Наш параліч — найпрогресивніший?

Напевно, багато хто ще пам’ятає традицію часів СРСР напередодні революційних свят друкувати у ЗМІ заклики до трудящих. Наш народ завжди мав достатнє почуття гумору і текст цих закликів модифікував. Приміром, для залізничників це звучало так: «Кожному дамо по м’якому місцю», для медиків: «Наш параліч — найпрогресивніший» (малася на увазі термінальна стадія одного з ускладнень поширеного в повоєнний час захворювання). Досягнення медичної науки, зокрема фармакології, дозволили цим захворюванням дати раду, але жарт у професійному середовищі живе досі.

Досить цікаво подивитися з позицій сьогодення на деякі наші «досягнення» в охороні здоров’я, зокрема у сфері медичної техніки. Але спочатку невеличкий екскурс в історію.

1991 року Рада міністрів Української РСР, з ініціативи Сергія Комісаренка, провела відкритий конкурс на розробку медичної техніки із залученням оборонних галузей промисловості. За два роки до того Державна комісія Ради Міністрів СРСР, Бюро Радміну з питань машинобудування видали постанову «Про основні напрями розвитку медичної техніки на 1991—2000 рр. і на період до 2005 року». Нею передбачалося використовувати високотехнологічний потенціал оборонних галузей для зазначених вище потреб і водночас відпрацьовувати технології для прямих завдань, які стоять перед промисловістю. Деякі зразки, зроблені в той період, працюють досі.

Де тепер щось подібне? У бюджеті на 2009 рік коштів на розробку і закупівлю медичної техніки не було передбачено. Про це заявило керівництво МОЗу, яке відвідало у травні 2009 року виставку медичної техніки в Національному виставковому центрі (колишня ВДНГ). До речі, до цього програму розвитку медичної техніки також не затверджували. Причина банальна — відсутність фінансування
державного замовлення.

Вирішити проблему медичної техніки можна, але для цього слід насамперед вирішити питання стандартів. На жаль, система стандартів в Україні досі не гармонізована ні з європейською, ні з міжнародною, що дозволяє вітчизняному виробникові виконувати не найсучасніші розробки і при цьому скрізь і всюди декларувати свої досягнення. І так триває вже кілька років.

Ще одне наболіле запитання стосується програмних продуктів, які входять до складу медичних комплексів. Адже, по суті, правильність результатів багато в чому визначається точністю обробки інформаційних даних. На жаль, в Україні сертифікація програмних продуктів у медицині не узаконена, а це ж інтелектуальний продукт (і власність). Відсутність фінансування не дозволяє належним чином забезпечити його захист. Тому часто програми копіюються, щось у них змінюється або не змінюється й Інтернетом продається за кордон. Можна навести чимало прикладів, коли програмні продукти кочують із одного виробу в інший. А це ж інтелектуальна власність, яка в багато разів дорожча за всілякі «залізячки». Відсутність сертифікації ЄС
знижує конкурентоспроможність наших продуктів. Тому не слід дивуватися, що на всесвітньо відомій виставці «Медика» (м.Дюссельдорф) від нашої країни беруть участь дві-три фірми, та й ті не в першому ряду.

Яким же бачиться вихід із цього сумного становища?

Розробляючи програму створення вітчизняної апаратури, слід обов’язково орієнтуватися на найсучасніші західні розробки. Це прописано в ДСТУ, але насправді не виконується.

Так, це складно. Але зміна стандартів примусить це здійснити. З’являться нові технології, нові вимоги до працівників, а також відповідальність у тих, хто ставить завдання. І немає потреби створювати додаткові ради «пікейних жилетів». Правда, на цей процес потрібен час, а його в нас немає. Що ж робити? На мій погляд, потрібно запросити керівників світових фірм у галузі медичної техніки і запропонувати їм організувати філії з виробництва відповідної апаратури, надавши вигідні умови та гарантії. Сучасна, а не «другої свіжості» апаратура випускатиметься в Україні і значно швидше потраплятиме в лікувальні заклади. Окрім того, наші виробники зможуть у цьому процесі брати участь.

