Підтримати
Недавно на сайті ТСН-Київ з'явилося аматорське відео під заголовком «У Києві наркозалежні в пошуках метадону штурмують аптеки у спальних районах». І підзаголовок: «Люди приходять по метадон. Місцеві шоковані, бояться заходити в аптеку й навіть проходити повз».
Чесно кажучи, як і в більшості людей, у мене донедавна наркозалежні теж викликали великі побоювання. Нерозуміння породжує страх. А страх, своєю чергою, — гнів і ненависть. Із 1990-х у нашій свідомості закріпилося, що колишніх наркозалежних не буває, вони небезпечні для суспільства, а отже їх треба садити тощо.
Поїздка до Дніпра у рамках пресвізиту «Наркозалежність vs наркополітика: проблеми та шляхи їх вирішення в Україні», організованого «Альянсом громадського здоров'я», трохи змінила мій погляд.
Чому Дніпро?
«Із 350 тисяч людей, що вживають ін'єкційні наркотики в Україні, близько 30 тисяч живуть саме на Дніпропетровщині, — пояснив асоційований директор із політики та партнерських відносин «Альянсу громадського здоров'я» Павло Скала. — Дніпропетровська область була серед перших регіонів, де 15 років тому впровадили лікування замісною підтримувальною терапією (ЗПТ). Тепер кожен шостий із 16 тисяч пацієнтів ЗПТ в Україні живе саме тут.
Наша мета — показати, як працюють програми, чому репресивна державна наркополітика негативно впливає на захворюваність, зокрема й на Дніпропетровщині».
Ми і вони?
Уперше більшість людей вживає наркотики добровільно, з різних причин. Але повторне вживання здатне призвести до змін у мозку, внаслідок чого людина може втратити спроможність опиратися потягові до наркотиків. Причому виробиться в людини залежність від наркотиків чи ні, вгадати неможливо. Одні можуть вживати їх певний час і не мати залежності. В інших залежність розвивається дуже скоро, буквально після першого вживання.
Щоб розв’язати цю проблему, у світі застосовуються механізми, які себе виправдали і вважаються ефективними. Майже 100 країн використовують програми зниження шкоди. У нас — програма профілактики ВІЛ серед уразливих категорій населення. У 90 країнах впроваджуються програми обміну шприців. В Україні така програма працює майже 20 років. У 80 країнах впроваджено програми замісної терапії: в лікувальних установах люди отримують замінники нелегальних наркотиків, які допомагають уникнути синдрому скасування (ломки). В Україні для ЗПТ застосовують дві діючі речовини — метадон і бупренорфін. Препарати приймаються тільки перорально, на відміну від нелегальних опіатів, не містять шкідливих домішок і точно дозовані. Це виключає можливість передозування.
Замісна терапія впроваджується в усіх країнах ЄС. На пострадянському просторі цієї програми немає тільки у двох країнах — у РФ і Туркменістані.
В деяких країнах, наприклад у Канаді, Австралії, Німеччині, Великій Британії та інших, є кімнати безпечного вживання наркотиків. Де наркозалежна людина може вжити нелегальний наркотик під контролем.
Такі сервіси нині впроваджують в Україні, їх підтримує «Альянс громадського здоров'я». Вже понад два роки сервіс із профілактики ВІЛ-інфекції в наркозалежних коштами держбюджету підтримує держава через Центр громадського здоров'я. Працюють також автобуси з мобільними амбулаторіями, де можна протестуватися, отримати чистий шприц, інформаційні матеріали й консультацію лікаря. Є національні лінії, де можна отримати інформацію про базовий пакет послуг, які надають наркозалежним людям.
«На цей час ЗПТ — фактично, єдиний науково обґрунтований і доведений метод лікування наркозалежних та профілактики ВІЛ і вірусних гепатитів. В Україні програму застосовують уже 17 років, із 2004-го. З 2017 року програму повністю фінансує держава, — каже Павло Скала. — Відсоток утримання пацієнтів (тобто тих, хто залишається впродовж року) в ній дуже високий. Це пояснюється тим, що програма безплатна. Із 16 тисяч людей, які перебувають на ЗПТ, 40% ВІЛ-інфіковані, 94% їх одночасно отримують антиретровірусну терапію.
ЗПТ — шлях до стабілізації. Чим більше наркозалежних охоплено сервісом, тим нижчий рівень проблеми з поширенням ВІЛ. Програма дозволяє знизити рівень злочинності, пов'язаної, зокрема, з необхідністю роздобути кошти на придбання нелегальних наркотиків.
ЗПТ не панацея. Це лікування хронічного захворювання. Комусь терапія знадобиться впродовж кількох років, а комусь — усе життя.
Оскільки вживання наркотиків може призводити до змін у мозку, залежність розглядають як хронічне захворювання, а не як відсутність сили волі чи вияв поганого характеру. Захворювання рецидивне: пройшовши лікування і відмовившись від уживання наркотиків, люди все одно мають підвищений ризик до них повернутися.
