Експеримент з багатьма невідомими. Чи можна «переламати» кризову демографічну ситуацію з допомогою підвищення виплат на новонароджених?

Останніми роками мені як демографу двічі довелося зазнати шоку. Вперше — у травні 2003 р. на парламентських слуханнях «Демографічна криза в Україні. Її причини та наслідки». Я була глибоко вражена явною, неприхованою незаінтересованістю депутатів Верховної Ради в обговоренні оголошеної теми: сесійна зала була б майже порожньою, якби один із депутатів не запросив на парламентські слухання студентів вузу, де він викладав. Удруге — коли дізналася про намір уряду встановити допомогу жінкам у зв’язку з народженням дитини у розмірі 8497 грн., а також про те, що у Мінпраці й соціальної політики України розробляється відповідний закон, який планується ввести в дію вже з 1 квітня 2005 р. (нині одноразова допомога матерям — 1550 грн.).

З одного боку, ця новина викликала радість, оскільки засвідчила довгоочікуваний перехід від гучних, але пустопорожніх декларацій про наступ на бідність до втілення конкретного і важливого заходу в справі поліпшення умов життя людей, які, незважаючи на всі «негаразди», наважуються задовольняти свої власні та суспільні потреби в дітях. Зазначена допомога, безумовно, матиме певну соціальну ефективність як реальний крок у послабленні в майбутньому диференціації життєвого рівня тих сімей, які мають дітей, і тих, які їх не мають. Пропозицію нового уряду впровадити цей захід можна і треба розуміти як надзвичайно важливу і навіть історичну. Вона свідчить про намір опікуватися збереженням і розвитком основного багатства нації — людності, її трудового і духовного потенціалів. Водночас такі заходи — один із напрямів створення гуманної, соціальної держави. Радує також те, що за короткий термін знайдено кошти для виплати допомоги.

З другого боку, я була вкрай здивована заявою про те, що «уряд сприяє, аби Україні вдалося переламати негативну демографічну ситуацію» («Україна молода», 1.01.2005), тобто на цей захід покладається не тільки соціальна, а й демографічна функція. Фактично береться зобов’язання розв’язувати шляхом введення допомоги при народженні дитини проблему, виникнення та загострення якої є емерджентним наслідком — проявом системного неблагополуччя не лише в економіці, а й в усіх сферах життя суспільства.

Здійсненність цього зобов’язання викликає багато сумнівів. По-перше, демографічна ситуація не зводиться до проблеми народжуваності, і її реальним підвищенням не можна компенсувати кризовий стан інших демографічних процесів, зокрема смертності. Сьогодні Україну охопила глибока демографічна криза, яка проявляється у поєднаному погіршенні якісних і кількісних демографічних показників. Скажімо, сумарний показник народжуваності (число дітей, яких жінка народжує протягом усього свого життя за певного рівня повікової народжуваності) становить в Україні всього 1,2 дитини у розрахунку на одну жінку, що лише наполовину забезпечує просту заміну поколінь. За середньою тривалістю життя Україна помітно відстає від економічно розвинених країн (на десять років від Західної і Північної Європи), а тому збереження і поліпшення здоров’я має бути одним із найважливіших пріоритетів нації. Особливо гостро постає це завдання на тлі двох епідемій: туберкульозу, від якого щорічно помирає понад 10 тис. чоловік, і СНІДу, смертність від якого суттєво збільшить втрати населення України, що відбулися внаслідок кризи у демографічних процесах і становили у 1993—2004 рр. майже 5 млн. осіб. Окрім того, у нас чимало безпритульних та бездоглядних дітей, так званих «дітей вулиці», соціальних сиріт. Виникає питання: якщо ми не можемо дати ради наявним дітям, навіщо стимулювати дітородну активність людей, витрачаючи на це колосальні фінансові ресурси?

