Лікарські помилки. Справедливість є?

У 15-літнього підлітка Кирила Шлигіна з Дебальцевого (Донецька область) 2010 р. лікарі діагностували хронічну ниркову недостатність другого ступеня. Уражені хворобою нирки "вгасали" швидко - патогенетичну терапію, призначену в Донецькій обласній дитячій клінічній лікарні (ОДКЛ), через кілька місяців скасували через неефективність. Потрібна була пересадка донорського органа.

Мамі підлітка, Тетяні Шлигіній, вдалося добитися переведення сина в київський НДІ хірургії і трансплантології імені Шалімова. На той час власні нирки Кирила функціонували так погано, що гемодіаліз, тобто очищення крові, доводилося застосовувати тричі на тиждень.

Дочекатися пересадки донорського органа, яка виконується за кошти держави, у нашій країні не так-то просто. Головна проблема - наявність власне трансплантатів. Кирилу пощастило (якщо тут доречне це слово): за клінічними показаннями йому підійшла нирка його батька.

Тоді ж, за словами Тетяни, у неї стався конфлікт із завідуючою відділенням нефрології ОДКЛ Надією Пановою: лікар вимагала оплатити доставку пацієнта на операцію реанімобілем. "Я відмовилася просто тому, що в мене не було таких грошей. Тому я пройшла по інстанціях усі кола пекла, але домоглася поїздки за державний рахунок, як це й має бути відповідно до закону", - стверджує вона.

Надія Панова, своєю чергою, заявила, що нічого такого не було, і транспорт для перевезення підлітка в Київ виділили без жодних ускладнень за погодженням із Донецькою обладміністрацією.

У лютому 2011 р. підліткові пересадили батькову нирку. Як відомо, проблеми пацієнта після трансплантації донорського органа не закінчуються. Час від часу організм намагається відторгнути чужий, навіть визнаний сумісним, орган. Завдання лікарів - вчасно виявити й купірувати ці кризи відторгнення, щоб пересаджена нирка не відмерла.

У цій справі стільки тонкощів, що успішно давати раду кризам можуть тільки лікарі, котрі провели пересадку. Тому пацієнта з донорськими органами, за першої ж підозри на щось таке, слід доправити до фахівців, які стежать за його станом із самого моменту трансплантації.

Кирило Шлигін переніс дві такі кризи - у червні й вересні 2011 р. В обох випадках медики впоралися з ними цілком задовільно. Правда, у другому випадку криза була гострою й раптовою, але трансплантологи Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання зуміли надати необхідну екстрену допомогу для того, щоб підлітка можна було доставити в Київ до спеціалістів інституту Шалімова.

Події, в яких тепер розбираються правоохоронці, сталися навесні 2012 р. Кирило Шлигін знову опинився в ОДКЛ, цього разу - за направленням від військкомату (навіть людину зі статусом інваліда і пересадженою ниркою не звільняють від військової служби без довідки від лікарів). Крім того, підліток скаржився на різкі стрибки тиску, від яких не допомагали призначені препарати.

23 квітня 2012 р. опівдні Кирила Шлигіна госпіталізували у відділення нефрології ОДКЛ. При надходженні було зафіксовано тиск 200/120. Що сталося далі - версії різняться.

За словами Тетяна Шлигіної, її сина залишили без будь-якої допомоги. Ні огляду лікаря, ні додаткового лікування для корекції тиску призначено не було. Тільки о третій годині ночі Кирилові надали допомогу, але вже в реанімації, куди він потрапив із набряком легенів. Черговий реаніматолог зафіксував крововилив у нирку.

Після цього лікарі чомусь не вимагали переведення підлітка в Інститут Шалімова, а залишили в себе ще на три тижні.

Найбільше підозр у Тетяни, як вона згадує, викликав той факт, що їй відмовилися видати для ознайомлення історію хвороби сина. Ні на усне прохання, ні на офіційний письмовий запит лікарі не відреагували. Тільки на словах повідомили, що після крововиливу нирка працездатна всього на 20% (попереднє обстеження в лютому
2012 р. зафіксувало 90%).

До спеціалістів НДІ хірургії і трансплантології ім. Шалімова Кирило потрапив лише наприкінці травня. Але, що цікаво, вичерпну інформацію про стан пацієнта не отримали навіть вони.

Довгі 5-місячні поневіряння по лікарнях закінчилися тим, що трансплантологи зафіксували повне відмирання трансплантата й порекомендували видалити донорську нирку. Що й було зроблено в жовтні 2012-го.

Надія Панова ці ж події описує так. Кирило Шлигін прибув в ОДКЛ 23 квітня, і того ж дня о 14.45 його оглянув лікар. Йому було призначено лікування препаратами, які знижують тиск, а лікар надалі оглядав пацієнта щогодини.

За її словами, у реанімації провели обстеження нирки, що зафіксувало не крововилив, а запалення. Втім, пізніше, даючи пояснення правоохоронним органам, завідуючий діагностичним відділенням
тієї ж лікарні Петро Лепіхов заявив, що УЗД встановило все-таки порушення кровообігу та спазми артерій донорського органа.

Надія Панова також зазначила, що Кирила не перевели в Київ тому, що в інституті Шалімова не було вільних місць. Але тамтешні трансплантологи постійно консультували лікарів ОДКЛ по телефону.

Підсумком цієї заплутаної й трагічної історії стало звернення Тетяни Шлигіної в міліцію. Почалися розбори.

Згідно зі службовим розслідуванням, проведеним в ОДКЛ, медичну допомогу пацієнтові надали вчасно і обґрунтовано, і жодних порушень у діях колеги виявлено не було.

Слідчі Калінінського РВВС м. Донецька, спираючись на висновки комісії медиків, "накатали" відмовний матеріал.

Обласне управління охорони здоров'я теж стало на бік колег по медицині. "На думку спеціалістів, медична допомога Кирилу на всіх етапах надавалася відповідно до протоколів, затверджених Міністерством охорони здоров'я України", - відповіла Тетяні заступник глави Донецької ОДА Олена Петряєва.

Єдиним, хто порушив повну одностайність офіційних осіб, став прокурор області Олег Сюсяйло. Прокуратура скасувала "відмовну" постанову міліції, визнавши, що дослідчу перевірку "проведено не в повному обсязі, а рішення про відмову в порушенні кримінальної справи прийнято передчасно й необґрунтовано". Прокурор вимагає проведення судово-медичної експертизи, яка б дала нарешті чітку відповідь на запитання, чи є тут недбалість медиків, і чи є їхня вина в тому, що дитина втратила донорський орган, подарований батьком?

А всім іншим фінал цієї історії дасть відповідь на запитання, чи є надія на встановлення істини у разі лікарської помилки. Донецька Феміда, прямо скажемо, у цьому сенсі має неприглядний послужний список. У травні 2012 р. в Горлівці стався випадок значно більш очевидний: диспетчер "швидкої" відмовилася послати бригаду до хлопчика, який спливав кров'ю (він дуже порізався склом). Дитина, як і вчили у школі, набрала по телефону номер 103, і набирала його
13 разів! Але і в тому гучному випадку не тільки нікого не покарали, а навіть, здається, не звільнили. Натомість оштрафували маму - за те, що залишила дитину без нагляду.