«Щоб уявити собі, що таке потяг до вживання в людей із залежністю, — пише на своїй сторінці у ФБ психолог, консультант у сфері психічного здоров'я та наркополітики Артем Осипян, — спробуйте вранці не заходити у стрічку новин або, наприклад, не пити насамперед каву. Просто забороніть собі це. Ваші вольові зусилля, швидше за все, дозволять вам це зробити. Але напруга, що виникає через новий статус «табу/заборонено», виснажує й виявляє багато цікавого. З'являться тисячі думок: «У мене й так у житті мало приємного», «Та й навіщо це забороняти?», «Не так уже й часто я це роблю, зрештою», «Я й так багато собі забороняю», «Життя й так паскудне»...
Власне, це і є правда про залежність. У її основі — криза системи винагороди. Відповідно, жалість до себе.
Але не тільки залежні не вміють себе винагороджувати. Саме тому межа між людьми «залежними» й «не залежними» окреслена тільки соціальним статусом. Який швидше приводить людей до фінансових проблем та ще більших проблем зі здоров'ям.
Не вибудовуйте жорстку межу між «вони» і «я/ми». Всі ми залежні певною мірою. Просто в когось є більше фінансових і соціальних можливостей для маневрів».
«Синергія душ»
«Білі плями» сучасної наркополітики України — систематичне порушення прав наркозалежних та репресивні дії представників правоохоронних органів стосовно впровадження ЗПТ. Дисонанс особливо помітний на тлі аналізу найкращих світових практик із лікування та профілактики наркозалежності.
Наркозалежні — хворі люди. Проте і держава, і суспільство ставляться до наркозалежних свідомо упереджено. Стигма часто стає причиною прямої дискримінації і заважає їм видужати.
Проявом стигми є саме собою слово «наркоман». Воно дегуманізує людину, котра вживає наркотики.
У суспільстві домінує радикальний погляд на нарковживання: впоратися із залежністю можна тільки повністю відмовившись від уживання, а самі наркотики — абсолютне зло.
До людей, котрі вживають наркотики, жахливо ставляться лікарі. Їм відмовляються надавати медичну допомогу, з ними часто розмовляють хамським тоном і можуть просто виштовхати на вулицю. Це призводить до того, що наркозалежний починає уникати контакту з оточенням, ще більше позбавляючи себе можливості отримати допомогу.
Громадська організація «Синергія душ» у Дніпрі надає вразливим категоріям населення профілактичні послуги, зокрема швидке тестування на ВІЛ, вірусні гепатити, скринінг на туберкульоз. Щорічно охоплює понад дві тисячі людей і забезпечує соціальний супровід у лікуванні соціально небезпечних захворювань.
Спеціалістка організації Світлана Родік — рівний консультант. Розповідати про власний досвід наркозалежності — частина її роботи. «Я сама — жінка, що живе з наркозалежністю, — каже вона. — Вживала наркотики з 18 років. Неодноразово потрапляла в місця позбавлення волі. Останні 16 років перебуваю в ремісії. Однак не можу сказати, що абсолютно вільна, не знаю, що може статися зі мною завтра. Я залежна.
У місцях позбавлення волі я опинялася тому, що шукала гроші на наркотики. Я проходила курси реабілітації. Моя мама боролася за мене. На жаль, це не давало результату.
До речі, реабілітація підходить не всім. Знаю історію, коли юнак так любив свою маму, що піддався на її вмовляння відмовитися від ЗПТ і пройти реабілітацію. На жаль, закінчилася ця історія трагічно. Не витримавши, він наклав на себе руки. А мама стала однією з наших активісток.
Для мене переломним моментом стало те, що мені просто набридло сидіти у в’язниці. Хоча стан абстиненції я переносила тільки в місцях позбавлення волі. На волі витримати більше одного дня не могла. Це було страшно. Мені здавалося, що в мене відмовляють нирки, відламуються руки. Був страх смерті. Я навіть не можу описати цього стану.
Наступного дня я виходила з дому й шукала наркотик. Якби тоді, коли я активно вживала наркотики, була ЗПТ, то життя моє і моєї доньки, яку я виховувала, фактично, з місць позбавлення волі, було б зовсім інакшим».
«Якби не було ЗПТ, можливо мене вже не було б серед живих, — розповідає регіональний представник БО «БФ ХВИЛЯ» в Дніпропетровській області, соціальний працівник ГО «Синергія душ» Руслан Воєводов. — На програму мене заводили під руки і ставили біля стіни. Доти я вживав близько десяти років внутрім’язово.Ходив, як робот Вертер.І молився щодня, очікуючи, коли відкриється метадонова програма.Прийнявши першу таблетку, зрозумів, що більше не колотимуся.Недавно здобув юридичну освіту».
«Наркозалежність — захворювання, яке в нас криміналізують, — продовжує Світлана. — Звідси й дискримінація. Наркозалежний іде до закладки. І тут-таки вживає наркотик, щоб зняти абстинентний синдром. Думаєте, він відкидає від себе шприц, бо хоче когось інфікувати? Ні. Він тримає в руках кримінал. Криміналізація — одна з найбільших проблем».
