Остання лінія оборони. Українські промислові підприємства вдосконалюють культуру безпечного виробництва

Близько трьох мільйонів людей у нашій країні зайняті на виробництві зі шкідливими умовами праці. Це безпосередньо позначається на зростанні професійних захворювань, яке лікарі-профпатологи спостерігають практично в усіх галузях виробництва. «Лідерство» утримують працівники вугільної промисловості, за ними йдуть металурги й машинобудівники. Причини банальні — недосконалість технологій, обладнання, порушення правил безпеки, а також несправність, брак або незастосування засобів індивідуального захисту.

Довгі роки керівників промислових підприємств така ситуація не бентежила. Адже якщо до питання охорони праці підходити серйозно, то коштів треба витрачати багато, а прибутку, на перший погляд, практично не видно. Проте останнім часом ставлення власників компаній до свого головного капіталу — людей — почало змінюватися. Як приклад — конференція «Соціальне партнерство влади, роботодавців і працівників гірничо-металургійної галузі України», що відбулася на початку цього тижня, на якій мало не вперше на досить високому рівні всерйоз заговорили про відповідальність керівників підприємств за здоров’я й життя своїх працівників.

Учасники конференції зазначали, що економіка майбутнього будуватиметься виключно на принципах соціального партнерства, взаємної відповідальності керівників і працівників підприємств. Зрозуміло, в цьому виявляється здоровий прагматизм: турбота про безпеку й здоров’я співробітників не тільки позбавляє компанії втрат горезвісних «людино-годин» робочого часу, а й сприяє більш ефективній і сумлінній праці трудівників, які напевно оцінять піклування й хороші умови.

Можливо, це, а також турбота про власний імідж і прагнення стати повноправними гравцями на зарубіжних ринках, змушує вітчизняні компанії вкладати в заходи щодо гарантування безпеки праці на своїх виробництвах мільйони доларів.

Якщо ми хочемо інтегруватися у світове співтовариство, то повинні грати за загальними правилами, а їх визначено давно. Незабаром компанії, які сьогодні не приділяють уваги безпеці своїх працівників і навколишньому середовищу, перетворяться на динозаврів і зійдуть зі сцени. Тому ми прагнемо рухатися в руслі світових тенденцій, які нині орієнтовані на соціально відповідальний бізнес.

Природно, що процес створення системи безпечного виробництва, який відповідає світовим стандартам, — справа не одного дня. Ви знаєте, що від Радянського Союзу нам дісталася дуже непроста «спадщина», насамперед у психології. Це виявляється як у ставленні до речей матеріальних (наприклад, обладнання), так і до нематеріальних, зокрема до керування персоналом і культури безпечного виробництва.

Тому нині ми намагаємося вибудувати багаторівневу систему, яка б у результаті максимально захистила і людину, і навколишню природу.

— Чому ви стільки витрачаєте на речі, які, коли й окупляться, то в дуже далекому майбутньому?

— Причин декілька. Перша — гуманітарна. Нам небайдужа наша репутація. Ми формуємо імідж компанії, що піклується про своїх людей, і якій не байдуже, яким повітрям вони дихають і яку воду п’ють. Та, крім цього, є ще багато моментів сприяння бізнесу загалом.

Працівник, котрий почуває, що він захищений, працює в хороших умовах, одягнений у зручний, якісний і гарний спецодяг, який ще й адекватно захищає, намагається ліпше трудитися і не прагне знайти собі нове робоче місце. Людина розуміє, що у разі виникнення нештатної ситуації засоби індивідуального захисту — так звана остання лінія оборони — дадуть йому набагато більше шансів зберегти своє здоров’я.

Для нашої компанії це дуже важливо, оскільки люди — наш найцінніший ресурс. Людина, особливо досвідчений працівник, — у певному сенсі теж інвестиція. Ми її навчали, стежили за кар’єрним зростанням, людина приносить компанії користь, і ми хочемо, щоб ця користь була взаємною. Ми робимо щось для працівника, а він, бачачи це, відповідно краще працює. Люди захищені, вони мотивовані добре працювати, а в колективі формуються партнерські взаємини.

Крім того, засоби індивідуального захисту дадуть змогу створити єдиний корпоративний стандарт: ми визначимо, які засоби захисту потрібні для кожної професії, і після того, як цей стандарт буде розроблений, зробимо закупівлі. Все це виливається в пристойну суму, але ми розглядаємо її як бізнес-інвестицію, оскільки це вигідно обом сторонам.

