Медицина… на повідку

В якому стані нині охорона здоров’я, особливо на місцях, пояснювати не треба. Ті, кому довелося останніми роками потрапити до лікарні, з жахом згадують убогі палати, обладнання, що дихає на ладан, суцільну платність нашої «безплатної» медицини.

А якщо на все це накладається ще й конфлікт, непрофесіоналізм, зіткнення інтересів, результат виходить більш ніж сумний.

Анатомія конфлікту

«Обласний центр — не гірський аул і не прерії, проте медицина тут — печерна» — такого висновку дійшла виконуюча обов’язки заступника голови Кіровоградської облдержадміністрації Галина Пастух на недавній нараді, де розглядався стан організації надання медичної допомоги в місті Кіровограді та області. Витрати на медикаменти і харчування на один ліжко-день в обласному центрі разів у п’ять нижчі, ніж у районах! Тут примудряються прогодувати хворого аж на гривню сорок на добу. А в четвертій міській лікарні, вона ж і міська лікарня швидкої медичної допомоги, вдавалося це робити взагалі на 87 копійок на добу!

Власне ця вражаюча інформація просочилася в місцеву пресу і стала початком широкомасштабного конфлікту в міській медицині Кіровограда. До речі, цей приклад — типова примітивна і тупа схема того, як у нас (за участі державних інституцій, де за немалу плату працюють люди зі спеціальною освітою!) вирішуються проблеми: на публікацію зреагувала міська прокуратура (за іншою версією — комісію організував головний лікар, виконуючи вказівку Міністерства охорони здоров’я, а потім матеріали передали до прокуратури), але результат один — винними визнали завідуючих відділеннями, які, виявляється, не подавали на харчоблок даних для формування дієтичних столів (їх мало бути 15. І всі за 87 копійок?). Лікарі обурилися, звернулися до обласної прокуратури, прислали ще одну перевірку, цього разу з Кіровської (район міста) районної прокуратури. Результат — той самий.

Кульгає і кадрова забезпеченість обласного центру медичними працівниками, де укомплектованість лікарями тільки на три відсотки вища, ніж у районах. Останніми роками медики в Кіровограді не отримали жодної квартири, хоча в області за 2008—2009 роки — 35. З лікарями ситуація непроста, але ж і 15 відсотків медсестер у міських медичних закладах не вистачає. Це при тому, що в місті є медичний коледж!

У Кіровограді офіційно не прийнята і не функціонує жодна міська медична програма, хоча, як зазначалося на нараді в облдержадміністрації, показники смертності від туберкульозу, онкологічних хвороб; дитячої та материнської смертності найвищі в області.

Коли ці та інші, не менш кричущі цифри пролунали на нараді в облдержадміністрації, начальник міського управління охорони здоров’я Любов Пивоварчук та головний лікар четвертої міської лікарні Олександр Мінич провели прес-конференцію, де були озвучені зовсім інші цифри, що мали переконати: показники в Кіровограді не гірші, а середні, а то й кращі по області. Як же могли з’явитися такі розбіжності? Начальник обласного управління охорони здоров’я Лариса Андреєва переконана, що їхні цифри достовірні, адже їх отримано з того ж таки міського управління, процес їхнього захисту публічний — у присутності обласних профільних фахівців, які знають ситуацію не з чуток.

До речі, так само переконливо і начебто аргументовано доводила торік Любов Пивоварчук необхідність створення в місті поліклінічного об’єднання, яке мало оптимізувати надання медичних послуг. Скоро рік як працює об’єднання, якихось позитивних результатів, крім додаткових втрат коштів і кадрів, не видно. Навпаки — стоси скарг. Навіть узяти довідку чи виписати рецеп тепер для багатьох проблема, бо доводиться діставатися через усе місто, тоді як раніше це можна було зробити у своїй поліклініці. Та це дрібниці, якщо згадати, що витрачено близько півтора мільйона гривень на переоформлення документів, статутів, персоналу (усі працівники були звільнені, потім заново прийняті на роботу).

