Охорона здоров’я: на шляху від «Cito!» до «SOS!»

До складу постійної комісії (ПК) Севастопольської міськради з соціально-гуманітарних питань я погодився ввійти тому, що в решту сім ПК «конкурс» був значно вищий. Зашкалювала кількість охочих попрацювати в ПК з питань містобудування, регулювання земельних та водних відносин або ж із питань міського господарства, транспорту й управління комунальною власністю. Вирішувати соціально-гуманітарні питання, у тому числі й медичної галузі, народні обранці якось не рвалися… І зрозуміти їх можна: серед сімдесяти шести міських депутатів не виявилося жодного медпрацівника.

«К нам приехал!..» А якщо не приїде?..

Так я, авіатор і керівник «по житті», уже два роки занурююся в проблеми охорони здоров’я. Обізнаність сама собою поєднується з вирішенням цих проблем.

У перші місяці своєї роботи в нашому місті новий голова Севастопольської міськдержадміністрації Володимир Яцуба запропонував мені ввести його, так би мовити, у курс міських справ. Ознайомити, у тому числі, й із «вузькими місцями» в охороні здоров’я.

Логічно, що ознайомлення ми розпочали з найбільшої медустанови: міської лікарні №1 ім. М.Пирогова. Стаціонар на 792 ліжка, чотири поліклініки та амбулаторія сімейної медицини, у приймальний покій звертаються 100-150 хворих на добу, а поліклініка приймає за зміну 1200 пацієнтів (за рік - понад 700 тисяч!). Тут половина загальноміського обсягу хірургічних втручань - 13 тисяч операцій на рік.

Зізнаюся: я навмисне повів очільника міста трохи далі, вглиб території лікарняного комплексу. Вирішив відвернути його увагу від цифр, а натомість показати наочно, що реально означає «найстаріша в місті лікарня»: організована в 1868 році як земська міська лікарня на 12 ліжок, з одним лікарем, одним фельдшером і одним наглядачем у штаті.

Описувати враження Володимира Григоровича від законопачених ганчірками тріщин у стінах, а також від споглядання в лікарняних коридорах пацієнтів із підв’язаними до пояса пляшечками (урологія ж!) не буду. Скажу тільки, що хірургічний корпус, як стверджують історики, був мало не сучасником Миколи Івановича Пирогова.

Наприкінці минулого року, через кілька місяців після нашого з В.Яцубою візиту до лікарні, Севастополь відвідав прем’єр-міністр України. Севастопольський градоначальник повів Миколу Яновича в 1-шу міськлікарню. Керівник Кабміну після візиту велів із держбюджету дати грошей на будівництво нового корпусу в міськлікарні №1. А цього року наприкінці серпня президент України в урочистій обстановці вже знайомився з новим корпусом…

Повірте, мені не прикро, що мене як депутата міськради, котрий «курирує» охорону здоров’я, не запросили на «репетицію» урочистого відкриття корпусу президентом (насправді главі держави показали тільки приміщення - медичного обладнання в ньому ще не було, якщо до виборів відкриють і почнуть хворих лікувати, то й слава Богу). Прикро мені, що не всі міста в Україні, як Севастополь, люблять відвідувати президент із прем’єром. А скільки земських (які досі такими по суті залишаються!) лікарень в Україні? І скільки їм чекати щасливої нагоди, коли перші особи держави приїдуть, відвідають, звернуть свою височайшу увагу і звелять: «А дати цій лікарні грошей на ремонт/реконструкцію) нове обладнання!»? А якщо високий гість приїде, але в недоброму гуморі? Чи губернатор йому не любий?

Як правильно чистити рибу?

Вивчаючи проблеми севастопольської охорони здоров’я, спілкуюся з тими, хто працює в лікарнях, поліклініках, інших лікувальних та медустановах. І дедалі більше переконуюся, що не головлікарі, медсестри, завідуючі або інші медпрацівники - винуватці кризи, яка уразила останніми роками галузь. Згадавши народне прислів’я про рибу, яка гниє з голови, слід визнати, що медичну сферу треба починати «чистити» не з «хвоста».

