у Швеції, у Литві — всього 10. Подекуди у програмах ЗТ з використанням метадону спершу бере участь більша кількість наркозалежних, але через неефективність препарату від нього поступово відмовляються. Такий курс узяли США, Іспанія, Великобританія, Швейцарія. Мало того, дві останні країни рішуче переходять від метадону на загальновідомий наркотик — очищений героїн. Тут уряди чесно інформують своїх громадян про пожиттєве забезпечення наркотиками тих членів суспільства, яких визнано безнадійними. В Україні ж замісна терапія (заміщення кримінальних наркотиків легальними) цинічно подається як благо, що врятує націю.

За нашими підрахунками, в Україні нині близько двох мільйонів наркозалежних, а не 83 тисячі, як стверджує офіційна статистика, чи 160 тисяч, скільки нарахували в МВС. Зарубіжні виробники синтетичних наркотиків прагнуть перетворити Україну на велетенський наркоринок, щоб офіційно заробляти гроші, як заробляють їх на нікотиновій і алкогольній залежності. Легалізація наркотиків шляхом запровадження метадонової програми — це звичайнісінький бізнес-проект, це авантюра, до якої долучилися й українські чиновники, нехтуючи інтереси всієї держави.

Замісну терапію в Україні підтримують лише ті організації, які живуть за рахунок зарубіжних грантів. Їм відверто платять за те, щоб вони пропагували метадонові програми, боролися за «право» наркоманів на дозу, культивували в суспільстві міф про «легкі» наркотики. Ці люди не є незалежними експертами, авторитетами в певній галузі — вони просто відпрацьовують долари. Ніхто навіть не намагається приховати свої цілі: «якісне й ефективне впровадження програм ЗТ в усіх регіонах України», «забезпечити рівний доступ активних споживачів ін’єкційних наркотиків до лікарських препаратів», «створити умови для швидкого впровадження програм ЗТ на території України». Усе це можна прочитати на сайті Міжнародного фонду «Відродження», засновником якого є Джордж Сорос.

Щоб проект замісної терапії в Україні не провалився, передбачено й фінансування «заходів адвокації для представників державних органів влади, правоохоронних органів та ЗМІ». Себто українська влада має як адвокат захистити легалізацію наркотиків на шкоду власному народу. Старання провідників ЗТ не були марними. З якогось дива серед лобістів ЗТ виявилися й деякі вітчизняні високопосадовці. Їхню позицію, окрім як особистою зацікавленістю, пояснити важко. Озвучуються навіть конкретні суми — кілька мільйонів доларів виділено на просування коридорами влади потрібного рішення.

Мертвою хваткою в проблему наркоманії уп’ялася вітчизняна наркологія — це хліб з ікрою для 1300 штатних наркологів країни. Роками вони «лікують» десятки тисяч наркозалежних і досі нікого не вилікували — жодної людини! Чи потрібні нам такі «лікарі»? Чи потрібна нам така наркологія? Відповідь очевидна: ні! Наші діти були наркоманами доти, доки не вибралися з лабіринту міфів, які створила наркологія. Своїх дітей ми не лікували, а перевиховували.

На відміну від швидкого лжелікування на реабілітацію потрібно щонайменше рік — за коротший термін перевиховати наркозалежного просто неможливо. Позитивний результат може бути досягнутий лише шляхом комплексного підходу, коли, рятуючи наркозалежного, до роботи психотерапевтів підключаються і батьки, і колишні наркомани, які є найкращими лікарями для наркоманів. Наркологи ж лише вбивають сподівання наркоманів та їхніх батьків на одужання, своєю безуспішною діяльністю переконують наркозалежних у тому, що вони невиліковні. Однак держава вперто продовжує «підгодовувати» традиційну наркологію, стаючи співучасником злочину проти власного народу. Через 5—10 років активного вживання наркотиків людина гине, незалежно від того — кримінальні вони чи ні.

Комісія ООН з наркотичних речовин не виступає безапеляційно «за» чи «проти» метадонових програм. Вона надає країнам можливість самостійно визначитися щодо доцільності цього кроку. Але головна умова впровадження такої програми — унеможливити потрапляння метадону на «чорний» ринок, де грам таких «ліків» коштує 150—200 доларів США. Невже насправді хтось вірить у безплатну роздачу наркотичних пайок від держави?! Невже нинішня міліція зможе поставити надійний заслін незаконному обігу метадону?! Практика масового безрецептного продажу трамадолу школярам свідчить не на користь правоохоронців — вони дивляться на це крізь пальці. Чи останній гучний приклад: Керченський відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків контролював нелегальний продаж наркосировини в регіоні, здійснював її контрабанду через державний кордон. Проти всіх дев’яти співробітників відділу порушено кримінальні справи.

