Термін «кароші» не такий давній, як «харакірі», але має близьке за смислом значення. Сучасні словники тлумачать його як «смерть, що настала від перевтоми або нервової перенапруги, пов’язаної з роботою». В японській юридичній термінології це поняття прижилося на початку 1980-х. Саме тоді родичі «карошістів» почали звертатися в суд із вимогою виплатити їм компенсацію за втрату годувальника. 1988 року задовольняли тільки чотири відсотки таких позовів, 2005-го — 40%. У цих випадках позивачі отримують компенсацію від держави (приблизно 20 тисяч доларів), а виплати з боку приватних компаній можуть досягати й мільйона доларів.
Те, що проблема набирає загрозливих масштабів, продемонструвало одне з останніх рішень районного суду, й особливо той факт, що уряд навіть не став подавати на нього апеляцію. Тридцятирічний Кеніші Ушіно помер о четвертій годині ранку на своєму робочому місці (Toyota Motors). Для кожного з шести місяців, що передували летальному кінцю, було зафіксовано перепрацювання по 80 годин: навчання молодих працівників, підвищення власної кваліфікації, написання звітів (плюс до основної роботи на складальному конвеєрі). Представники компанії заявляли, що вся ця робота була добровільною (до того ж неоплачуваною). Суд розцінив це інакше, прирівнявши неоплачувані робочі години до оплачуваних.
Попри те, що перше місце за кількістю робочих годин на рік утримують не японці (1780), а американці (1800), кожен третій японець віком від 30 до 40 років проводить на робочому місці понад 60 годин. І при цьому радіє своєму щастю, оскільки далеко не кожному вдається отримати постійну роботу на повну ставку. Проте рішення у справі Ушіно, схоже, здатне похитнути сформовану в Японії систему праці.