Проблема літнього відпочинку й оздоровлення чорнобильських дітей в Україні «непідйомна» для дер...
Ось у такій казці перебували наші маленькі чорнобильці протягом місяця. Веселі зустрічі, сміх, солодощі, фотографії, дискотеки для маленьких, екскурсії в зоопарк, стародавні замки, море, озера, гори... За місяць дітей годі було впізнати — рум’яні личка, радісний блиск в очах.
Ніякі слова не зможуть передати вдячність організаторам відпочинку дітей і сім’ям, де вони оздоровлювалися. Можна лише низько вклонитися їм і молитися за їхні здоров’я та добробут. Хотілося б, щоб Україна знала імена пана Пена Хеффернана, пана Франка МакАрдла, пана Деніса Донах’ю та його дружини пані Шили Донах’ю.
На превеликий жаль, в Україні турбота про майбутнє здорове покоління не стала пріоритетом державної політики навіть через 15 років після безпрецедентної катастрофи. Катастрофи, у результаті якої держава втратила (без війни й епідемій) понад 2,5 млн. людей. Чорнобильці та їхні діти не захищені. Хоча на той же відпочинок дітей на Кубі в державному бюджеті передбачається 17 млн. гривень (і вже не один рік). Політика, вочевидь, сильніша за логіку. Ось тому й летять наші дітки (а найчастіше і не чорнобильські) майже на екватор додатково опромінюватися УФ-променями, не встигають адаптуватися до клімату на другому боці планети, як час додому. А скільки дітей могли б за ці гроші полікуватися, оздоровитися і відпочити в Україні, наприклад, у Карпатах!
22 квітня 1998 року вийшло розпорядження Президента України Л.Кучми «Про розвиток курорту Східниця», 4 лютого 1999 року постанова Кабінету міністрів «Про затвердження Програми розвитку курорту Східниця». Ця прекрасна місцина з унікальними мінеральними водами, що містять необхідні для крові сполуки заліза, належним чином не використовується. Виникає запитання: чому не втілюється в життя рішення про організацію відпочинку та лікування дітей у Східниці, що за красою не поступається Швейцарії, а за якістю води краща від багатьох західних курортів? Наповнення санаторних корпусів у Східниці може бути цілорічним. Цей відпочинок необхідний дітям із прилеглих до радіоактивної зони сіл, з інших регіонів, де 1986-го випав радіоактивний попіл. Не гріх згадати і про здоров’я молоді з екологічно неблагополучних Луганщини, Донеччини, зокрема Маріуполя, і направляти їх на оздоровлення в Карпати.
...Чужі люди, причому середнього достатку, витрачають власні (і чималі) гроші на дорогі квитки на літаки й автобуси, на їжу й одяг, на віру в життя маленької дитини з України. А ми не можемо організувати відпочинок дітям. Не чужим — власним.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google