Новини медицини

Донор «коров’ячого сказу»

Міністерство охорони здоров’я Франції минулого тижня офіційно підтвердило діагноз «хвороба Кройцфельда—Якоба», поставлений уже восьмому пацієнту в межах країни. Гострота ситуації ускладнюється тим, що саме цей пацієнт був активним донором. З 1993 по 2003 рік його кров прямо переливали десятьом пацієнтам, а препарати, виготовлені на її основі, одержали ще тисячі пацієнтів. Оскільки механізми передачі інфекції при таких маніпуляціях практично не вивчені, медики погано уявляють, яка ймовірність поширення захворювання серед тих, хто одержав гамма-глобуліни, отримані з крові цього пацієнта.

До 2003 року єдиним достеменно встановленим шляхом інфікування було вживання в їжу м’яса тварин, заражених «коров’ячим сказом». Однак британські лікарі викликали великий переполох у медичному світі, заявивши, що встановили один достовірний випадок (і один імовірний) передачі інфекції шляхом переливання крові. У Франції питання безпеки препаратів крові вкрай болісне, адже в 1980-х роках через безвідповідальність медиків сталося поширення ВІЛ-інфекції. Препарати, що їх одержували передусім гемофіліки, вироблялися з донорської крові, яку не перевіряли на наявність вірусу. Тому ймовірність того, що реципієнти препаратів крові знову опинилися під загрозою зараження, викликала в країні великий резонанс.

Виявлення пріонів, що викликають губчастоподібну енцефалопатію, до якої призводить людська форма «коров’ячого сказу», дуже проблематичне. Тривалість латентного періоду обчислюється десятиліттями. У Великобританії пацієнти, яким було перелито заражену кров, перебувають під якнайпильнішим наглядом. Ще 6 тисяч чоловік, котрі одержали препарати крові, взятої в людей, що згодом померли від хвороби Кройцфельда—Якоба, перебувають у групі ризику. Франція і Канада заборонили брати кров у людей, які прожили в Англії більше шести місяців із 1980 по 1996 рік, США знизила «поріг» до трьох місяців. У самій Великобританії деякі препарати крові воліють завозити зі США, де ще не було виявлено жодного випадку захворювання на хворобу Кройцфельда—Якоба. У Франції намагаються розшукати тих десятьох пацієнтів, котрим перелили інфіковану кров. Однак що робити з тисячами, які одержали препарати крові?..

«Ожиріння» бюджету

Астрономічне зростання витрат на охорону здоров’я в розвинених країнах світу є дуже серйозною економічною проблемою. Причому її вирішення може виявитися абсолютно несподіваним. Принаймні для необізнаних із висновками працівників університету Еморі. А ті стверджують, що чверть цього зростання, яке припадає на останні 15 років, в Америці викликане «епідемією ожиріння».

Як стверджує автор дослідження Кеннет Торп, лікування пацієнтів із надлишковою вагою на 37% дорожче, ніж середньостатистичні показники. Інакше кажучи, на лікування кожного гладкого пацієнта було витрачено на 301 долар більше, ніж на пацієнта з нормальною вагою.

У США хворіють на ожиріння або мають надлишкову вагу понад 60% населення. Хоча ще до 1980 року частка опасистих у країні залишалася стабільною і не перевищувала 15% населення. На лікування патологій, пов’язаних із ожирінням, витрачається 93 млрд. дол. щорічно.

Американські медики визнають, що ожирінню легше запобігти, ніж вилікувати його. З цією метою був створений спеціальний суперфонд, у який відраховувався одновідсотковий федеральний дохід із кожної пляшки проданої газованої води. На зібрані 1,5 мільярда доларів спеціалісти фонду розробляють спеціальні програми, орієнтовані насамперед на школярів. Це і обов’язкові фізичні вправи, і суворі стандарти шкільного харчування, і спеціальне маркування на товарах, які містять поживний баласт.

Америка зі штучним серцем

Першу успішну імплантацію штучного серця в Америці було зроблено 1982 року. Пацієнт з експериментальною моделлю прожив 112 днів. Відтоді з’явилося чимало аналогічних приладів, але жоден із них не було схвалено американською Адміністрацією з контролю над лікарськими препаратами й харчовими продуктами. І ось новий апарат, створений приватною американською компанією, дозволено вшити сотні з чотирьох тисяч американців, котрі очікують імплантації донорського серця через патологію двох серцевих клапанів. Примітно, що саме ця модель не претендує на цілковиту автономність і змушує пацієнтів залишатися в госпіталі в безпосередній прив’язці до потужнішої апаратури, яка забезпечує штучний кровообіг. Зате вона дає можливість хворому дочекатися своєї черги на отримання донорського серця. Адже, як відомо, із 100 тисяч американців, котрі мають потребу в пересадці серця, 75 відсотків помирають, не дочекавшись операції протягом двох років.

Вартість штучного серця становитиме 80—100 тисяч доларів, і його розробники зараз трудяться над створенням мобільніших моделей. Якщо все складеться вдало, таке серце може бути імплантовано 20 тисячам пацієнтів на рік. Передусім це стосується хворих, у котрих спостерігаються різноманітні супутні захворювання, такі, приміром, як цукровий діабет. Передбачається, що в віддаленішому майбутньому штучне серце взагалі може позбавити від необхідності чекання донорського серця.