Сьогодні виробник найчастіше відсторонений від споживача посередниками. Що таке тендери, у тому числі й у медицині, гадаю, пояснювати не потрібно. Значно простіше було б зробити сучасний салон з виставки-продажу медичної техніки. Можливості комп’ютерної графіки дозволяють сьогодні ознайомитися з апаратурою не привозячи її в магазин, методом візуалізації. Виробник ставить ціну, а покупець може купувати.

Останнім часом збільшилася кількість дозвільних документів, необхідних для сертифікації виробів медичної техніки. І все за окрему досить високу плату.

До речі, МОЗ Росії видавало реєстраційний сертифікат на десять років, а тепер — безстроковий. У нас реєстраційне свідоцтво видають на один рік, потім, після проведення кваліфікаційних випробувань, на п’ять років.

Недавно в «ДТ» була публікація з промовистою назвою «Швидка неміч». Поліпшити надання медичної допомоги населенню столиці не так уже складно, якщо з розумом використати наявні можливості та ресурси. У Києві є чотири медичних вузи і кілька медичних коледжів. У цих навчальних закладах для студентів передбачено клінічні заняття з курації, лікувальна практика тощо. Існує також така наука, як медико-географічний опис регіону, тобто для Києва можна отримати дані про характер переважання патологій в окремих районах. Якби міськдержадміністрація ухвалила рішення про виділення житлово-комунальними підприємствами міста невеличких приміщень для організації першої допомоги населенню того чи іншого району, то можна було б залучити для цих потреб студентів під контролем викладачів. Такі приміщення мають бути оснащені апаратурою для вимірювання тиску та реєстрації ЕКГ і невеликим набором лікарських препаратів. Це певною мірою дозволило б уникнути ускладнень при судинній патології. Окрім того, мабуть, назріла необхідність створення центру (чи центрів) аналізу ЕКГ (технічні можливості це дозволяють), і таким чином виключити видачу висновку наступного дня, що може призвести до тяжких наслідків.

Є ще одне, не менш важливе питання медичної техніки та експертизи, котре я означив би як нелюдське ставлення до людського чинника. В одній із пісень є такі слова: «не сама машина ходить — тракторист машину водить». Хоч як дивно, але останнім часом про тракториста забувають.

У перекладі формальною мовою — це контроль і добір спеціалістів, динамічна оцінка за багатьма параметрами, лікарсько-льотна експертиза, де запроваджено нові вимоги ІКАО, спецпідрозділи, спорт тощо. Досить сказати, що в літаку роботу всіх приладів реєструє «чорний ящик», а дії людини — тільки мовний аналізатор. Але про це окрема розмова.

І останнє. Мені як людині, котра організовувала роботу Комісії МОЗ України у часи міністра Ю.Спіженка, було прикро почути по телевізору інформацію, що в кредит буде закуплено велику кількість імпортної медичної апаратури для наших лікувальних установ. Безперечно, потреба в цьому є, але рішення має бути інше. Не знаю, який радник із питань медицини таке запропонував. Гадаю, це не найкраща порада, і ось чому. По-перше, апаратура швидко морально старіє. По-друге, інвестиції слід вкладати у свою промисловість. Тому в Україні мають бути філії сучасних фірм (про це сказано вище). У ціні на імпортну апаратуру вже закладено 20—25% провізії. По-третє, у Національному технічному університеті «КПІ» є факультет медичної техніки, і йому потрібні робочі місця.

Таким чином, проблем, пов’язаних із медичною технікою, більш ніж досить. Для їх вирішення — і це найголовніше — має бути реальне фінансування, звісно, і державне замовлення в розумних межах. До вирішення цих питань слід залучати провідних виробників медичної техніки, у тому числі й закордонних, через тендери з публікацією відкритої інформації.