Лікарська таємниця та безпека суспільства

Жахлива катастрофа літака, що недавно сталася в Альпах, спонукала, окрім усього, привернути увагу до питання лікарської таємниці. Півтораста жертв - надто висока плата за приховані проблеми зі здоров'ям одного з пілотів, котрий, за повідомленням європейських ЗМІ, раніше наглядався у психіатра.

Основи лікарської таємниці закладені ще стародавніми. У відомій клятві Гіппократа це звучить так: "…Що б при лікуванні, і також без лікування, я не побачив або не почув стосовно життя людей з того, що не потрібно розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі за таємницю; мені, тому, хто непорушно виконує цю клятву, нехай буде надано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей довіку; з порушником цієї клятви і з тим, хто дає несправжню клятву, нехай скоїться протилежне".

Отже, лікарська таємниця - це обов'язок лікаря не розголошувати дані про хворого, пов'язані з його інтимним життям (хвороби, вади розвитку, в тому числі й психічні хвороби і т.д.). Лікарської таємниці не дотримуються, якщо це суперечить суспільним інтересам. Лікар зобов'язаний повідомити про виявлені ним інфекційні та паразитарні хвороби, котрі підлягають обов'язковій реєстрації, залучати хворих до примусового лікування у випадках, передбачених законом, давати відомості про хворого на вимогу слідчих органів та суду.

Лікарську таємницю гарантують багато міжнародних документів. Думаю, що останні події, а саме - самогубство пілота в Альпах, змусять переглянути питання лікарської таємниці та суспільної безпеки, безпеки оточення психічно хворих, і не тільки психічно хворих, а всіх, хто може становити небезпеку для оточення.

Права людини у сфері охорони здоров'я закріплені в Конституції України, в основах законодавства України про охорону здоров'я, в Європейській хартії прав пацієнтів.

Стаття 6. Право на приватність і конфіденційність (Європейська хартія прав пацієнтів), у якій чітко записано: "…Кожен має право на конфіденційність особистої інформації, включно з інформацією про свій стан здоров'я та можливі діагностичні й терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів".

Права пацієнтів закріплені в Цивільному кодексі України (статті 285(24), 246).

Право на таємницю про стан здоров'я.

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.

2. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи та навчання інформацію про діагноз і методи лікування фізичної особи.

3. Фізична особа зобов'язана утриматися від поширення інфекції, про яку їй стало відомо.

У Кримінальному кодексі передбачено покарання за умисне розголошення лікарської таємниці.

У підручнику з лікарської таємниці Світового лікарського товариства (World Madical Association - WMA) підкреслюється, що лікар повинен зберігати абсолютну конфіденційність усього, що він знає про своїх пацієнтів, навіть після смерті пацієнта.

Водночас у WMA підкреслюється, що лікарі мають етичний обов'язок передавати конфіденційну інформацію іншим особам, котрі можуть піддаватися ризику шкоди від пацієнта. Дві ситуації, за яких це може статися: коли пацієнт розповідає психіатру, що він має намір заподіяти шкоди іншій особі, і коли лікар переконаний у тому, що ВІЛ-позитивні пацієнти продовжуватимуть незахищені статеві зносини зі своїм чоловіком (дружиною) або іншим партнером.

Умовою порушення конфіденційності, коли це вимагається за законом, є те, що очікувана шкода вважається загрозливою, серйозною й незворотною, за винятком недозволеного розкриття інформації, і більшою, ніж імовірна шкода в результаті розкриття. У разі сумніву для лікаря краще було б порадитися з експертами.

Я б не хотів торкатися питання лікарської таємниці стосовно низки захворювань, котрі можуть бути фатальними для пацієнта. Тут слід брати до уваги багато чинників, у тому числі особистість пацієнта і його психоемоційний, фізичний стан, оточення тощо. На сьогодні актуальнішим є обговорення питання конфіденційності захворювання пацієнта та безпеки оточення, або суспільної безпеки хвороби пацієнта.

