КУРОРТНИЙ ДЕТЕКТИВ

Непрямою ознакою того, що економічні справи в Україні пішли краще, є зростання інтересу бізнес-структур до майна курортів. Ще кілька років тому приватизувати санаторій було справою не такою й складною. Тоді мало хто припускав, що незабаром зазначені об’єкти будуть просто нарозхват…

Про те, що курортно-санаторна справа потрапила в поле зору суспільства і потребує певного впорядкування і навіть утручання вищої влади, говорить і такий факт — 23 квітня прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписав «Концепцію розвитку курортної галузі в Україні».

Що головне в цьому документі на восьми сторінках? По коментар оглядач «ДТ» звернувся до голови правління ЗАТ «Укрпрофздравниця» Едуарда КОЛЕСНИКА.

— Мабуть, те, що вперше за останні роки звернуто увагу на необхідність розвитку санаторно-курортної індустрії, — вважає Едуард Олексійович. — Адже дотепер вона була поза полем зору керівництва країни. Ідеологія в цій справі фактично була відсутня. До того ж функції, що відповідно до прийнятого закону про курорти були покладені на Міністерство охорони здоров’я, не виконувалися. Створений же при ньому департамент з курортів (у ньому працює два-три чоловіки) не наділений достатніми повноваженнями і просто фізично нездатний впоратися з поставленим завданням. У ньому відсутні фахівці, які б бачили медичний бік діяльності курортів і не плутали санаторно-курортну службу з туристичною діяльністю.

Наша курортна система здебільшого підміняє функції охорони здоров’я. Нерідко в санаторії направляють хворих уже на сьомий-десятий день для реабілітації після гострих інфарктів міокарда, інсультів, складних операцій на органах травлення, нирках, печінці, із приводу спінальних травм, жіночих хвороб тощо. У нас продовжується терапія, що проводилася в умовах лікувального стаціонару. Санаторно-курортне лікування втричі зменшує смертність, повертає людей до активної праці. У системі «Укрпрофздравниця» за 24 напрямами відкрито 104 реабілітаційні відділення. Тут оздоровлюється до 500 тисяч чоловік.

— Едуарде Олексійовичу, власне, ця система була й за радянських часів. Однак ви говорите про це, як про щось виняткове. Чому?

— Тому що зберегти, а тим більше наростити все це було нелегко. Коли створювалася незалежна Україна, було проголошено — все розташоване на її території належить нашій країні. Незабаром в областях сказали, що все розташоване на їхніх територіях, належить їм. Якось відразу забулося, що розвиток кримських, карпатських здравниць свого часу був пріоритетним на шкоду розвитку їх у Донецькому, Луганському, Дніпропетровському та інших регіонах.

Стало зрозуміло, що ці відцентрові тенденції до добра не приведуть, тому Федерацією профспілок України і Фондом соціального страхування було прийняте рішення — створити закрите акціонерне товариство. До його статутного фонду було внесено все санаторно-курортне майно профспілок. Фактично цим політично важливим рішенням була врятована власність від приватизації і прихватизації, перепрофілювання, передачі іншим структурам. Так удалося зберегти галузь.

Проте згодом з’явилося чимало бажаючих узяти під сумнів законність рішень і претендувати на майно «Укрпрофздравниці». Колегія Вищого арбітражного суду розглядала це питання і підтвердила: акціонерне товариство створене відповідно до букви закону і будь-яким оспорюванням із боку Фонду державного майна не підлягає. Тому дивно, що кожного разу новий склад депутатів Верховної Ради порушує набридле питання. Мотив один: націоналізувати, перепрофілювати, виділити частку державного майна в створеному акціонерному товаристві.

Володіння майном узагалі пов’язане з постійними «наїздами» — тільки й чутно: дайте те, продайте це, передайте он те. Інколи передаємо, тому що зрозуміло — треба. Приміром, був у нас дитячий санаторний комплекс у Євпаторії, передали його під параолімпійський рух. Хоча вартість його чимала — 12 мільйонів. «Буревісник» у Ялті продали Міністерству внутрішніх справ на їхнє прохання.

