Надання мобільної медичної допомоги як відповідь на виклики війни

Серйозним викликом для медичної системи України є повернення медичних послуг у деокуповані та такі регіони, де внаслідок активних бойових дій робота медичних закладів за стандартною моделлю неможлива. Через близьке розташування до лінії фронту жителі багатьох населених пунктів нині фактично позбавлені можливості отримувати необхідну медичну допомогу та лікарські засоби через відсутність лікарів і аптек на таких територіях. Один із варіантів забезпечення доступу до медичної допомоги — створення виїзних медичних бригад або так званих мобільних амбулаторій. Зараз ця модель уже має непоодиноку реалізацію (зазвичай завдяки сприянню міжнародних, волонтерських та благодійних організацій, фондів).

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Між лініями фронту: знищення медичних закладів в Україні

Юридична організація роботи таких амбулаторій залежить від змісту їх діяльності. Для цього треба чітко розрізняти поняття домедичної і медичної допомоги.

Медична допомога — діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування. Відповідно, медичну допомогу може надавати тільки спеціально навчений персонал.

Домедична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на поновлення або збереження життя потерпілого, що здійснюється до прибуття медичних працівників. Суть домедичної допомоги полягає в тому, що її може надавати будь-яка особа, котра перебуває поруч і здатна вжити необхідних заходів для збереження життя постраждалого. Однак вона не може замінити регулярну медичну допомогу, якої потребує населення.

Таким чином, на територіях, на яких немає закладів охорони здоров’я, є потреба в наданні саме медичної допомоги.

Тому розглянемо докладніше особливості її надання мобільними амбулаторіями.

Зазначимо, що особливу роль у «прифронтових» зонах, територіях, на яких ведуться бойові дії, відіграє військова медицина. Зі слів міністра охорони здоров’я, між Міністерством охорони здоров’я та керівництвом медичних служб Збройних сил узгоджено позицію, що в умовах воєнних дій медична допомога з боку військових медиків може надаватися як військовослужбовцям, так і цивільному населенню.

Проте на законодавчому рівні питання залучення військових медиків залишається неврегульованим, і тільки їхньою роботою всіх потреб не закрити.

З огляду на це, держава і благодійні організації та фонди шукають шляхів надання медичної допомоги населенню, яке залишається на вищезгаданих територіях.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Бойових медиків ЗСУ вперше сертифікував недержавний центр: безоплатно і за стандартом армії США 

"Звичайний день": AFP розповідає про один день медиків під Бахмутом

Як же надається мобільна медична допомога на деокупованих територіях?

Розглянемо на прикладі мобільної амбулаторії Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я».

Бригада цього фонду була однією з перших, які почала виїжджати на території деокупованої Харківської області для надання різних видів допомоги. Заступник виконавчого директора Павло Смирнов поділився досвідом організації надання мобільної медичної допомоги в умовах війни.

«Альянс громадського здоров’я» створив так звану мобільну клініку для можливості прийому пацієнтів за будь-яких погодних умов на базі автомобільних бусів Гуманітарного конвою. Такі буси пристосовані для швидкого пересування між деокопуваними населеними пунктами Харківської області. Бригада складається з сімейного лікаря, медичної сестри, соціальних працівників та водія.

Приклад «Альянсу громадського здоров’я» демонструє один із законних варіантів організації роботи мобільної амбулаторії. Вони уклали договір з лікарем ФОП, який має ліцензію. Однак постає запитання: чи потрібно цей бус окремо зазначати в ліцензії як місце надання медичної допомоги?

Якщо дивитися на законодавство, то передбачена можливість надання виїзної медичної допомоги за місцем проживання (перебування) пацієнта. Звісно, ці норми дизайнувалися не для діяльності мобільних амбулаторій, як у наведеному прикладі. В цій частині доцільно було б загальними нормами врегулювати питання діяльності мобільних амбулаторій принаймні на період воєнного стану та на певний час після його скасування.

З метою забезпечення діяльності мобільних амбулаторій в умовах війни було передбачено норму, яка встановлює, що на час дії воєнного стану в Україні та протягом шести місяців після його припинення чи скасування медична і реабілітаційна допомога може надаватися поза місцем провадження господарської діяльності з медичної практики, зазначеним у заяві про отримання ліцензії.

Ці положення фактично легалізують можливість роботи мобільних амбулаторій за важливої умови: вона може функціонувати лише у складі суб’єкта, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Працівники такої амбулаторії мають перебувати у трудових відносинах із цим суб’єктом медичної практики або мати власну ліцензію.

Провадження господарської діяльності з медичної практики без одержання ліцензії передбачає накладення штрафу.

Отже, два варіанти для забезпечення діяльності мобільних амбулаторій благодійниками:

• Укладення договору з лікарем-ФОП. У такому випадку автомобіль може належати фонду, а лікар використовує його в межах своєї практики;
• Надання автомобіля в користування або власність закладам охорони здоров’я, які вже самостійно організовують роботу мобільної амбулаторії. На рівні медичного закладу задля функціонування мобільної амбулаторії має бути сформована мобільна медична бригада.

Однак, крім юридичних питань діяльності амбулаторій, перед фондами постають і більш прагматичні питання, наприклад:

• визначення населених пунктів та маршрутів пересування;
• повідомлення місцевих жителів про час і дату відвідування;
• забезпечення бригади необхідним тощо.

Альянс організував роботу таким чином, що бригада отримує інформацію від Координаційного центру при Харківській обласній військовій адміністрації про місця, де жителі найбільше потребують медичної допомоги, дані про кількість таких людей, інформацію про хронічні захворювання та реальні потреби жителів у медичній допомозі. Всі виїзди здійснюються після отримання зазначеної інформації. Громади збирають дані та надсилають запити до Координаційного центру. На їх підставі закуповуються основні ліки, що можуть забезпечити першочергові потреби. Після цього мобільна бригада повідомляє про дату поїздки військову адміністрацію, отримує дозвіл на переміщення і виїжджає у відповідні населені пункти. Вона працює в зоні 5–50 км до лінії фронту. На практиці лікарі та члени команди зіштовхуються з такими викликами і складнощами, як дорога під обстрілами, проходження близько п’яти-шести блокпостів, необхідність отримання дозволу на пересування з боку військових, оскільки територія надзвичайно небезпечна, немає зв’язку. У самих населених пунктах не обійтися без супроводжуючого — представника військових, бо значна частина місцевості замінована.

Оскільки пацієнти в такій місцевості позбавлені можливості отримати медичну допомогу інакшим чином, на такі виїзні бригади сформувався великий попит і відповідно на них зростає навантаження.

Організація діяльності мобільних виїзних амбулаторій потребує більшого державного врегулювання на законодавчому рівні. Окреме питання — значна проблема з медикаментами на деокупованих і «прифронтових» територіях. Насамперед вона пов’язана з їх повною відсутністю — через те, що не залишилося лікарень і аптек, які б працювали. Отже, програма «Доступні ліки» там не діє. На сьогодні закупівля лікарських засобів здійснюється за донорські кошти, і такі ресурси — обмежені. Мобільні бригади надають пацієнтам аптечки та ліки за призначенням лікаря, але проблема виділення коштів на їх закупівлю залишається нагальною.

Підсумовуючи, слід зазначити, що наразі є нагальна потреба в належному нормативному врегулюванні діяльності мобільних виїзних бригад, з урахуванням напрацьованого практичного досвіду, який можна буде використовувати після нашої перемоги у важкодоступних регіонах України або в місцевостях, де надання регулярної медичної допомоги неможливе.