У разі впровадження програми ЗТ наркотизація країни безпрецедентно зросте — як за рахунок легального, так і нелегального обігу метадону. А відтак значно збільшиться смертність серед наркоманів. Хоча офіційної статистики не існує, за нашими даними, в Україні щороку від наркоманії та її одвічного супутника СНІДу гине близько 120 тисяч молодих людей. Щоб переконатися в цьому, потрібно просто піти на будь-яке кладовище і подивитися, хто там лежить — 20—30-річні хлопці й дівчата. Хіба це не загроза національній безпеці?! Хіба це питання не заслуговує на розгляд РНБО?

Наркоманія не вибирає жертв за соціальним статусом. Вона вже давно вийшла з підвалів та підворіть — наркотики вживає як соціально неблагополучна, так і «золота» молодь. Наркоманія вразила споконвічний форпост української нації — село: воно колеться і вимирає. Ситуацію загострило рішення Верховної Ради України від 1999 року, яким було дозволено сільськогосподарським підприємствам культивувати мак. Після цього кількість нелегально виготовлених у країні наркотиків збільшилася з 15 до 85 відсотків. Сьогодні ледь не в кожному селі можна знайти «ширку». Згідно зі статистикою, кожний четвертий наркоман — сільський мешканець. Україна перетворилася в експортера наркотичного дурману — збільшилося споживання наркотиків і всередині країни. Добровільний геноцид набирає обертів.

Пілотна програма ЗТ з використання не метадону, а іншого наркотичного препарату під назвою «бупренорфін гідрохлорид» з подачі зарубіжних «доброзичливців» та за їхній кошт діє в нашій країні вже кілька років — із залученням обмеженої кількості наркоманів. Де результат? Де пацієнти цієї програми? Покажіть нам хоч одну людину, яку б вилікували бупренорфіном! Насправді результати програми ЗТ на основі цього препарату — провальні. Однак про це ніхто не говорить, бо інформацію приховують від незалежних експертів. Досі також не було складено та оприлюднено жодного комплексного звіту на тему наркоманії. Про реальний стан справ у цій сфері громадськості нічого невідомо. Насправді ж наркоманія сягнула масштабів епідемії, якщо не пандемії! І це має бути визнано на офіційному рівні. Якщо до загальної кількості наркоманів додати всіх співзалежних — членів їхніх родин, — то виявиться, що в Україні кожен сьомий живе з проблемою наркоманії.

Тепер, спираючись «на клінічний досвід та інші практичні напрацювання», отримані під час експериментів на українцях з бупренорфіном, пропонується масово впровадити метадон. Це все одно, що експериментувати зі сталлю, а втілювати технологію з виробництва чавуну. По-перше, дія метадону на організм людей, що вживають вітчизняні опіати («ширку»), не вивчена. І, по-друге, метадон колись розробляли в Німеччині як засіб від героїнової чуми, тобто він мав «заміщати» саме героїн, а не якийсь інший наркотик. Однак в Україні не так багато «героїнщиків» — навіщо нам метадон?

Коли в Європі та Америці стали відмовлятися від метадону і виникла проблема його збуту (а метадон виробляється в трьох країнах світу), вирішити її взялися міжнародні «благодійні» фонди. Накинувши оком з-поміж інших і на Україну, вони виділили на просування метадонової програми 89 млн. доларів США. Частина цих грошей уже пішла на «благодійність» — закуплений за кордоном наркотик ввозиться в Україну як гуманітарна допомога. Мало того, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією ставить отримання Україною десятків мільйонів доларів на придбання препаратів для лікування СНІДу в залежність від упровадження в нашій країні програм ЗТ.

Треба бути дуже наївним, щоб повірити в добрі наміри заокеанських благодійників. Як відомо, «друзі» завжди дають попробувати наркотик задарма, а потім його доводиться купувати. Так і тут: коли наркомани «пересядуть» на метадон, «гуманітарна» допомога з-за кордону припиниться. Тоді або держава, або самі наркозалежні будуть змушені купувати цей «лікувальний» засіб, бо вже не зможуть без нього прожити.

