На лаві підсудних — учений

Нещодавно Ленінський районний суд м. Харкова виніс вирок асистентові кафедри гінекології та акушерства Харківського медичного університету Дмитру Демиденку. Відповідно до нього правопорушник — 61-річний кандидат медичних наук — визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 Кримінального кодексу України (порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини) і засуджений до сплати штрафу і компенсації судових витрат. Обвинувачення в порушенні ч. 4 ст. 143 — незаконна торгівля органами або тканинами — суд зняв.

— Доля зіштовхнула вас із новою для правозахисника темою — «Сучасні медичні технології та суспільство» — ще кілька років тому, коли в Харкові розкручували так звану справу лікарів. Зрештою, всі офіційні органи, включаючи ПАРЄ, визнали, що ніяких крадіжок новонароджених заради «пересадки органів і стовбурових клітин» не було. Тоді ви активно сприяли відновленню справедливості щодо українських учених-медиків. Чи доводилося вам надалі захищати права людини — пацієнтів чи медиків — у цій сфері? — звертаюся до Євгена Захарова, голови правління Української Гельсінкської спілки з прав людини, співголови Харківської правозахисної групи.

— Нині в нас на контролі три такі справи, — розповів правозахисник, — зокрема у Харкові. Кримінальну справу було порушено прокуратурою Харківської області. Як повідомляла прес-служба СБУ, у червні 2006 року співробітники служби безпеки дістали інформацію про факти протиправних дій, пов’язаних із продажем і використанням тканин людини, а конкретно — плаценти. Таким чином, уперше в Україні медик був засуджений за незаконну трансплантацію тканин. Заступник генерального прокурора України Віталій Щоткін уперше на офіційному рівні визнав: в Україні існує проблема незаконної трансплантації органів і тканин, заявивши, що відповідні матеріали спрямовані президентові.

— Спочатку ні. Демиденко до нас звернувся лише після того, як прокуратура Ленінського району Харкова подала на цей вирок апеляційну скаргу, вважаючи, що підсудний відбувся надто легко.

Ось як усе відбулося насправді, за словами самого медика, до речі, автора наукових праць саме з теми використання плаценти під час лікування різноманітних захворювань. Хворий на діабет пацієнт прийшов до нього зі скаргою на безплідність. Після огляду йому було рекомендовано зробити підсадку фрагмента плаценти з поясненнями, що це апробований метод, який успішно застосовується під час лікування безпліддя. Потрібно зазначити: право на трансплантацію органів і тканин людини мають лише ті установи охорони здоров’я, які внесено до окремого списку Кабінету міністрів. Кафедра акушерства та гінекології такого права не має, проте його має Інститут проблем кріобіології та кріомедицини, який передавав кафедрі препарати плаценти відповідно до договору про наукову працю.

Отже, після консультації з терапевтом, котрий підтвердив, що пацієнтові потрібна операція, через два дні, 8 червня 2006 року, хворому підсадили в сідничний м’яз фрагмент плаценти. Факт операції, як звичайно, був зафіксований у кафедральному журналі. Відразу після неї, на виході хворого зустріли співробітники СБУ та міліції, які відвезли його до лікарні, де під відеозйомку знову поклали «під ніж» і фрагмент плаценти із сідниці вилучили.

— Правова суперечка полягає в тому, чи є плацента предметом злочину, чи ні? На наш погляд, за своєю суттю 143 стаття Кримінального кодексу має на увазі захист донора органів і тканин від завдання шкоди його здоров’ю. Плацента є органом людини під час вагітності й перестає бути ним після того, як автоматично відторгається внаслідок фізіологічних пологів. У такому разі захист здоров’я донора не має сенсу. Фрагмент плаценти не є трансплантатом, а тканинна терапія — трансплантацією. Тому ми вважаємо, що плацента не є предметом злочину і, відповідно, стаття 143 не може застосовуватися взагалі! Причому це стосується як торгівлі препаратами з плаценти, так і самої підсадки.

До цієї ж сфери статті 143 КК належать й інші справи, які ми теж тримаємо на контролі, проте їхній розгляд ще не завершено. У цих випадках суди мають у своєму розпорядженні документи — науково-правову експертизу Інституту держави та права імені В.Корецького НАНУ і лист Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, в яких зазначено, що незаконна торгівля препаратами з плаценти не підпадає під дію статті 143, оскільки плацента не є предметом злочину.

— Так, якщо в цьому виникне потреба. Правозахисники мають захищати жертв порушень, хоч би ким вони були б — лікарями чи пацієнтами. Ми активно співпрацюємо з адвокатами, фахівцями у галузі біомедичної практики, яка в останні роки посідає дедалі помітніше місце в проблематиці прав людини. Йдеться про трансплантацію органів і ксенотрансплантацію, клітинну та тканинну терапію, клонування, репродуктивні технології тощо. Новітні медичні технології — це нова реальність у галузі прав людини, що потребує осмислення і відповідної реакції.

Поки українські вчені захищаються, Сінгапур бореться за лідерство у сфері дослідження стовбурових клітин. Уряд цієї південно-азіатської держави, який розбагатів за рахунок виробництва електроніки, тепер вирішив розвивати біологічні технології, зокрема клітинну та тканинну терапію. Розрахунок простий — аналітики переконані, що саме біотехнології стануть однією з основ глобальної економіки в наступні десятиріччя. Не маючи ні власних компаній, ні фахівців у цій галузі, Сінгапур зробив ставку на залучення до країни визначних учених з інших країн, а також заохочення бізнесменів, як власних, так і іноземних, різноманітними пільгами. Втім, найбільшим національним венчурним інвестором є сам уряд країни, який витратив на проект майже мільярд доларів.

Не відстають від Сінгапуру й інші країни Азії. Так, у Китаї найбільші центри з дослідження стовбурових клітин створені в Пекіні та Шанхаї. У них уже приймають на лікування пацієнтів із багатьох країн. У Сеульському національному університеті в Кореї розроблено 36 ліній стовбурових клітин — це одна з найбільших колекцій у світі. За останні два роки громадськість Південної Кореї зібрала на ці дослідження 27 мільйонів доларів. Новий центр з вивчення стовбурових клітин виріс також недалеко від Мельбурна в Австралії. І хоча розвинені країни стверджують, що «азіатським тиграм» для оволодіння новими медичними технологіями знадобляться роки й роки, на працьовитих конкурентів дивляться з побоюванням. Жителі цього регіону вже довели свою конкурентоспроможність, за лічені роки заполонивши міжнародні ринки різноманітними товарами.

За нинішнього ставлення влади й суспільства України до нових медичних технологій, і Китай, і Австралія, і Сінгапур мають усі шанси наздогнати і перегнати нашу країну, яка розпочала ці дослідження однією з перших у світі. Чи не доведеться нам у майбутньому лише мріяти про лікування препаратами клітинної і тканинної терапії в далекій «бананово-лимонній» країні?