— У промовах депутатів звучить претензія, що група людей приватизувала те, що належало країні…

— По-перше, санаторно-курортне майно профспілок як належало, так і належить трудящим, тому що це колективна власність.

— Тобто ви хочете сказати, що ці 13 або 16 мільйонів (не можна встановити точно, скільки трудящих є сьогодні у Федерації профспілок) чоловік можуть зажадати свою частину?

— Ні, я не це хочу сказати, тому що в нас ніяких акцій немає. Є глобальний сертифікат, виданий на федерацію, і глобальний сертифікат на Фонд соціального страхування. Вони зберігаються в депозитарії. Ми видаємо дивіденди на статутну діяльність профспілок і Фонду соцстраху, відраховуючи суму, що затверджують збори акціонерів. Створено спостережну раду в складі 15 чоловік. До неї входять голови галузевих ЦК профспілок і керівники регіональних обласних рад профспілок і профоб’єднань. Виконавчий орган, де працюють найняті на роботу працівники і виконують указівки загальних зборів акціонерів і спостережної ради. У нас створена структура на місцях. Збережено чітку вертикаль. Все це довело свою ефективність, і подібне лише збираються здійснити по лінії державних та комунальних санаторно-курортних установ, відповідно до концепції, підписаної прем’єр-міністром.

— У «ДТ» надходять скарги читачів на те, що зникли або перепрофільовані багато санаторіїв, наприклад, для туберкульозних хворих. Справді, як лікувати все зростаючий контингент хворих за нинішньої санаторно-курортної вакханалії? Адже таке враження, що хворі нікому непотрібні…

— Ось ми і підійшли до основного запитання: а навіщо нам треба було профспілкове багатство зберігати? До лікування туберкульозних хворих ми ніколи не мали стосунку. Такі установи підпорядковувалися Міністерству охорони здоров’я. На жаль, воно втратило керівно-спрямовуючий вплив на регіональні санаторно-курортні установи. Під час розробки закону про курорти ми порушували питання про те, щоб створити при Кабінеті міністрів орган з курортів, який би займався координацією методології, ідеології лікування, діагностики. Міністерству охорони здоров’я не до того — у нього своїх проблем достатньо, а якщо врахувати, що в них щороку змінюється міністр, їм не до жиру... На щастя, у нас такої нестабільності немає — весь час працював один голова правління, а я — всього лише другий за 12 років! Це деталь, що також накладає відбиток, — нам удалося зберегти найкраще і розвиватися далі.

У результаті — нині ми, а не Міністерство охорони здоров’я, здійснюємо методичну роботу по всій країні, хоча по здравницях вважаємося недержавною структурою. Щороку ми випускаємо багато книжок. Нещодавно побачило світ видання про курортні ресурси України. Готуємо посібник по лікуванню дітей на курорті. Створили окремі методики з лазерної терапії, рефлексотерапії, ультразвукової терапії тощо. Все це підтверджує те, що наше ЗАТ не лише зберегло свій науковий і методичний потенціал, а й навіть наростило його. Разом з Українським науково-дослідним інститутом реабілітації і курортології (Одеса) ми виступили ініціаторами створення Всеукраїнської асоціації фізіотерапевтів і курортологів. Це дало змогу залучити лікарів, що були поза полем зору. І люди тягнуться до нас. Природним у цій низці справ є видання нами журналу «Медицинская реабилитация, курортология и физиотерапия».

Якщо врахувати нинішні фінансові складнощі лікарів (на їхню зарплату важко виписувати новинки або їздити на курси підвищення кваліфікації), то нескладно оцінити значення такого журналу — він дає можливість фахівцю зберігати свій професійний тонус, підвищувати кваліфікацію, почуватися членом фахової сім’ї. Будучи науковим методичним центром, ми погоджуємо свої дії з Міністерством охорони здоров’я. У міністерстві бачать, що це справді необхідно. Підтримує цю діяльність і президент Академії медичних наук Олександр Возіанов.

