«Медобори»: незамулені джерела

Головний лікар популярного в Україні оздоровчого закладу Василь Мартинюк вважає, що держава повинна повернутись обличчям до санаторно-курортної галузі

Мальовниче село Конопківка — на Тернопільщині. Чарівний куточок спокою і надзвичайно чистого повітря, яке вже саме по собі лікує, заспокоює, ніби переносить у іншу реальність.

Саме тут, в Конопківці, розташований дуже популярний в українців оздоровчий заклад — санаторій «Медобори».

Їдуть сюди вже років з двадцять з усіх куточків нашої держави і навіть з-за кордону.

Їдуть, бо знають: тут на них чекають не лише привітні усмішки досвідченого персоналу, високий професіоналізм лікарів, а ще й… надія. Надія на зцілення.

Місця тут справді дивовижні. Оповиті давніми розповідями про те, як ще за часів Австро-Угорщини граф фон Конопко, людина практична і дещо авантюрна, вирішив влаштувати тут популярний курорт. Бо ж саме тут є надзвичайно цілющі джерела: сірководневі і натрійхлоридні.

Граф побудував санаторій, розрекламував його серед австро-угорської знаті. Тож у цих місцях колись дуже поціновували і купальні, і дубові ванни, і сірководневі процедури. Сам граф мав власну садибу недалеко — у Микулинцях. Далі курорт було продано, ще згодом сталася пожежа, отже, мало що залишилося з часів Конопка… Хіба що легенда про нього та цілющі джерела, які замулювалися від часу та безгосподарності.

Одне слово, курортові довго бракувало доброї хазяйської руки. Та 1994 року в тоді дещо занедбану «зону лікування та відпочинку» прийшов новий лікар — Василь Іванович МАРТИНЮК. І відтоді починається вже нова історія колишньої вотчини графа Конопка. А нині — славних «Медоборів». Санаторію, де застосовують найрізноманітніші методи лікування, де не зупиняються на досягнутому.

— Василю Івановичу, сьогодні так багато в Україні лікувальних закладів, безліч пропозицій, інколи навіть губишся серед такого вибору, питаючи: а кому ж вірити? — це перше запитання до головного лікаря «Медоборів».

— Якщо ви знаєте, в Україні сьогодні існує близько 3000 закладів санаторно-лікувального типу. Це дуже серйозна цифра. Але, зважаючи на принцип коректності, я б не міг зараз отак вільно комусь радити: отой заклад чудовий, а цей краще об’їхати десятою дорогою… Так не можна. З другого боку, я розглядаю нашу справу як велику самостійну галузь. Вважайте, на рівні металургійної галузі! А чому ні? Адже, якщо враховувати кошти, які обертаються у цих сферах, можна сміливо говорити про самоцінність санаторно-лікувальної сфери, її надзвичайну розгалуженість, її затребуваність у населення… Тільки подумайте: Україна має найбільше мінеральних лікувальних вод у світі!

— Це справді так?

— Саме так… Без перебільшення! У нас є Карпати, у нас є Крим, Поділля, Полісся… Унікальні лікувальні можливості! І мені як лікареві, як керівнику досить великого закладу, іноді стає дуже прикро, що саме в цій сфері у нас панує такий безлад… Таке нехтування «золотою жилою», якою б мала стати для держави саме ця санаторно-лікувальна галузь.

— Чому ж тоді держава в особі її конкретних керівників всерйоз не опікується розвитком такої галузі, чому говорять про що завгодно, лише не про оздоровлення нації — тим більше що є де оздоровитися?

— Це, на жаль, дещо риторичне запитання… А на найвищому рівні на цю тему справді у нас ніхто не говорить. Керівники держави навіть не хочуть задумуватись, який це величезний потенціал для нашої країни. І звідси — доволі часто некоректні правила гри на нашому професійному полі… У чому вони? У недобросовісній конкуренції. У несистемності. У непродуманості видачі ліцензій. Ви лише зауважте: колишній сякий-такий старий піонерський табір можуть нашвидкуруч облаштувати під «санаторій» і просто дурити людям голову… Це нечесно — як щодо лікарської етики так і щодо держави загалом. І тому не можна всерйоз говорити про «рентабельність» серед різних закладів такого типу… Якщо ми, маючи 180 працівників, обслуговуємо в середньому 350 відвідувачів — причому завжди на гідному рівні, то такі собі «конкуренти» лише використовують природні багатства нашої землі і, ще раз наголошу, вводять людей в оману… Тому я й переконаний: Міністерство охорони здоров’я України має взяти під суворий контроль цю проблему, зробити відкритими «правила гри» на цьому лікувальному полі. Оскільки не можна так «жартувати» зі здоров’ям українського народу… І не дивно, що саме останнім часом з’являється різноманітна інформація про низький рівень лікування у таких псевдозакладах. Останні випадки з отруєнням українських дітей у «санаторних закладах» — то вже привід «бити на сполох»…

