Новини медицини

Фармкомпанії: правда і нічого, крім правди?

За останні 25 років фармацевтичний бізнес дуже зіпсувався, каже автор книги Марсія Енжел «Правда про фармакологічні компанії: як вони нас дурять і як із цим боротися». Цей сумний висновок вона підтверджує численними переконливими фактами.

Марсія — колишній головний редактор The New England Journal of Medicine — два десятиріччя провела за добором і редагуванням статей про найбільш багатообіцяючі результати фармакологічних досліджень. Тепер вона узагальнює досвід, зібраний за довгі роки роботи в журналі, і викладає лекції в Гарвардській медичній школі. Один із її головних висновків полягає в тому, що фармацевтична галузь вимагає термінового порятунку. Передусім від себе самої. Сумнівна і вкрай нездорова практика, поширена як при проведенні досліджень, так і в маркетингу нових препаратів, укоренилася у фармацевтиці після 1980 року, коли компаніям дозволили патентувати навіть ті препарати, що були розроблені на державні кошти. З цього моменту винятково жорстка конкуренція розгорнулася не стільки за самі препарати, скільки за патенти на них, а також за ефективність їхніх рекламних компаній. Ситуація, за якої не препарат створюється для лікування певної недуги, а недуга вигадується для конкретного препарату, стає дедалі більш повсякденною. А «діагноз» ставить не лікар, а телеглядач, який надивився нав’язливої реклами.

Енжел наводить досить наочні і переконливі приклади. Дія патенту на антиалергічний препарат Claritin, наприклад, минула 2002 року. Однак на цей час вже з’явився Clarinex, розрекламований як «поліпшена версія» препарату, котрий добре себе зарекомендував. Ця версія різнилася лише тим, що застосовувати її рекомендували при нападах сінної лихоманки не лише поза приміщеннями, а й усередині їх. Все «поліпшення» звелося до нової «версії» тестування ефективності препарату.

Астрономічні суми, що витрачаються нібито на розробку нових препаратів, насправді, стверджує Марсія, не в останню чергу витрачаються на організацію «курсів підвищення кваліфікації» для лікарів і стимулювання призначення ними «правильних» ліків.

Ризики, котрі ми вибираємо

Зараз на ринку присутні понад 70 тисяч небезпечних хімічних сполук, і цей список щороку поповнюється 1500 найменуваннями. У найближчі 15 років обсяги виробництва різних хімічних засобів зростуть на 85%, причому вироблятимуть їх переважно в бідних, найвразливіших із погляду екологічної безпеки країнах.

Кінець подібній практиці покликана була покласти так звана Роттердамська конвенція, котра передбачає мінімізацію хімічних ризиків для здоров’я людини і стану довкілля до 2020 року. Першим кроком на шляху реалізації цієї програми стане розробка жорстких заходів контролю над імпортом небезпечних хімікатів у країну. Не менші зусилля докладатимуть і для пропаганди нових сільськогосподарських технологій, що дозволяють відмовитися від пестицидів чи хоча б зменшити їхнє дозування.

Антидепресанти і самогубства

Інформація про те, що вживання підлітками антидепресантів підвищує їхні суїцидні схильності, не новина. Однак тільки зараз вона набула статусу офіційно підтвердженої. Проте заборони на призначення підліткам антидепресантів американські лікарі так і не дочекалися. Більше того, третина консультантів, які співпрацюють із американською адміністрацією з контролю за безпекою лікарських препаратів і продуктів харчування, висловилися навіть проти такої заборони. Адже інших засобів боротьби з підлітковою депресією лікарі не мають. Психоаналітики у великих дослідженнях не змогли показати достеменно відмінні від плацебо результати, та й інші методи не дуже гарно себе зарекомендували.

Прокажених боятися — в ООН не ходити

Століттями людство виробляло методи запобігання поширенню прокази, котра протягом тривалого часу залишалася невиліковною. Зараз це захворювання не лише навчилися успішно лікувати, а й домоглися його повного зникнення в більшості країн.

На початку 1980-х було створено препарати, що дозволяють вилікувати проказу за півроку-рік. Це дозволило врятувати життя 13 мільйонам людей і різко скоротити кількість країн, у яких було поширено це захворювання, — із 122 до шести. Сьогодні боротьба з грипом порівняно з лікуванням прокази здається подвигом Геракла. Однак життя багатьох вилікуваних прокажених залишилося дуже тяжким. Їх не тільки не беруть на попередню на роботу, а й виганяють із дому і навіть позбавляють місця на сімейних цвинтарях. Подібне ставлення поширюється і на їхніх родичів і навіть сусідів. У більшості випадків існування лепрозоріїв викликане не медичними, а соціальними проблемами. У цілому жертвами подібної дискримінації стали 100 мільйонів чоловік. Покласти край подібній практиці покликана спеціальна резолюція ООН, прийнята в серпні нинішнього року.