Щороку ми одержуємо не менше десятка патентів на винаходи з використання медично-курортних чинників: оптимальне застосування лікувальних грязей, мінеральних вод, технології приготування тощо. Це має величезне значення, приміром, якось різко погіршилася якість мінеральної води в Трускавці — через великий водозабір вичерпалося джерело. Там поверхневі води і потрібен час, щоб вона дозріла, стикаючись із мікроорганізмами нафтенного виробництва. Ми знайшли нові технології. Інноваційний фонд допоміг зробити установки. Нині у Трускавці стоять бювети нашої розробки. Всі вони запатентовані.

Напрацьовано багато методик, показань лікування, купили і частково розробили суто специфічну апаратуру для бальнеофізіотерапії в умовах курорту, застосували інформаційні технології. Все це дало потужний поштовх подальшому розвитку, чого не було в системі Міністерства охорони здоров’я.

— І все ж таки структура матеріальних цінностей, що дісталася будь-якій організації від радянських часів, не може зберегтися незмінною. Час потребує трансформацій. В якому напрямі у вас розвиваються ці процеси?

— Свого часу у нас була дуже потужна структура типу раднаргоспу, де на балансі, крім санаторіїв і будинків відпочинку, були підсобні господарства, бази постачання, котельні, мости, сквери, житло, дитячі садки. Потім почали роздавати, тому що це тягло назад, забираючи все, що заробляли. Довелося пожертвувати навіть деякими санаторними установами в Євпаторії, Одесі, Ялті. Продали деякі корпуси, складські приміщення, автобази.

— В Україні колись була досить добре поставлена розвідка багатств надр, зокрема мінеральних вод, грязей. Хто тепер цим займається?

— Це ще один наш біль. На жаль, так сталося, що ми є монополістами і з дослідження природних курортних ресурсів — у нас єдина в республіці геологічна курортологічна служба з розвідки і використання надр. У кожному регіоні в нас є режимні експлуатаційні геологічні служби. Трапляється, що будують дороги, мости в районі мінеральних родовищ, у зоні санітарного режиму. Не сприяє збереженню дорогоцінних ресурсів і те, що вельми часто видають ліцензії приватним особам, в яких немає ні лабораторій, ні фахівців-гідрогеологів. Ми на підставі вимірів видаємо ліцензії на мінеральну воду, щоб запобігти грабіжницькому використанню природного продукту.

— Спільна проблема скрізь — підготовка кадрів. Хто, власне, готує їх для вашої галузі?

— Ми зберегли свою навчальну базу — в Одесі в нас навчально-методичний центр з підготовки кадрів. На базі санаторію «Перемога» у Ворзелі також ведеться підготовка. І третій центр, з нетрадиційних джерел тепла, розташований в Ялті. Ніхто в країні предметно не займається пошуками нових ефективних джерел тепла…

— Як це? «ДТ» працівники Інституту технічної теплофізики не раз розказували про свої розробки із використання сонячної енергії, термальних вод тощо…

— Я говорю про системне використання нетрадиційних джерел — ми використовуємо нагрівання за допомогою сонячних батарей, в Ялті застосовуємо тепло моря навіть у зимовий період, а також енергію вітру.

— Важливим моментом концепції, підписаної В.Януковичем, є питання пошуку коштів на подальший розвиток. Яку відповідь на нього даєте ви?

— У документі, підписаному прем’єр-міністром, є пункт про залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій, створення акціонерних товариств і т. ін. Враження таке, що в основу концепції покладений досвід роботи нашої системи за десятиліття — тільки все це рекомендується для державних і комунальних підприємств. Зробити таке треба було раніше, тому що більшості державних установ у системі охорони здоров’я вже немає: вони перепрофільовані, передані, реалізовані. Аналогічне становище із курортно-санаторними установами і в інших відомствах.

Це підтверджує правильність того, що зробили ми, зберігши матеріальну базу, медичний і кадровий потенціал. У нас практично немає заборгованості по заробітній платі, що становить у середньому 320 гривень, тобто значно вища, ніж у системі охорони здоров’я. У нас люди одержують вислугу — до 50% надбавки, якщо пропрацювали в системі понад двадцять років.

