Наркотична пайка від держави, або Чи потрібні «милиці» наркоману?

Той, хто особисто зіштовхнувся з проблемами наркоманії — пережив трагедію у власній сім’ї або співчував знайомим, друзям і рідним, розуміє, що легалізація наркотиків — це злочин проти власних дітей.

Нова влада, з якою пов’язують сподівання на краще, взяла на себе не тільки нелегку ношу власних зобов’язань, але й дістала у спадок тягар нерозв’язаних проблем. Серед них жахлива за своїми масштабами в Україні проблема наркоманії. Чи готова влада до цього виклику?

Наркоманія вже стала об’єктивною реальністю. Це гірка плата України за її відкритість світові. У сім’ї, де є наркоман, життя перетворюється на пекло. Люди стають безпорадними — до кого звернутися по допомогу, з ким порадитися, як визволити доньку чи сина з біди.

За даними дослідницьких центрів (держстатистика не має об’єктивних показників), ми маємо найвищі у Європі темпи зростання наркозалежних. Як наслідок — такі ж високі темпи збільшення кількості ВІЛ-інфікованих. Про високу смертність серед молоді теж відомо — людина гине після п’яти-десяти років активного вживання наркотиків.

Держава виявилася безсилою протидіяти поширенню наркотиків серед молоді. Власне, із загальнодержавними та відомчими програмами на папері наче все добре. Заплановано десятки заходів, на найближчі десять років на боротьбу з цим лихом та профілактику виділено десятки мільйонів бюджетних гривень. Але яка їх ефективність? Реальне становище погіршується рік у рік.

Складається враження, що така ситуація влаштовує дуже багатьох. Чиновники ділять кошти між відомствами, правоохоронці завантажені роботою, медики мають постійних пацієнтів. Та справжніми господарями життя почувають себе наркоділки — ринкові умови перетворили наркотик на надприбутковий злочинний бізнес, рентабельність якого сягає до 1000 відсотків!

На превеликий жаль, офіційна медицина не обтяжує себе пошуками ефективних засобів лікування та реабілітації наркозалежних. Натомість Міністерство охорони здоров’я як рятівну соломинку пропонує програму так званої замісної терапії, що фінансується Міжнародним фондом «Відродження». В Україні дедалі частіше звучить і вже стає звичним слово «метадон», який нам відверто нав’язують як головний рецепт лікування наркоманії.

Як політик зі стажем я звикла не сприймати на віру те, що пропонується, а намагаюся спочатку вивчити різні думки.

Що приховується за зовні респектабельною вивіскою «метадонові програми» або ж «програми замісної терапії»?

Метадон — не звичайний лікувальний засіб, а наркотик групи опіатів, одержаний синтетичним шляхом. Головна «перевага» метадону в тому, що він дешевий у виробництві, випускається у вигляді пігулки або сиропу, і, мовляв, таким чином ін’єкційні наркомани можуть уникнути зараження СНІДом та іншими інфекційними захворюваннями. Тобто взамін брудного шприца та дози героїну чи «ширки» наркоман отримуватиме безплатно(!) від держави порцію наркотика-замінювача. Автори замісної терапії запевняють, що, поступово знижуючи дозу метадону, можна позбутися залежності і відмовитися від наркотиків, а згодом повернутися до повноцінного життя в суспільстві.

Реальна ситуація свідчить про інше. Метадон уже десятки років використовується в міжнародній наркологічній практиці і, як з’ясувалося, в жодній країні не дав ефективних результатів. Доведено, що метадон має сильнішу та тривалішу дію ніж героїн, і швидко викликає нову залежність. З’явилася навіть нова категорія наркоманів — метадонозалежні.

Фахівці-наркологи в багатьох країнах давно дійшли висновку: проблему наркоманії розв’язати лише заміщенням одного наркотику іншим неможливо — «золотої» таблетки, яка б могла вилікувати наркомана, не існує.

Асоціація МОНАР у Польщі, що має одну з найефективніших методик реабілітації наркозалежних у світі, за всю 25-річну історію діяльності ніколи не застосовувала лікування метадоном. На їх думку, кожна людина заслуговує шанс на одужання.

Відомий шведський лікар-нарколог Томас Халберг відверто називає метадонову терапію «тупим інструментом, який у невмілих руках може завдати великої шкоди індивіду та суспільству».

У Російській Федерації, щоб не наступати на ті ж «граблі», законодавчо заборонили застосовувати метадон у програмах лікування та реабілітації наркозалежних.

Категоричну позицію проти метадонових програм в Україні займає громадська організація Всеукраїнський батьківський комітет боротьби з наркотиками. Батьки, які подолали проблему у власних сім’ях, знають її не з книжок. Їх власний життєвий досвід однозначно підтверджує: метадон — це небезпечний наркотик, що викликає швидке звикання, ще більшу залежність, ніж героїн, та необхідність постійно збільшувати дози. Метадон не заміщує інші наркотики, а є лише добавкою до наркоманського «раціону». А найголовніше — метадон позбавляє наркомана мотивації до лікування. По суті, це свідоме продовження наркотизації під медичним наглядом.

