ЛІКИ З ГЛИБИНИ ТИСЯЧОЛІТЬ — АНАХРОНІЗМ? АКТУАЛЬНІСТЬ?

Фактично донедавна ставлення до фітотерапії в нашій країні було неоднозначним. В Українській Радянській Енциклопедії (1985 рік) взагалі немає такого терміна. Тільки 1992 року вперше в Україні з’явився енциклопедичний довідник «Лікарські рослини» за редакцією академіка АН УРСР А.Гродзінського. Про сучасний стан фітотерапії розмова з відомим лікарем Євгеном ТОВСТУХОЮ.

— Відомо, що за часів радянської влади фітотерапевтам не те що не сприяли їхній діяльності, — вони навіть зазнавали переслідувань як «інакомислячі». Чи сталися, на ваш погляд, Євгене Степановичу, якісь зміни у цьому плані?

— Однозначно, десять років незалежності України — час розквіту моєї діяльності. Саме за ці роки при підтримці НДІ фармакології і токсикології я створив — офіційно, вперше у світовій практиці, — амбулаторну установу для лікувальної та профілактичної допомоги засобами фітотерапії. Вона так і називається — «Фітоцентр». За останнє десятиріччя опублікував дванадцять праць з української народної медицини та фітотерапії. Зрештою, маю державні відзнаки за свою діяльність. Тепер я можу працювати на користь народу відкрито, тож сили свої спрямовую на головну справу життя. Жаль, звичайно, що тривалий час я мусив комусь щось доводити. Хоча це мене загартувало.

— Нині з’явилося надзвичайно багато тих, чия діяльність так чи інакше постає як альтернатива медицині офіційній. Екстрасенси, різного роду «цілителі», які пропонують чудодійні препарати, рецепти — звичайно, за відповідну ціну.

— Звичайно, не можна так просто віддавати ініціативу сумнівним ентузіастам, які часто без медичної освіти і клінічного досвіду, а з домінантою містики й окультизму, антинауково тлумачачи складні процеси виникнення й лікування складних недуг, пропонують через численні ЗМІ свої послуги. Ці діячі, зловживаючи довірливістю людей, надаючи поради, які дуже часто суперечать не лише медичній науці, а й здоровому глузду, шкодять здоров’ю пацієнтів.

— А як нині ставиться офіційна медична наука до народної медицини?

— По-різному. З одного боку, простежується зацікавленість надбанням самобутнього досвіду українців у народній медицині, а з другого — певна інерція або й цілковите нехтування цим досвідом. Науковим і практичним закладам, як на мене, слід нарешті остаточно позбутися недовіри до народної медицини та фітотерапії і розпочати її фундаментальне наукове вивчення. Нарешті треба зрозуміти і високому медичному чиновнику, і практичному лікареві, який щоденно пропагує чи використовує патентовані драже або таблетки Європи і США (котрі частіше ускладнюють стан хворого, ніж сприяють одужанню), що фітотерапія — перевірене тисячоліттями невичерпне багатство й джерело здоров’я. Нехтування фітотерапією у наш час, ставлення до неї як до чогось неістотного, неактуального, заподіює непоправної шкоди всьому народові. Кажу так не тільки тому, що мені це, мовляв, вигідно.

— Слово «вигода» нагадує про те, що фітотерапія перебуває нині в жорсткому полі конкуренції з синтетично виготовленими ліками, які, погодьтеся, зручніші в застосуванні й часто здаються ефективнішими.

— Хіміопрепарати, як відомо, часто не лікують, а «вирівнюють» на певний час певну комфортність стану душі й тіла, і звідси — їхня показна ефективність. Біологічно чи фармакологічно активні речовини лікарських та їстівних рослин — це те природне невичерпне джерело, яке і запобігає недугам, і лікує їх, і відновлює процеси життєдіяльності.

— Ви розглядаєте українську народну медицину не лише як траволікування, а як значний комплекс колективного досвіду, з відповідними настановами й «технологіями» позитивного впливу на людські дух, душу й тіло.