— Йдеться про захисні костюми?

— Засоби індивідуального захисту це не тільки костюми. Це й засоби захисту органів дихання — різного ступеня складності: від респіраторів до складних ізолюючих апаратів, можливо навіть автономних. Це засоби захисту органів слуху — найсучасніші: від простих, як беруші, до складних високотехнологічних навушників, там, де це справді потрібно, наприклад у шумних цехах. Це спеціальний одяг із термічним захистом. Ви знаєте, що в нас сталевари піддаються впливу високих температур? Так от, нині є сучасні технології й матеріали, що дозволяють зводити цей негативний вплив до мінімуму.

— Знизити температурний вплив?

— Там більше наголос робиться на світловідбивні й ізолювальні властивості. Та є й спеціальні маски, які надягають на обличчя, вони забезпечують циркуляцію прохолодного повітря. Виробництво засобів захисту — велика індустрія, вона не стоїть на місці, весь час рухається вперед, і ми збираємося взяти найліпше, що в ній є. І забезпечити наших працівників не гірше, ніж забезпечені їхні колеги в США, Австралії чи Німеччині.

— До придбання засобів індивідуального захисту вас, можливо, спонукали й захворювання співробітників?

— Ми, швидше, працюємо на профілактику, на випередження. Якщо ми закуповуємо такі засоби захисту сьогодні, то запобігаємо профзахворюванням, які можуть виникнути в людей через 10, 15 чи 20 років. Наприклад, кумулятивна втрата слуху (коли людина постійно працює в шумному приміщенні), не лікується. Відповідно, ми велику увагу приділяємо засобам індивідуального захисту органів слуху.

Ми хочемо, щоб молоді люди, котрі нині прийшли до нас з училищ, пішли на пенсію максимально здоровими. Щоб їм не загрожувало те, що було можливо ще років 20 тому, за радянських часів, коли, наприклад, у кар’єрі робітник не забезпечувався респіратором, або, якщо й забезпечувався, але дотримання правил техніки безпеки ніхто особливо й не вимагав. Тепер у цього робітника можуть бути проблеми з легенями. Тому ми боремося зі спадщиною минулого, і не хочемо лишити такого після себе.

— Багато працівників відмовляються від засобів індивідуального захисту...

— Справді, таке буває. Я пам’ятаю себе, коли щойно прийшов на виробництво. Мене точно так само змушували носити захисні окуляри. А починав я свою кар’єру в нафтогазовій промисловості на буровій. Окуляри ці можуть запотіти, їх треба піти протерти, вони заважають. Ну й знімав, звісно. Та оскільки в нас був досить суворий нагляд, то до окулярів привчили доволі швидко, й дійшло до того, що без них на роботі почувався, немов голим.

Нині ми тільки починаємо перетворення в галузі охорони праці. І тому на цьому етапі функція нагляду дуже важлива. Важко сподіватися, що робітник свідомо буде додержуватися всіх правил. Адже яка філософія двадцятилітнього новачка? У нього ніколи не було проблем із здоров’ям, і тому він міркує: «Подумаєш, пилюка! Подумаєш, шум! Дурниці, я молодий і здоровий». А про те, що буде через 30 років, він не замислюється. Тому наше завдання — забезпечувати нагляд, чітко прописувати в інструкціях правила поведінки на роботі, вимагати дотримання цих інструкцій навіть, якщо працівник недостатньо свідомий, аби додержуватися правил самостійно. А у разі недотримання йому пропонується: «Пробачте, ви або працюєте для нас у безпечних умовах, або шукайте іншого роботодавця». Безпечне виробництво — це умова роботи в нашій компанії.

— З якими проблемами ви зіштовхнулися в законодавчому плані?

— Нинішні норми безплатної видачі спецодягу й засобів індивідуального захисту, на нашу думку, адекватного захисту не гарантують. Ми вирішили йти далі і забезпечити наших працівників не гірше, ніж захищені їхні колеги в розвинених країнах.

Тому вже найближчим часом ми — поки що тільки в себе — введемо внутрішні стандарти, що будуть жорсткіші за державні норми. Та при цьому намагатимемося обгрунтувати відповідним органам введення таких стандартів. Пояснювати, що так ми максимально мінімізуємо негативний вплив виробництва на працівника. Сподіваюся, нам удасться вплинути на наявні нормативи у цій сфері, і ми станемо прикладом для інших, що, можливо, змінить стандарти для металургійної промисловості України.