«Спілкування з клієнтами «Синергії» — цікавий досвід для нас, — розповідає старший інспектор прес-служби управління патрульної поліції Дніпропетровської області Павло Карманов. — Справді, і в суспільстві загалом, і серед поліцейських стосовно наркозалежних є стигма — це потенційні злочинці. Можливість подивитися на проблему під іншим кутом зору дуже корисна для нас. Стигматизація не дозволяє наркозалежному розібратися зі своєю проблемою. Для людини переломний момент може настати, коли вона зрозуміє, що не залишилася сам на сам із цією проблемою і є можливість змінювати своє життя, зокрема з допомогою таких організацій».
Репресивна наркополітика
Кожен восьмий засуджений у 2020 році отримав кримінальну судимість за незаконне зберігання наркотиків. Такі дані щорічного аналізу офіційної судової наркостатистики від «Альянсу громадського здоров'я».
Щорічно за всі кримінальні злочини, пов'язані з наркотиками (ст. 305—320 КК України), суди засуджують близько десяти тисяч людей. Останні чотири роки тенденція стабільна — щонайменше, 83% засуджених за «наркозлочини» отримують кримінальну судимість за ст. 309 КК України — за незаконне зберігання без мети збуту.
При цьому кожен десятий (у 2020-му — 6,8 тисячі людей) отримує судимість за те, що в більшості цивілізованих демократичних країн не вважається кримінальним правопорушенням, а саме за ч.1 ст. 309 КК України. «Порогові розміри наркотиків», встановлені наказом Мінздоров’я № 188 від 2000 року, за найпоширенішими в нелегальному обігу наркотиками, у 200—600 раз нижчі, ніж у країнах ЄС. Навіть у РФ репресивні «порогові кількості», за найпоширенішими в нелегальному обігу наркотиками, у 100 разів менші.
«Наша правоохоронна система заточена на те, щоб передусім переслідувати наркозалежних людей. Їх можна затримувати з наркотиками раз на рік, а можна — раз на місяць чи щодня. Переслідувати наркобізнес набагато складніше», — зазначає Павло Скала.
«У медицині я вже 40 років, — розповідає лікар-нарколог Леонід Власенко. — Перший пацієнт, якого я прийняв на посаді лікаря-інтерна, був залежний від опіоїдів. Усю цю історію, що починалася з поїдання макової соломки, я спостерігав у розвитку. Перша наркотична залежність у нас мала мало спільного з ін'єкціями. З посиленням законодавства люди стали шифруватися. Ціна соломки зросла. І народні умільці додумалися робити з однієї склянки макової соломки 10 кубів «ширки», якої вистачало на 10 ін'єкцій. Усе йшло по висхідній. Потім навчилися ангідрувати. Найжахливіше сталося в 1990-х, коли пішло зрушення у бік криміналізації наркоспоживачів. Це призвело до того, що організувалися величезні точки з виробництва «ширки». І оскільки мати при собі дозу було небезпечно, дійшло до того, що людина просто підходила до дірки в паркані, просовував через неї гроші в кулаку. З протилежного боку кольщик робив їй ін'єкцію.
А за метрів два стояв міліціонер. Проте людина була чиста перед законом.
При цьому мало того що шприц далеко не завжди був індивідуальним. Готувати «ширку» міг ВІЛ-інфікований. А в її рецепті — додавання крові. ВІЛ-інфікування в Україні набуло масштабу епідемії.
Коли почалася програма замісної терапії, протидія міліції була дуже жорсткою».
Війна з наркотиками або політика «нульової терпимості», ідея якої полягає в повному викоріненні наркотиків та боротьбі з людьми, які їх вживають, неефективна. І призводить лише до розростання кримінальної інфраструктури, маргіналізації наркоспоживачів та стрімкого поширення ВІЛ і гепатитів через ін'єкційне вживання наркотиків.
***
За даними ООН, приблизно чверть мільярда людей бодай один раз вживали наркотики. Серед них 12% наркозалежних, які потребують допомоги та лікування. 17,4 мільйона людей вживають наркотики шляхом ін'єкцій. Майже кожен восьмий «ін'єкційний наркоман» живе з ВІЛ. Щорічно внаслідок передозування наркотиками гине, щонайменше, 190 тисяч людей. Більшість їх — молоді люди. Найбільше наркозалежних у США — 28,6 мільйона людей віком від 12 років.
Згідно з заявами генпрокурорки Ірини Венедіктової, в Україні кількість наркозалежних може сягати півтора мільйона осіб. За її словами, темпи зростання наркоманії в Україні одні з найвищих у світі. Щорічно наркотики стають причиною смерті приблизно тисячі людей. Близько 20% обсягів наркотиків розповсюджуються з допомогою Інтернету. Найбільше злочинів, пов'язаних із розповсюдженням наркотиків, зафіксовано в Харківській, Дніпропетровській, Одеській та Донецькій областях, а також у Києві. 77—79% наркотиків, що вживаються в Україні, — опіоїди кустарного виробництва.
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google