— І все-таки — що ви вважаєте своїм головним досягненням?

— Те, що зберегли вертикаль управління і висококваліфіковані кадри. У санаторіїв є ліцензії на види діяльності, якими вони займаються. Всі вони акредитовані, причому багато які мають вищий і перший ступінь акредитації. Без нашого відома жоден головний лікар не буде призначений або звільнений, без нас не призначать жодного головного бухгалтера і заступника головного лікаря.

— Деспотично, як на нинішній час…

— Я б сказав — клопітно, але ми контролюємо процес і за все відповідаємо. Ми беремо участь у тендерах, що проводяться по лінії державних або профспілкових замовлень на оздоровлення. Це становить 30—40 відсотків від загальної кількості путівок. У нас найдешевші путівки на курорт. Чим і пишаємося!

— А як при цьому забезпечуєте рентабельність?

— Вона в нас дуже невелика — 5—7 відсотків. Цього явно недостатньо для розвитку бази, тому що в нас величезні платежі — тільки до бюджету за 2002 рік заплатили 145 мільйонів гривень. Прибутку залишилося всього 39 мільйонів. Полічили і виявилося — кожен працюючий у нас дає до бюджету 6306 гривень. Тобто прибутковість у нас на рівні рентабельності металургійної промисловості. Якби всі 16 мільйонів працюючих в Україні давали такий прибуток, у нас бюджет був би втричі більший. От що таке курортна система і чому її треба розвивати!

— Деякі здравниці звертаються до суду і відвойовують право не платити за землю. З чим пов’язана ця війна?

— Міністерство охорони здоров’я колись дозволило звільнити здравниці від плати за землю, оскільки це прописано в законі. Потім дало задній хід, тому що почали погоджувати з Мінфіном, Мінекономіки, Мін’юстом… і справа затяглася. Тоді деякі здравниці подали до суду і виграли його. Судді зрозуміли: ми не туристична організація, а лікуємо важких хворих і путівки мають бути доступними.

Якщо вже ділитися нашими бідами і невикористаними можливостями, то ось ще одна — на південних курортах сезонне обслуговування. Тобто термін використання санаторіїв украй малий — із травня по вересень. Ми змушені підвищувати вартість путівки, щоб якось протриматися в міжсезоння. Не поліпшує ситуацію немудра політика по направленню дітей із Чорнобильської зони на оздоровлення за рахунок дитячих фондів до місцевих оздоровчих установ. Свого часу ми пропонували закуповувати централізовані путівки — нехай навіть за тендером — і давати їх тим, кому це потрібно. Але де-не-де вибрали інший шлях — дають гроші з фонду і спрямовують їх в область. Там не хочуть випустити їх за межі свого регіону. І після цього заповнюють бази відпочинку, колишні піонерські табори, що стали за період міжсезоння напівнепридатними, «відпочиваючими» дітьми. Витрачаються величезні кошти. Ніхто не контролює якість, ефективність оздоровлення.

Трапляються взагалі анекдотичні ситуації. Буває, приміром, цілими школами виїжджають до... профільного санаторію органів травлення. І це в той час, коли в однієї дитини — нервове захворювання, в іншої — потрібно лікувати органи дихання тощо. Начальству легше вирішувати справи гамузом. Кричимо, говоримо всюди про це, буває, погоджуються, але не роблять.

Нещодавно вийшов Кодекс законів про землю, відповідно до якого потрібно або викуповувати землю або брати її в оренду. Брати в оренду — це означає різке підвищення оплати. У санаторіїв великі території і паркові зони. Заплатити або викупити все це — немає коштів.

— У концепції, підписаній Януковичем, порушується питання про залучення інвестицій. В який спосіб?

— Приміром, за допомогою створення спільних підприємств. Є такий прецедент у Трускавці. Тепер підписали договір у Слав’яногорську, Одесі. У цьому разі інвестор вкладає певну суму в реконструкцію об’єкта, а після закінчення учасники розподіляють прибуток відповідно до вкладених коштів. Важливо, що при цьому не гарантується передача власності, відчуження об’єкта.