— Гадаєте, всі зможуть відповідати вашій високій планці?

— Це більше питання пріоритету кожної компанії. Може багато хто. Тут річ насамперед у бажанні. Не для всіх це питання таке важливе. Та я переконаний, що це сфера, в яку інвестувати варто. І ті, хто тепер вважає, що не зможе підтримувати систему безпеки на виробництві на належному рівні, я переконаний, напевно зможуть підтягнутися. Коли говорити про металургійну промисловість, яка потребує великих інвестицій, то на тлі багатомільйонних вкладень у якісне обладнання інвестиції в засоби індивідуального захисту видаються не такими вже й витратними. Думаю, ми зможемо показати тут приклад.

— Ви якось оцінювали ефект, який матимете від впровадження засобів індивідуального захисту?

— Це важко прорахувати математично. Ми сподіваємося, що в нас не буде якихось серйозних інцидентів, коли ця, як я казав, остання лінія оборони знадобиться. Тобто маю на увазі якісь надзвичайні випадки. Та коли раптом щось станеться, наші люди будуть краще захищені, й ми сподіваємося, що це вбереже їх від травм.

— На металургійних підприємствах Заходу використовуються такі ж самі засоби захисту?

— Ми працюємо з провідними у світі компаніями-постачальниками як самих засобів індивідуального захисту, так і матеріалів, що використовуються для їх виготовлення, вивчаємо їх асортимент. Та не треба особливо ідеалізувати наших західних колег. Ви знаєте, що, приміром, у США працівник купує засоби індивідуального захисту за свої гроші? І не тільки там. Я з 1992 року працюю з західними компаніями і знаю про це від моїх зарубіжних партнерів.

— Тобто засоби індивідуального захисту для роботи в шахті або на меткомбінаті купують як костюм в офіс?

— Приблизно так. Компанія каже, що засоби захисту мають бути такі-то, а працівник іде й купує їх. Та ми розуміємо, що рівень прибутків різний, і коли за кордоном така покупка для людини необтяжлива, то для нашого робітника це серйозна дірка у сімейному бюджеті. Тому ми ці витрати беремо на себе.

— Яка стратегія вашої компанії щодо захисту співробітників?

— Як я вже казав, засоби захисту — лише невелика частина нашої трирічної стратегії з охорони праці й захисту навколишнього середовища. Це багатосторінковий документ із безліччю елементів. Основна робота вестиметься не стільки на матеріальному фронті, скільки на нематеріальному. Йдеться про зміну системи управління персоналом. Адже якщо подивитися на статистику, то і в Україні, і в країнах Заходу причина переважної більшості випадків — людський чинник. Ми намагатимемося впливати на поведінку співробітників у тій чи іншій ситуації, намагатимемося сформувати таку культуру виробництва, коли людина працює безпечно без жодного нагляду.

Цього цілком можна досягти. Якщо поглянути на великі світові компанії, на багатьох виробництвах наглядового персоналу мінімум. Працівники так свідомо додержуються правил охорони праці, що нагляд за ними вже не потрібен.

На прикладі наших західних колег можна простежити всі етапи еволюції культури виробництва. На першому етапі дисципліна цілком залежить від нагляду: прийшов перевіряльник, робітник надів каску, пішов перевіряльник — зняв. Тут рівень виробничого травматизму доволі високий — хоч би як добре працювала служба з техніки безпеки. На другому етапі безпека виробництва стає результатом свідомих дій самого співробітника. І на третьому етапі — його ще називають етапом взаємозалежності — співробітник стежить не тільки за своєю безпекою, а й за безпекою тих, хто працює поруч, хто прийшов у «гості» тощо. Тут уже рівень травматизму мінімальний.

Тому наша фундаментальна стратегія — тотальне навчання. Ми хочемо поступово навчити принципів безпечної поведінки на виробництві близько 50 тисяч наших співробітників. Причому починатимемо з гендиректора. Для цього плануємо залучити зарубіжних експертів з техніки безпеки, створити регіональні навчальні центри.

Змінюватиметься й контроль за дотриманням техніки безпеки на підприємствах. Якщо раніше людину намагалися покарати, штрафували за недотримання норм, то тепер ми хочемо зсунути акцент у бік заохочень. Тобто замість карати людей за порушення техніки безпеки, заохочуватимемо тих, хто її додержується повною мірою.