— Який перший крок ви б запропонували у цьому напрямі?

— Це реальна акредитація і ліцензування медичних закладів. Принаймні з чогось треба починати. І вже тоді варто говорити про зрушення.

— Але ж сьогодні багато таких закладів — у приватних руках?

— Тим більше має бути суворий контроль і нагляд. Зі здоров’ям нації не експериментують.

— Василю Івановичу, до вас частенько навідуються на лікування гості з-за кордону. Що їх особливо приваблює у вас, тобто у нас?..

— Насамперед усе-таки унікальні лікувальні комплекси — і природний, і традиційний, і нетрадиційний… Сама природа подарувала нашій місцевості чудові підземні цілющі води. Сірководнева вода, а також сульфатно-гідрокарбонатне торфоболото активізують усі види обміну речовин, мають антибактеріальну дію, підвищують опірність організму. Наша місцевість багата на натрійхлоридну йодобромну и мінеральну сірководневу воду, яку призначаємо для дозованого внутрішнього вживання, а також ванн… У нас — сучасні фізіотерапевтичні кабінети, а також кабінети релаксо- і психотерапії, мануальної терапії… Є різні служби — стоматологічна і зубопротезна, клінічна лабораторія, кабінети ультразвукової та комп’ютерної діагностики…

— А щодо нетрадиційних методів?

— Ми, як відомо, запроваджуємо й нові методи лікування. Наприклад, пивотерапія — лікування живим нефільтрованим пивом. Болюсотерапія — лікування голубою глиною. А також — апітерапія (лікування продуктами бджільництва), іпотерапія (лікувальна верхова їзда)… У нас є власна конюшня, власна пасіка, пиво — з місцевого Микулинецького заводу... І один із головних чинників — чудова екологія краю. Оскільки лікування відбувається на свіжому повітрі, пацієнт дістає ще й позитивні емоції…

— Часто іронізують, що, мовляв, у «Медоборах» лікують пивом? Чи ви вже звикли?

— Іронізувати можуть лише неосвічені люди. Кожен лікар вам скаже, що все залежить від дози. Інакше лікування завдасть шкоди. А от із допомогою нефільтрованого «живого» пива можна лікувати різні хвороби — хронічні холецистити, неврити, пієлонефрити, цистити, атеросклероз, цукровий діабет і, уявіть, навіть ожиріння… У літрі пива — 35% добової норми вітамінів групи В. А дріжджі, які є у пиві, виводять з організму шлаки, омолоджують його… І все ж таки наголошую: велику роль відіграє доза — для кожного індивідуального організму… Я взагалі стверджую, що організм часто здатен «вилікувати себе сам», якщо у нього є відповідні внутрішні резерви… Найшкідливіше — це надмірність. Надмірність у всьому: у харчуванні, у лікуванні… Сам організм має взяти на себе регуляторну функцію. І у нас — у «Медоборах» — всі методи дуже цікаві, дуже корисні, але… Не всім вони підходять. Знову ж таки, йдеться про індивідуальний чинник.

— Василю Івановичу, ви лікуєте глиною, пивом, продуктами бджільництва… А чи можна людину вилікувати… думкою?

— Лікувати можна… відсутністю думок. Поганих думок…

У «Медоборах» лікують і водою мертвою, і водою живою. Лікують захворювання опорно-рухового апарата; периферичної та центральної нервової системи; хвороби кісток, м’язів, сухожиль; гінекологічні захворювання запального характеру; захворювання шкіри; хвороби ендокринної системи… В санаторії — 1—2-місні спальні кімнати, їдальня, кіноконцертний зал, бібліотека, сауна; місця для рибної ловлі, прогулянок… Докладніше про методики лікування «Медоборів» — на сайті:
www.medobory.com.ua.