Цікаві перспективи відкриває і створення акціонерних товариств. І в цьому випадку ми плануємо, що контрольний пакет залишиться за «Укрпрофздравницею», тому що санаторії повинні бути в єдиному ідеологічному кулаку. Нині створена низка акціонерних товариств — санаторій «Утёс» в Алушті, підписані документи по санаторіях «Энергетик», «Золотий пляж», «Парус», «Имени Кирова» у Ялті. Акціонерні товариства створюємо лише на базі установ, що зазнають труднощів, матеріальна база яких перебуває на межі вичерпання. Ну, а такі санаторії, як «Місхор», «Ай-Петри», «Україна», «Лівадія», «Курпаты» у Ялті, ми, звісно, не плануємо акціонувати, оскільки вони в змозі самі розвивати й обновляти матеріальну базу. Звичайно, багато залежить від керівників, від їхньої можливості забезпечити процес, побачити перспективу і вимоги ринкової економіки.

Переконаний, у наших здравниць велике майбутнє. Хто побував на Мальті, в Анталії, Іспанії, вдруге навряд чи туди поїде, якщо їм пощастило хоч раз побувати в Криму. Такого повітря і моря немає ніде. Це не лише моя думка — по лінії Всесвітньої організації охорони здоров’я позаторік був проведений моніторинг кліматичних зон для лікування хворих із бронхолегеневими захворюваннями на величезній дузі — Крим, усе Середземномор’я, Греція, Адріатика і так далі. Вимірювалося близько 600 параметрів. Укотре дослідження показало: найефективнішими виявилися параметри Ялти, Алушти та Євпаторії. Так що це в нас — найдорогоцінніший експортний товар.

Якщо держава зверне на нашу систему увагу не лише в плані «націоналізувати», «експропріювати» і так далі, а щоб створити якусь систему зменшення оподатковування, ефект перевершить усі очікування. Ну хіба можна віддавати з заробленої гривні 90 копійок?

— Ви сподіваєтеся залучити і зарубіжних клієнтів?

— До нас тягнуться вже тепер з Німеччини, Польщі, Білорусі, Росії, країн колишньої Югославії. Ми можемо надати набір унікальних послуг. Так, до нас у Трускавець їдуть дробити каміння сечового міхура, нирок, сечоводів. Роздроблення каменів сечового міхура супроводжується питтям мінеральної води протягом одного-півтора тижнів. Досягається чудовий результат. Камені мають страшну схильність рецидивувати, навіть у тому разі, коли їх оперативно видаляють, а на курорті в Трускавці лікування відбувається, можна сказати, з гарантією. Тому якщо держава зацікавлена в продовженні життя людей, у їхньому нормальному стані, більшій віддачі, то цим напрямком потрібно зайнятися і негайно. Звичайно, сумно спостерігати, як на сесіях Верховної Ради нападають на нас. Мотиви очевидні — за цим стоїть елементарний поділ майна.

— Припустимо, якось ВР вирішить, що все це майно повинно стати державним, що буде далі?

— Це легко побачити на прикладі розтягування санаторно-курортного майна в Міністерстві охорони здоров’я. Цим усе і закінчиться. Сумно, що через «дерібан» буде втрачено і всі напрацювання: медичні, гідрогеологічні, з виховання кадрів. Щоб усе це відродити, знадобляться роки. Адже і не обов’язково все це вдасться відродити — у багатьох країнах є курорти, але немає жодного уявлення про санаторно-курортне лікування. Для створення всього цього потрібні чималі традиції, високий медичний рівень, наробітки вчених.

Любителям руйнувати варто пам’ятати — створювати складніше. Не дуже давно у владних структурах кричали, що потрібні держсекретарі. Тепер кричать: потрібні заступники міністрів. Інститут держсекретарів розпустили. Політика держави непередбачувана. Прийняти можуть будь-яке рішення. Виправляти потім буде важко. Я не обманююсь — до нас такий інтерес, тому що все зберегли, у нас усе працює, дає прибуток…

— У ваших планах жодного разу не пролунала надія на те, що ось держава зробить щось, і ви у відповідь розцвітете і так далі. Чому?