— Так, народна медицина ніколи не була в українців моногалуззю і не розвивалася в якомусь одному напрямі — лише лікувальному чи лише профілактичному. Фактично йдеться про фітоетнологію. Сюди входили використання цілющих рослин, магія слова, ритуали, замовляння людей (пан-господар, господиня, діти), добрих та злих сил природи. Фактично весь колообіг щоденного життя й свят був підпорядкований ідеї, яку ми сьогодні називаємо здоровим способом життя, — з відповідною філософією та «матеріальним забезпеченням». Цикл зимових свят символізував гармонію світла і води. Щорічні дійства вивищували людину над буденністю, підносили її до сакральних висот, сюди входило також приготування особливих напоїв, виробів із тіста, розмаїття страв національної кухні. І все це — з урахуванням пір року. В узварах, напоях, киселях, драглях, пасках, весільних та урочистих короваях знаходимо певні, інколи значні застосування лікарських та їстівних рослин. І їх зображення, вишукано стилізовані, бачимо на старих скринях, ложках, діжках, вишиваному одязі, свитках, кожухах тощо. Це передусім калина, материнка, оман, чебрець, горобина звичайна, калган-перстач, верба біла.

— Складається враження, нібито українці дуже вирізнялися особливим ставленням до рослинного світу.

— Повернемося до часів язичництва. Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших пращурів було засноване на філософії возвеличення сил природи. Природа взагалі, таємничі небеса, земля, вода були персоніфіковані й одухотворені. Сказати б по-сучасному, екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфоепічними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж епох. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджували пріоритет екології. Космографічні міфи про походження Всесвіту, людини, міфи сонячного кола — ось передумови до розгадки первісних витоків лікувальної магії праукраїнців. Чому ж так люблять, шанують, оповивають легендами рослини, особливо цілющі? Бо в прадавній свідомості кожна рослина, її квіти, плоди, стебла та кореневища — це певний символ. А нині, знаючи фармакологічно активні речовини лікарських та їстівних рослин, тобто їхній хімічний склад, і поділяємо їх за «символами»: рослини, які лікують певні недуги чи сприяють профілактиці певних хвороб. Вивчаючи віддалені епохи, не перестаєш дивуватися: архаїчне мислення наших прапращурів було досить конкретним.

— Щодо української народної медицини як цілісного комплексу: для багатьох, певно, стануть несподіванкою у ваших книгах... замовляння.

— Навіювання шляхом замовлянь, сугестія, — традиційний, узвичаєний у нашому народі засіб лікування. Він не терпить агресивності, примусу. Замовляння, здається, випливає з самої природи українця. Етносоціоніка узагальнено визначає його тип як «етноінтуїтивний інтраверт». І коли ми кажемо, що українській мові притаманна співучість, лагідність, надзвичайна образність, емоційність, то тут також виявляється наш характер. Українець завжди прагне якихось неймовірних див, очікує чогось несподіваного. Він спрямовує свої духовні і фізичні сили на чарування — пригадайте народні картини з Мамаями. А чарування — це первинний щабель, з якого починається народна медицина та первісне лікування. Пропоновані замовляння наближені до сучасного розуміння медичною наукою численних причин різноманітних недуг.

— Все-таки, наскільки цей тисячолітній досвід може придатися?

— Сьогодні хворий іде до терапевта і воліє, аби йому прописали чудодійні таблетки, випивши які, він тут-таки хоче одужати. Але так не буває. Всім, здається, відомо: людина — це мікро- і макрокосмос. Ми втратили, розгубили величезну, світового значення, сказати б, духовність. І нині, поїдаючи, наприклад, таку ритуальну страву, як кутю, поводимося як звичайнісінькі обивателі. А процес споживання куті у Свят-вечір — це особливе дійство, до якого треба відповідно підготуватися. І тоді надзвичайний, хвилюючий настрій, піднесення, усвідомлення сакральності моменту дає людині значну енергетику. Або візьмімо ті ж таки узвари. Передусім це вироблена тисячоліттями культура напою, рецептів якого є чимало. До них уходять сухофрукти і лікарські рослини. До речі, основа узварів — цукрові буряки. Це не просто солодке середовище, а комплекс сахарози, глюкози, фруктози, органічні кислоти: яблучна, цитринова, бурштинова тощо. Понад 1% пектину, каротин, аскорбінова кислота, а також сполуки калію, магнію, заліза, міді, ванадію, йоду, марганцю, кобальту, літію, молібдену, рубідію, фтору та цинку. Ціла комора необхідних організмові вітамінів, мікроелементів, органічних кислот. І все це не синтетичні, а натуральні речовини. Тож споживайте узвари!