Зі слів деяких адептів ЗТ, для початку до «благодійної» програми планується залучити 250 тисяч українців. Можливо, нею охоплять усіх ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, більшість з яких становлять наркомани, — 370—400 тисяч. Однак у наказі №846 ідеться про всіх «споживачів» наркотиків, що значно збільшує армію потенційних «метадонників». Адже формально споживачем наркотиків вважається кожен, хто бодай раз у житті їх пробував. Ухвалюючи програму щодо метадону, ми маємо усвідомлювати, що позбавляємо шансу наших дітей коли-небудь звільнитися від залежності.

Але є альтернатива наркотизації країни! Ми пропонуємо суспільству інший рецепт — немедикаментозне лікування. Цей спосіб звільнення від наркозалежності практикують у реабілітаційних центрах — як психотерапевтичних, так і християнських. Вони діють в Україні і за ними стоять тисячі людей, що відмовилися від наркотиків і повернулися в суспільство. Гірко, що позитивний досвід реабілітаційних центрів, про який широко відомо навіть за межами України, ігнорується. Причина? Пострадянська наркологія, захищаючи честь мундира, намагається всіма правдами й неправдами довести свою потрібність суспільству.

Показовий досвід наших сусідів. Росія навідріз відмовилася від упровадження метадону. Шляхом створення національної мережі реабілітаційних центрів пішла Польща: щорічно 163 центри приймають 75 тис. наркоманів. Результат не забарився — Польщі вдалося досягти найнижчих у Європі темпів поширення ВІЛ/СНІДу. А цей показник у світі зазвичай вважають індикатором ефективності боротьби з наркоманією.

Шановні наркологи, не знаємо, якими показниками керуєтеся ви, оцінюючи свою роботу, але темпи поширення ВІЛ/СНІДу в Україні найвищі на континенті. «СНІД у країні буде моєю проблемою», — сказав на Майдані майбутній президент України В.Ющенко. Тож настав час ухвалити доленосне для нації рішення. Пора об’єднати суспільство у боротьбі проти поширення ВІЛ/СНІДу та наркоманії. Батьки України не хочуть, щоб їхнім дітям «лікарі» давали наркотики.

Залишилося зовсім мало часу, щоб зупинити в країні легалізацію метадону. 25 січня 2007 року перший заступник міністра охорони здоров’я О.Орда видав наказ №29 про створення міжвідомчої робочої групи, яка має розробити заходи щодо «підвищення ефективності лікування хворих на опіоїдну залежність шляхом замісної підтримуючої терапії». Цікаво, що до цієї міжвідомчої робочої групи включено представників міжнародних організацій, які лобіюють в Україні впровадження ЗТ з використанням метадону. Технічний супровід діяльності групи взяла на себе не держава, а бюро ВООЗ в Україні.

«Владо! Не дай отруїти наших дітей», — вимагаємо ми, представники громадських організацій України. Якщо ж метадонову програму буде ухвалено, ми залишаємо за собою право на акції протесту. Ми виставимо свої пікети біля всіх органів державної влади, причетних до наркотизації країни, написами позначимо всі домівки наркобаронів.P.S. Як стало відомо, МОЗ України вже внесло до державного реєстру таблетований «лікувальний» препарат під назвою «метадон» канадського виробництва (наказ №835 від 15.12.2006 р.) — раніше йшлося про запровадження в Україні метадону лише у вигляді розчину. Таким чином, значно зросла вірогідність вільного обігу на території країни тяжкого наркотику, адже маніпулювати таблетками набагато легше, ніж препаратом у розчинах. Лікуй, українська наркомафіє!

Анатолій ГЕВЛІЧ, голова правління Всеукраїнського батьківського комітету боротьби з наркотиками;

Людмила ГАННОХА, директор Міжнародного благодійного фонду Н. Потопаєвої;

Ніна ВЕСНІНА, голова правління ГО «Матері Дніпропетровщини проти наркоманії і СНІДу»;

Світлана САВЧЕНКО, голова правління Міжнародної благодійної організації «Доброчинність»;

Валерій КРАВЧЕНКО, віце-президент ГО «Рух батьків проти аморальності», генерал СБУ;

Людмила ЛЕЩЕНКО, голова ГО «Центр сім’ї «Щаслива родина»;

Володимир ГОЛУБ, президент Полтавської благодійної ГО «Допоможемо дітям», заслужений працівник культури України