— А ми ніколи не відчували благословення держави. Хоч би що ми проводили — «нагорі» завжди осторонь. Але чомусь ревно вважають, що ми жируємо. Наш секрет простий — ми працюємо і змушуємо працювати підвідомчі нам колективи. І при цьому не підвищуємо безбожно ціни на послуги, тому що розуміємо — совість треба мати, оскільки контингент у нас специфічний — хворі, на яких гріх заробляти надприбутки.

Згоден, і ми не без гріха. Традиційно ми завжди були орієнтовані не на заможних людей і, природно, не все в нас у порядку в плані високого сервісу — немає п’ятизіркових готелів, шикарних номерів. Але все це можна виправити — нині ми прагнемо задовольнити всі смаки. У нас уже з’явилися і європалати, і номери-люкси, будуються басейни, з’являється автономне теплопостачання тощо. Дайте термін — усе буде з часом, тому що система збережена. І це — головне.

— Будь-який непомірний розвиток рано або пізно призведе до порушення екології і до багатьох інших бід. Яким ви бачите майбутнє наших курортів — чи не підірве його швидкий розвиток (якщо він почнеться)?

— Прийнятий Закон «Про курорти» відображає всі моменти, пов’язані з діяльністю самих курортів і працюючих у цій галузі. Але в ньому, на жаль, погано відображено перспективу розвитку. Все віддано на відкуп місцевій владі, що часом не зацікавлена в збереженні ресурсів — адже її обирають на кілька років. Нерідко ідеологія така — на мій вік вистачить. Кожен що хоче, те й робить. Приміром, як можна цілий район Алушти забудувати елінгами — фактично дачами біля моря? Здавалося б, це мають бути причали для човнів, водяних велосипедів, а насправді це самобуд — готелі біля моря для викачування грошей. А кафе, ресторани прямо на березі моря? А корабель на буні в Ялті — це добре? Недопалки кидають за борт, туди ж летить недопите пиво. І це при тому, що колись у нас у вітрильному флоті моряк не міг плюнути за борт: святе!

Я розумію, підприємництво — свіжий струмінь у нашому суспільстві, але як можна на буні будувати розважальні заклади? Тим більше поруч — пляжні споруди. Пляжі в Ялті взагалі віддали на відкуп приватним структурам. І в Одесі те ж саме. В Євпаторії місцева влада не може заспокоїтися, що не вдається забрати пляжі в санаторіїв. Зрозумійте: пляж при санаторії — це ж лікувальна установа, де дозується процедура, відбувається лікування гарячим піском під медичним контролем. Як можна всього цього дотриматися, коли буде некерована стихія?

Необхідно внести доповнення до Закону «Про курорти». Нині наша система працює над цими доповненнями. Комітет Верховної Ради з охорони здоров’я, материнства і дитинства займається цим питанням. Найближчим часом буде нарада в Харкові, де все це розглянуть.

За всіх часів курортна система профспілок була найкращою. Всі йшли до нас за рецептами: і в науковому, і в методичному сенсі, і в плані оздоровлення трудящих за найнижчими цінами. Співвідношення «ціна—якість» у нашій системі завжди також було найкращим. Правда, повторюся, — ми завжди були небагаті і тому в нас не було дорогих установок. Нині у зв’язку з переходом на ринкову основу з’явилася можливість заробити і купити апарати із ультразвукових досліджень, барокамеру, сучасні монітори, складне і дороге устаткування для роздроблення каменів у Трускавці, медапаратуру в Хмільнику, Місхорі. Зараз ми централізуємо фонди, щоб мати можливість допомогти нужденним установам апаратурою. Допомагаємо й у плані реконструкції і розвитку окремих санаторіїв. Створюємо автономні котельні на ПБК.

Кожні два-три роки в плановому порядку оцінюємо перспективу. Так, нещодавно прийняли концепцію розвитку наших здравниць до 2005 року. Відчуття цілком оптимістичне. Шкода лише, що увесь час доводиться жити у режимі форс-мажору. І щоразу не знаєш, з якого боку може бути підніжка, а то б соломки підстелив...