— Отже, «назад до природи»? Як фітоетнолог, ви значну увагу приділяєте реконструкції лікувальних спиртових напоїв, «живої води», розкрили таємниці певних ритуалів, пов’язаних із язичницькими уявленнями наших пращурів, що водночас мали лікувальне значення...

— Загалом кажучи, язичницькі свята — ще не досліджений пласт обрядодійств із доцільним застосуванням їстівних та лікарських рослин. Начебто й банально, але й справді — мудрість народу невичерпна. Для прикладу — кілька звичайних, поширених по всій Україні рослин. Цикорій, насіння вівса посівного, кореневища пирію повзучого, корені з кореневищами гравілату міського, плоди шипшини. Лише побіжно — про основні біологічно активні речовини названих рослин: інулін, сірковмісна амінокислота цистин (природний радіопротектор), шестиатомний спирт І-інозит, який запобігає жировому переродженню гепатоцитів, розчинна кремнієва кислота — стимулятор регенеративних процесів, дубильні речовини, комплекс вітамінів. Відвари перелічених рослин у народних віруваннях та легендах називаються живою водою. Справді, ця метафорична назва відповідає дійсності: такими відварами лікують недуги печінки, підшлункової залози, цукровий діабет, обмінні паротити, стимулюють імунні процеси.

— У ваших книгах із фітотерапії є розділи про фітотерапевтичний захист від згубної дії радіації, про лікування окремих недуг, які останнім часом стали бичем людства. Невже все це передбачила народна медицина?

— Процес вивчення лікувально-профілактичної дії окремих груп, родин і рослин, які використовувалися в народній медицині понад тисячу років, особливо активізується нині. Ефективних етіотропних засобів для лікування СНІДу світова медична наука фактично не має, використовує тільки противірусні препарати і для боротьби із вторинною інфекцією — це велика кількість антибіотиків та сульфаніламідних препаратів, а також імуномодулятори. Тим часом українська народна медицина нагромадила значний арсенал засобів для боротьби з умовно-патогенною мікрофлорою, стимуляції кровотворення, імунітету, боротьби з вірусними, грибковими та бактеріальними захворюваннями; детоксикації організму, усунення діареї найрізноманітнішої ітіології, підвищення загальних опірних сил організму й стимуляції обмінних процесів.

— Втім, чи не актуальні проблеми, пов’язані з лікуванням паралічу після інсульту, множинного склерозу, міастенії чи поліпозу шлунка? Або — радикулоневрити, поліартрити, остеохондроз, хвороба Бехтерєва…

— А хіба останнім часом не побільшало хвороб шкіри? Лікування цих захворювань — складне й тривале. Низька його ефективність підтверджує: під час лікування основну увагу часто звернено лише на зовнішні вияви. А відтак — і тривале застосування лікарських засобів, переважно імпортних, дорогих. Фітотерапія ж передбачає застосування комплексів лікарських рослин для вирівнювання фізіологічних, обмінних процесів: нормалізації діяльності нервової та серцево-судинної, імунної систем, діяльності печінки, підшлункової залози і т. д. Найлегше видиму хворобу шкіри «загнати» всередину. Але від того вона — як комплекс патологій — не зникає.

— Так чи так, вибір лікування — за людиною. Головне, щоб хворий був достатньо інформованим.

— Упевнений: співтворчість наукової медицини і народної — нагальна потреба часу, наше майбутнє джерело невичерпних, дуже часто універсальних лікарських засобів. Звичайно, з народної медицини годиться викинути (як данину минулому) елементи окультизму. А з офіційної — її надмірну упередженість, недовіру і майже повне незнання як етичних підвалин медицини, так і її основної галузі — фітотерапії. Третє тисячоліття неодмінно стане для української народної медицини потужним проривом на лікувально-профілактичній ниві.