ГОЛОВНИЙ ЛІКАР ЧИ МЕНЕДЖЕР?

Уявіть утопічну картину: раптом почали «квітнути» українські шпиталі — з’явилися медикаменти, всюди ремонти, уважні медики. Весняна відлига прийшла до лікарень разом із керівником нового рівня, який має менеджерську освіту. Такий фахівець знає, як керувати підлеглими, куди спрямовувати фінансові потоки і може зробити лікарню якщо не прибутковою, то хоча б такою, щоб виживала і була забезпечена всім необхідним.

— Таку утопію ми здатні втілити в життя, — переконана Ірена Грига, кандидат медичних наук, керівник-організатор Школи охорони здоров’я. — Саме для цього і започатковано дворічну магістерську програму «Менеджмент в охороні здоров’я» у Школі охорони здоров’я в НаУКМА. Указом Президента затверджена концепція реформування охорони здоров’я України, де зазначено: галузь потребує підготовки менеджерів. Адже в умовах обмежених ресурсів зростає актуальність їхнього раціонального використання. Але наше маркетингове дослідження показало, що всі добрі наміри залишилися на папері: досі в Україні не існує фаху «менеджер охорони здоров’я», спроби підготувати таких спеціалістів (до того ж не магістерського рівня) є поодинокими. Нещодавно ми звернулися до Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) з пропозицією запровадити таку спеціальність. Але нам відмовили, запропонувавши ліцензувати нашу програму за фахом «менеджмент організацій».

За словами пані Григи, програма підготовки менеджерів планує охопити всі рівні управління галуззю: від розробки політики охорони здоров’я (наприклад, фінансування), розробки механізмів впровадження медичного страхування, до управління факторами ризику виникнення захворювання. Щоправда, більшою мірою програма орієнтуватиметься на підготовку менеджерів-директорів лікарень та інших закладів охорони здоров’я.

— У нашій країні шпиталі й досі очолюють головні лікарі, — розповідає Ірена Грига. — Здебільшого ці люди у минулому — авторитетні фахівці. Вони б мали консультувати молодших лікарів і займатися тяжкохворими. Натомість, очоливши лікарню, вони заглиблюються у паперову роботу, вибивання грошей і ремонти, хоча спеціальної освіти для цього не мають. Продовжувати практикувати як лікарі не можуть, бо нема часу та й вміння втрачаються. На Заході цю проблему давно вирішено простим розподіленням функцій. Там менеджер дбає про злагоджену роботу закладу: наймає персонал та знаходить стимули для організації його роботи, стежить за раціональним використанням фінансів, клінічною якістю та якістю надання послуг, тобто робить все, аби лікарі були повністю зосереджені на своїх пацієнтах. Образно кажучи, лікарні в Європі — це великі механізми, яким менеджери мастять коліщатка і пружини, щоб ті працювали.

Складаючи магістерську програму, українські спеціалісти спиралися на досвід Європейської асоціації шкіл охорони здоров’я. Партнером нашої Школи став факультет охорони здоров’я Університету Маастріхту (Нідерланди). Аби вступити до «охороноздоровчого» навчального закладу в НаУКМА, необхідно мати вищу освіту в спорідненій галузі (медицина, право, природничі або соціальні науки, економіка тощо).

Випереджаючи питання про працевлаштування магістрів, пані Грига наголосила: між Школою і Міністерством охорони здоров’я укладено угоду. Згідно з цим документом, заплановано переглянути кваліфікаційні характеристики керівного складу галузі, в тому числі директорів лікарень, а при працевлаштуванні перевагу надавати випускникам Школи охорони здоров’я. Навіть якщо спочатку ці позиції угоди будуть декларативними, випускники доведуть свої переваги на ринку праці. Разом із тим реалізатори програми сподіваються, що випускники Школи очолять не лише лікарні та їхні відділення, але й Фонди соціального страхування, недержавні організації, що займаються профілактичною роботою, працюватимуть в управліннях охорони здоров’я і навіть у МОЗ. Адже там, як ніде, потрібні сучасні фахівці.