ГРИБНІ ОТРУЄННЯ В УКРАЇНІ: ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ

Україна належить до країн, у яких їстівні дикорослі гриби — традиційний компонент харчового раціону населення. Гриби слушно називають «лісовим м’ясом», оскільки своєю пожив- ністю вони не набагато поступаються м’ясу сільськогосподарських тварин. Останніми десятиліттями відкрито лікувальні властивості багатьох видів їстівних грибів. На основі їхніх хімічних складових, насамперед полісахаридів, отримано препарати широкого спектра фармакологічної дії.

Кількість їстівних грибів в Україні сягає 500 видів, хоча реально населення вживає в їжу лише 15—20 видів. Аналіз багаторічних даних свідчить, що для масового збирання і заготівель використовують ще меншу кількість видів, серед яких білий гриб, дубовик, маслюк, підберезник, красноголовець, опеньок осінній, лисичка справжня та деякі інші. За останніми даними, дозволено заготівлю 50 видів грибів.

Поруч із їстівними грибами, в Україні росте близько 80 видів потенційно небезпечних для здоров’я отруйних грибів, із яких 20 видів особливо шкодять здоров’ю, а деякі — й життю людини. За офі-ційною статистикою, причиною 95% отруєнь, зареєстрованих в Україні, вважають бліду поганку. Насправді це не так: у наших краях ростуть й інші види отруйних грибів, які викликають отруєння, в тому числі й зі смертельними наслідками. На жаль, вони, практично, невідомі лікарям.

За характером впливу на людський організм отруйні гриби поділяють на гастроентеротропні, нейротропні та гепатонефротропні. Гриби першої групи, до якої належить печериця жовтошкіра, рядовка тигрова, ентолома жовтувато-сиза, викликають легкі отруєння, головним чином шлункові і кишкові розлади, симптоми яких проявляються через годину-дві після вживання грибів.

До отруйних грибів із нейротропною дією належать волоконниця Патуйяра, мухомори червоний і пантерний. Вони впливають на нервові центри, викликаючи через 0,5—4 години після вживання блювоту, запаморочення, непритомність, галюцинації. За умови своєчасної медичної допомоги люди, які отруїлися грибами цих двох груп, одужують.

Значно небезпечніші для людини отруєння грибами третьої групи, до яких належать бліда поганка, мухомори смердючий і весняний, павутинник оранжево-червоний, лепіота коричнево-червона, опеньок сірчано-жовтий несправжній, опеньок цеглясто-червоний несправжній. Смерть від токсинів блідої поганки настає на 2—5 добу, а від токсинів павутинника оранжево-червоного — навіть на 2—3-й тиждень після вживання гриба в їжу.

Останніми роками інтерес населення України до поповнення харчового раціону за рахунок їстівних дикорослих грибів значно зріс. За матеріалами Міністерства охорони здоров’я України, опитування населення засвідчило, що 57% респондентів у сезон збирання систематично використовують у їжу дикорослі гриби. При цьому 82% опитаних знають про небезпеку отруєння ними. Це свідчить про те, що населення отримує інформацію щодо грибних отруєнь, але, мабуть, вона не досить переконлива.

Втрата традицій збирання дикорослих грибів, вміння розрізняти їстівні й отруйні «види- двійники» у населення міст і степової зони України, погіршення загальної екологічної ситуації (забруднення важкими металами, пестицидами, радіонуклідами) в поєднанні з соціально-економічною кризою призвели до того, що «тихе полювання ходити по гриби чи брати гриби» (С. Аксаков) перетворилося в надзвичайно небезпечне заняття, в якому ставка — життя людини. Особливо тяжким щодо цього видався 1996 р., погодні умови якого (часті дощі за досить високої температури повітря) сприяли інтенсивному плодоносінню грибів у лісах України. Тоді було зареєстровано 2861 грибне отруєння, померло 166 жертв грибних отруєнь, у тому числі загинула 51 дитина.