Багато хто вважає, що вся та величезна організаційна перебудова була спрямована на… «знешкодження» керівництва одного з лікувальних закладів. Кілька років тому було «знешкоджено» і головного лікаря четвертої міської лікарні Миколу Ткача (офіційно — пішов на пенсію, але міг би ще працювати, аби не брудна підкилимна боротьба). Мудрий керівник, чудовий лікар, він умів переконати, знайти гуманітарну допомогу, вислухати, заохотити добру ініціативу, а головне, всі його зусилля були спрямовані на поліпшення ситуації в лікарні, а не на задоволення власних амбіцій. Сьогодні ж ситуація тут зовсім інша.

«У мене не може бути совісті, я — начальник управління!»

Конфлікт між завідуючими відділеннями, серед яких відомі в місті й області спеціалісти, і головним лікарем четвертої міської лікарні Олександром Міничем давно вийшов за рамки закладу. Широкого резонансу набуло нещодавнє звільнення заступника головного лікаря, досвідченого фахівця. Не стали проблемою й необхідні для того дві догани: їх під надуманими приводами підготували вже в останні дні. Любов Пивоварчук з невідомих причин не включила Ніну Пустову в графік проходження курсів з організації охорони здоров’я, натомість — ніби для вирішення цього питання — заступника головного лікаря викликали в міське управління і… раптом вручили наказ про звільнення ще й свідками запаслися на випадок, якщо вона відмовиться звільнятися. Цирк та й годі!

Такий самий «цирк» можна було спостерігати і на недавніх зборах колективу лікарні, які проходити в присутності начальника управління та журналістів і, очевидно, задумувались як зразково-показовий захід, де мали засудити бунтівників. Та вийшло все майже навпаки. Бо виявилося, що понад 200 підписів під листом на підтримку головного лікаря — практично фальшивка. Чимало працівників лікарні навіть не чули про існування такого листа, інші ж на прохання головної медсестри розписувались або на чистих аркушах, або… за отримання марлі.

Уже цей момент свідчить, наскільки нездорова моральна атмосфера в лікарні і якими методами дозволяє собі діяти головний лікар. До нього чимало й інших претензій: як витрачаються благодійні внески; чому закуплено непотрібне і неякісне дороге хірургічне обладнання, коли немає коштів на найнеобхідніше; чому вартість пластикових вікон удвічі перевищує середню ціну на ці вироби по місту тощо. На частину цих запитань можна знайти більш-менш об’єктивні пояснення, та, на жаль, їх важко знайти на закиди щодо того, чому головний лікар двічі на рік отримував премії, коли працівники не отримують навіть доплати за сумісництво та понаднормову роботу, чому керівник отримував надбавки за понаднормове проведення операцій, коли останній раз оперував… рік тому, а провідним хірургам, які роблять по кілька операцій на день, через тяжку економічну ситуацію такі надбавки скасовано.

З ініціативи обласної влади в четвертій міській лікарні проведено перевірку, яка виявила низку порушень, але головне, як на мене, те, що Олександр Мінич розпорядився не приймати в лікарню іногородніх, знову ж таки — через тяжку економічну ситуацію. Звісно, це суперечить Конституції, а найперше — елементарній людській совісті: адже четверта міська — лікарня швидкої медичної допомоги, та й розташована поблизу одного із в’їздів у місто, де курсує багато транспорту з інших населених пунктів. Як можна відмовити людині, яка потрапила, приміром, в аварію, в медичній допомозі тільки тому, що вона живе в іншому місті? Перед лікарем Олександром Міничем так питання, очевидно, не стояло…

Не дивно, що одним із підсумків згаданої наради в облдержадміністрації стала рекомендація усунути із посад начальника міського управління охорони здоров’я Любов Пивоварчук та головного лікаря четвертої міської лікарні Олександра Мінича. Та міська рада може й не дослухатися цих рекомендацій. Міський голова Володимир Пузаков робить вигляд, що нічого не сталося. Бо ж у Кіровограді так повелося, що посади керівників бюджетних сфер міста здебільшого посідають не найкращі досвідчені спеціалісти, які пройшли відповідні щаблі кар’єрного зростання, а ті, хто запопадливіше демонструє лояльність до політичної сили, яка домінує в той чи інший момент. Тож фраза Любові Пивоварчук, винесена в підзаголовок, кинута нею під час зборів у четвертій лікарні, — справді дуже точна.