Категоричну позицію щодо впровадження метадону неодноразово висловлював начальник департаменту по боротьбі з незаконним обігом наркотиків МВС України Анатолій Науменко. Метадонові програми — це свідомий обман, вважають представники провоохоронних органів, адже замість лікування хворих на наркоманію, їх остаточно «підсаджуватимуть» на небезпечний наркотик. За новими термінами про методики «зниження шкоди» стоїть приховане лобіювання бізнес-інтересів західних фармацевтичних фірм — виробників метадону, яким потрібні нові ринки збуту.

Правоохоронці свідчать: ще до впровадження замісної терапії на «чорному» ринку в Україні вже з’явилися перші партії метадону. Вартість одного граму сягає 150—200 доларів США. Чи зможе лікар, місячна зарплата якого набагато нижча цієї суми, відмовитися від спокуси поліпшити своє матеріальне становище? Метадонова програма лише розширює спектр наркотиків.

У наших умовах методика заміщення сильних наркотиків «чистими», на зразок метадону, під контролем лікаря — це, по суті, капітуляція перед наркоманією. Це безсиле визнання того, що сотні тисяч молодих людей сьогодні не зможуть прожити без «хімічної милиці». Аргументи, на зразок того, що гроші, які сьогодні отримують наркоділки, йтимуть до державної казни — не менш цинічні. Держава не може заробляти на шкоді здоров’ю своїх громадян!

Запровадження метадонової програми, яку Міністерство охорони здоров’я України вважає панацеєю від наркоманії та ВІЛ/СНІДу, насправді означає, що в країні фактично пропонується легалізувати вживання наркотиків, але «під контролем» наркологічних установ.

Єдина розумна альтернатива сумнівним медикаментозним методикам — це програми соціально-психологічної реабілітації наркозалежних, колективна психо- і трудотерапія, чималий досвід використання яких є у нас в Україні. На жаль, він тривалий час фактично ігнорується чиновниками. Потрібна діяльна підтримка і допомога держави, адже сьогодні вся робота проводиться лише за кошти батьків, громадських та благодійних організацій. Проте держава, яка свого часу зруйнувала систему ЛТП в офіційній наркології, так нічого й не запропонувала взамін, залишаючись стороннім спостерігачем.

На думку фахівців, для ефективного наступу на наркотики потрібно передусім на рівні закону радикально змінювати ситуацію в країні.

По-перше, ввести альтернативну підслідність щодо злочинів у сфері обігу наркотиків. Сьогодні ці сфери розділені між спецпідрозділами МВС та СБУ, а загальна справа від цього лише програє. Крім того, роботу правоохоронних органів варто оцінювати не за кількістю порушених кримінальних справ проти самих наркозалежних. Це неадекватна оцінка. Реальний критерій — наявна роздрібна ціна наркотиків на наркоринку. Якщо вона низька, як сьогодні, — то ламаного шеляга не варті всі зусилля, якщо висока — значить, правоохоронці діють проти наркозлочинців ефективно.

Необхідно впровадити в судову практику норми, які звільняли б від кримінальної відповідальності або її пом’якшували стосовно осіб, що добровільно допомогли у розкритті злочинів, пов’язаних із наркотиками.

По-друге, для забезпечення ефективного контролю за обігом наркотичних речовин в Україні потрібно надати національному уповноваженому органу у цій сфері — Комітету з контролю за наркотиками — необхідне матеріально-технічне і фінансове забезпечення, збільшити кількість працівників, розширити структуру, створити експертні та робочі територіальні органи. І, що важливо, враховуючи серйозність покладених на них завдань, — вирішити питання соціального забезпечення та захисту співробітників комітету, підвищити оплату їх праці.

По-третє, слід витіснити з медичної практики сумнівні методики лікування наркоманії та навести порядок у ліцензуванні цього виду діяльності. А отже, внести зміни до законодавства, що регламентує таку діяльність.

Законодавцям потрібно прискорити також прийняття нової редакції Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» і взяти під парламентський контроль проведення відповідних змін у підзаконні акти.

І нарешті, визначити законом повноваження центрів, що діють на громадських засадах і займаються соціально-психологічною реабілітацією наркозалежних та профілактикою наркоманії. Складається дивна ситуація — Міністерство у справах сім’ї та молоді, яке повинне б опікуватися цією справою, насправді ж лише веде облік діючих громадських центрів і не може виділити на їх підтримку жодної копійки!

Кабмінівська постанова про типове положення щодо центрів ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога» так і залишилася всього-на-всього гарним документом. Зареєструвати реабілітаційний центр на його підставі неможливо. Цей документ не узгоджений з іншими законами, не відпрацьований із Мінфіном та Мінсоцполітики, що регулюють нормативи діяльності подібних установ, і головне — не визначив джерела фінансової підтримки державою таких центрів.

Виникає питання: як Міністерство у справах сім’ї та молоді планує використати ті майже 14 мільйонів гривень, які виділятимуться щорічно з бюджету за державною програмою боротьби з наркоманією? Минулого року серед програм молодіжних організацій з протидії наркоманії, лише одна на всю Україну одержала бюджетне фінансування! Цілком очевидно, що використання державних коштів на програми протидії наркоманії має бути цільовим, а не розпорошуватися на одноразові заходи та паперотворчість.

Сьогодні потрібні не кулуарні рішення міністерських чиновників, а відкритий діалог з усіма здоровими силами — фахівцями, громадськими активістами, соціальними працівниками, щиро заінтересованими у протидії наркоманії.