Літо 2000 р. також принесло сумні повідомлення щодо зростання кількості грибних отруєнь. На кінець липня грибами в Україні отруїлися 1092 чоловіка, із них померли 111, у тому числі 27 дітей. Ці показники на 75% перевищили дані за аналогічний період 1999 р. Літня ситуація з грибними отруєннями в 2000-му не повторила надзвичайні події 1996-го лише з тієї причини, що в серпні на зміну липневим дощам прийшло різке підвищення температури повітря, відтак ріст грибів призупинився. Але якщо пригадати, що 1996-го максимальна кількість отруєнь (1434) випала на жовтень, те попереду нас може чекати нова кількість грибних жертв.

Вважаємо, що настав час розгорнути широку громадську кампанію з запобігання грибним отруєнням, залучаючи до цієї роботи фахівців різних профілів — мікологів, санітарних лікарів, медичних статистиків, екологів, працівників лісового господарства. І проводити профілактичну роботу потрібно протягом усього року, природно, посилюючи її в літньо-осінній період.

Не можна сказати, що така робота не проводиться тепер. Але найчастіше статті, які публікуються в періодичних виданнях, дезінформують читачів. Останніми роками у ЗМІ мусують питання про появу грибів-мутантів, описують випадки, коли їстівні гриби внаслідок мутацій змінюють процес обміну речовин, починають виробляти токсини, тобто стають отруйними. Цей міф, неодноразово спростовуваний мікологами, продовжує кочувати з газети до газети, із журналу в журнал.

Любителям страв із дикорослих грибів слід пам’ятати: отруїтися можна й хорошими грибами, якщо вживати в їжу сирі, старі, червиві чи такі плодові тіла, які довго зберігалися, в яких накопичилися продукти розкладання білків або токсини мікроорганізмів. Симптоми отруєння їстівними грибами можуть з’являтися в окремих людей, в яких утворюються антитіла проти грибних білків, особливо при частому і надмірному вживанні грибної їжі. Така індивідуальна несприйнятливість дуже характерна при вживанні корбана (свиняка) тонкого, який може викликати хетальну алергію, що супроводжується процесами гемолізу. Ознаки отруєння виникають і тоді, коли в людей у кишечнику немає ферменту трегалозу, який розкладає цукор трегалозу, звичайний для багатьох грибів. Викликати отруєння можуть і деякі види їстівних гнояків при вживанні їх з алкоголем, який розчиняє токсичні речовини, що містяться в грибі.

Дуже актуально і гостро необхідно стоїть проблема підготовки та видання серії кишенькових визначників їстівних і отруйних грибів, які трапляються на території України в цілому та в окремих її природних регіонах. Дуже бажано щоб грибники-любителі, санепідстанції, медичні заклади, ринки, школи, лісництва тощо мали плакати, брошури, листівки з кольоровими фотографіями (чи малюнками) грибів.

У запропоновану систему заходів запобігання необхідно ввести цикли лекцій про їстівні та отруйні гриби, проведення виставок грибів — їх можна організувати та проводити в усіх обласних центрах України на базі краєзнавчих музеїв. Проте нова екологічна ситуація, яка склалася в Україні після 1986 р., потребує інших підходів. У лекційній роботі з населенням дані про їстівні й отруйні гриби варто давати на тлі радіаційного пресингу на біогеоценози України та змін у їхній структурі. Дослідження з накопичення радіонуклідів вищими грибами, у тому числі й їстівними, проведені в Інституті ботаніки НАН України, свідчать: плодові тіла багатьох їстівних грибів активно накопичують цезій-137. У ряду з 23 видів вищих грибів, які досліджували на кількість акумульованого Сs 4137 0, перше місце посідає маслюк звичайний, на третьому місці — білий гриб, на шостому — рижик делікатесний і т.п. При цьому підвищене накопичення радіонуклідів їстівними грибами виявлено як на забруднених, так і на офіційно визнаних «чистими» територіях. Все це свідчить про небажане вживання в їжу їстівних дикорослих грибів. У багатьох країнах світу дикорослих грибів взагалі не вживають.

Ми чудово усвідомлюємо, що традиційну ментальність жителів України, які звикли збирати і вживати гриби наших лісів, так відразу не змінити. І водночас глибоко переконані, що розвиток в Україні промислового вирощування їстівних грибів у широких масштабах значно зменшить споживання такого харчового продукту підвищеного ризику, як дикорослі гриби.