Ситуація з аеробусом Airbus A320 компанії German Wings свідчить, що стан однієї особи став небезпечним, фатальним для великої кількості людей. Пілот-убивця лікувався від депресії у приватного лікаря і приховав це від своїх колег, оскільки бажання літати було дуже велике. Депресивні стани належать до найпоширеніших психічних розладів. За даними статистичних досліджень ВООЗ, понад 100 млн людей в усьому світі страждають на порушення психіки з клінічною картиною депресивного розладу. Депресія - хворобливий стан психіки - являє собою серйозну медико-соціальну проблему. Сьогодні в цьому переконані всі. У дослідженні американської Національної ради з безпеки на транспорті наводяться 37 випадків, коли пілот розбив або намагався розбити літак. Переважно це були малі літаки.

Ситуації, коли ті або інші захворювання в людей (депресія, епілепсія, шизофренія та інші) можуть бути причиною катастрофи літака, потяга, автомобіля, корабля, не є поодинокі, і вони не прогнозовані.

У цивілізованому світі свобода особи - пріоритет. Безпеку людей мають гарантувати держава, організації, відомства. Отже, всі працівники відомств, у яких безпека може залежати від однієї особи, мають обслуговуватися у відомчих або прикріплених до певної структури медичних закладів поліклініках.

Незалежно від того, де консультується, лікується особа, пов'язана з транспортом (приватні практикуючі лікарі, приватні лікувальні установи, лікарі відомчих установ), дані про стан її здоров'я мають надходити до установи, яка контролює здоров'я персоналу транспорту. Медики цієї установи вирішують, що може залишатися конфіденційним, а що - ні. Відповідно, приймається й рішення. Противників такого порядку буде багато, але якщо врахувати всі складові безпеки - етичні, фінансові, питання загрози здоров'ю або життю пацієнта чи оточення, то він має бути обов'язковим.

В історії відомий випадок, коли пацієнт лікувався у лікаря від сифілісу і хотів одружитися з його дочкою. Лікар не міг відкрити таємницю хвороби свого пацієнта дочці, але шлюб не відбувся. Мудрий лікар прилюдно дав по пиці горе-жениху. Про шлюб не могло бути й мови.

У наш час глобалізації і комп'ютеризації, час великої кількості інформації та великих можливостей впливати через інтернет на суспільне життя, захист і безпека мають значно більше значення, ніж конфіденційність особи. Акцентуйовані особи, у тому числі з деякими психічними розладами, часто прихованими, нерідко бувають носіями яскравих здібностей. Отже, відбір на деякі види роботи із застосуванням сучасних технологій теж потребує особливих підходів. Вважаю, що це має бути предметом окремих обговорень та прийняття відповідних рішень для загальної безпеки.

Велика проблема конфіденційності захворювань пацієнтів на інфекційні хвороби: туберкульоз, сифіліс, гепатити В, С, ВІЛ/СНІД. При підозрі на туберкульоз, сифіліс, гепатит В медики мають право запитувати й отримувати інформацію в пацієнта, нерідко й аналізи проводяться без його згоди. Але, згідно із законодавством, хворі на ВІЛ/СНІД не зобов'язані давати про себе інформацію, звертаючись до медичної установи. Мало того, без згоди інфікованого не можна проводити аналізів на виявлення хвороби. Зважаючи на поширеність інфекційних хвороб, велику кількість травм та гострих захворювань, медики карет швидкої допомоги, медперсонал лікарень щоденно ризикують заразитися невиліковними захворюваннями. Думаю, що слід переглянути законодавство щодо конфіденційності захворювання для захисту медичного персоналу та людей, котрі обслуговують таких хворих.

Переконаний: відстоюючи свободу особи, її право на конфіденційність особистого, ми не повинні забувати про здоров'я оточуючих та суспільну безпеку.