Щоб було більш зрозуміло: тест на ВІЛ за собівартістю не перевищує восьми гривень, у приватних клініках Севастополя за нього з пацієнта беруть сорок. Тоді як усі державні лабораторії працюють в одну зміну й тільки до 12.00, приватні готові прийняти всіх бажаючих ледь не цілодобово. Здогадаємося, у чому причина такої привітності?

Керівництво нашої країни дедалі частіше посилається на те, що вкрай потрібні реформи не можуть проходити однозначно гладко і безболісно. Якщо в інших галузях народного господарства, погоджуся, реформи були життєво необхідні, то в охороні здоров’я… Сумніваюся, що так уже терміново й кардинально треба було реформувати галузь. Не моя думка - так кажуть практикуючі лікарі: система охорони здоров’я, створена свого часу наркомом М.Семашком, мала такий запас міцності, що його вистачило б на багато десятиліть ще й нам. Кращою нашу (на жаль, колишню) систему визнали і британці, що пишаються своєю організацією надання громадянам медичної допомоги, і американці, які пишаються всім, що придумали самі.

Бідність, може, й не порок... Але коштує дорого

У скарги на бідність, від якої, мовляв, виникають усі проблеми, зокрема і в охороні здоров’я, перестаєш вірити, поспілкувавшись із тими, хто сьогодні на своїх плечах тягне віз охорони здоров’я. Недавно мені один головлікар так прямо й заявив: «Ми не бідні - ми нерозумно розпоряджаємося тим, що в нас під ногами лежить». І аргументував свої слова: приватні медичні клініки в самому Севастополі заробляють у рік від 15 до 17 мільйонів гривень. Люди платять комерсантам, бо державна медицина заробляти чи то не хоче, чи то не може. На цих словах я згадав те, про що написав кількома абзацами вище: лабораторії при міськлікарнях і поліклініках працюють в одну зміну і зазвичай приймають аналізи до обіду. Хтось такий порядок встановлює. А хтось тим часом дозволяє працювати приватним клінікам…

У Севастопольському міському центрі крові через низькі потужності холодильного обладнання на рік утилізують продуктів переробки крові на суму близько п’яти мільйонів гривень. Ціна вирішення питання мізерна до смішного: один сучасний холодильник коштує 20 тисяч гривень. Припустімо, центру їх потрібно не один, а кілька. На вересневій сесії депутати міськради, у тому числі і я, проголосували за міську програму, в якій одним із пунктів чорним по білому записано: «Виділити гроші на придбання холодильників». І суму зазначено - повірте, для півторамільярдного бюджету Севастополя практично непомітну.

Через кілька днів після голосування дізнаюся, що фінуправління міськдержадміністрації за холодильники не платитиме: мовляв, усі гроші в бюджеті вже розписані, нічого не залишилося.

Ті п’ять мільйонів, які щорічно міський центр крові змушений «утилізувати», могли б дати севастопольській медицині економії як мінімум удвічі, а то й утричі більше. З викинутих у каналізацію матеріалів (рука відмовляється писати слово «кров») можна було б зробити медпрепаратів, що їх сьогодні закуповують міські лікарні, на 10, а то й 15 мільйонів гривень на рік.

Бракує в бюджеті 20 тисяч, щоб дати економію 20 мільйонів? Згадую про рибу, що псується, і звідки її починають чистити…

Істина не у вині, а в спирті?

Щось схоже коїться з медичним спиртом, якого севастопольські лікарні витрачають вісім тонн за рік: купують у комерсантів літр за 90 гривень. У місті є медустанови, які мають ліцензією на право роботи з цим медичним матеріалом. Але… немає правильно оформленого сховища. Яке стане «правильним», якщо його обладнають сигналізацією та організують податковий пост. Тоді міські лікарні, поліклініки та лабораторії змогли б купувати спирт за 9 грн./л.

Скільки треба витратити грошей на сигналізацію і податковий пост, поки що не розібрався. Боюся, що й не розберуся: очевидно, правила арифметики, яких мене навчали в школі, на сьогодні безнадійно застаріли.