По-друге, немає впевненості, що запропонований захід буде досить демографічно ефективним, оскільки демографічна ситуація, включаючи рівень народжуваності, — кінцевий результат господарювання, функціонування і розвитку всіх сторін життєдіяльності суспільства. Саме тому найкраща демографічна політика — ефективна соціально-економічна політика. Основною ж складовою економічного забезпечення певного рівня народжуваності є доходи населення і, насамперед, рівень заробітної плати, яка має включати засоби не лише на відтворення вже наявної робочої сили, а й нової, тобто на утримання й виховання дітей. Низький рівень заробітної плати не можна компенсувати допомогами матерям у зв’язку з народженням дітей.

До того ж не лише економічним фактором зумовлюється динаміка народжуваності. Французькі демографи довели: якщо взагалі звільнити сім’ю від витрат на дітей (йдеться про економічно розвинені країни), то сумарний показник народжуваності майже не підвищиться. Досвід України стосовно посилення допомоги сім’ям з дітьми (1982 р.), який полягав в основному у введені частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною віком до року, показав: що демографічна ефективність допомоги на дітей швидко зменшується. Якщо у 1983 році ціна так званого приросту однієї дитини становила 2,8 тис. крб., то вже у 1987 р. — 8,3 тис. крб.

Не можна також не враховувати, що населення України має дуже високий ступінь постаріння. Деякі засоби масової інформації зарубіжжя характеризують її як «молоду державу зі старою і нежиттєздатною нацією». Зрозуміло: швидко знизити ступінь постаріння населення неможливо. Як свідчать демографічні прогнози, він буде підвищуватись, і це знижуватиме ефективність будь-яких зусиль, пов’язаних із так званим «стимулюванням народжуваності», оскільки чисельність жінок дітородного віку в історичній перспективі скорочуватиметься разом зі зменшенням загальної чисельності населення.

При цьому введення значної за розміром допомоги на дітей відволікатиме кошти від розв’язання інших нагальних проблем. Якщо виходити з чисельності народжених у 2004 р. (427,3 тис. дітей) і запропонованого розміру допомоги на першому році після народження дитини, загальна щорічна сума цієї допомоги становитиме не менше 3,6 млрд. грн. (тобто близько 15% від видатків на соціальні виплати по загальному фонду державного бюджету у 2004 р., 37% від видатків на охорону здоров’я та 24% від видатків на освіту у 2003 р.) Такі орієнтовні розрахунки дають уявлення про абсолютну й відносну величини цих витрат, про необхідність акумулювання для них значних фінансових ресурсів. Яка може бути альтернатива зазначеній допомозі?

Останніми роками спостерігається певне пожвавлення в економіці, зокрема за рахунок підвищення рівня стихійної «економічної самодіяльності» населення. Стимулювання зростання малого і середнього бізнесу могло б стати ефективнішим засобом допомоги сім’ям з дітьми, ніж прямі доплати на дитину, оскільки у даному разі кошти були б спрямовані у виробництво, а не безпосередньо у споживання. Важливим, історично виправданим і справедливим шляхом збільшення чисельності населення є сьогодні створення сприятливих умов для повернення в Україну людей, які мають українські корені й проживають за кордоном. Помаранчева революція створила для цього надзвичайно сприятливу психологічну ситуацію. Причому цей напрям демографічної політики, який водночас є ефективною складовою економічної політики, не потребує грошових вкладень, навпаки: ці люди привезуть із собою в Україну капітали та безцінний досвід життя і праці у розвиненому ринковому середовищі.

Якщо ж вводити зазначену вище допомогу, то треба було б відповісти на низку суттєвих питань. Із чого виходили розробники проекту відповідного закону, визначаючи суму допомоги? Чому треба надавати таку велику допомогу на першому році життя дитини? Що у даному разі оплачується? Відомо, що, народжуючи дитину, сім’я задовольняє свої найбільш глибокі, інтимні потреби і йде заради цього на певні жертви. Держава не в змозі повністю оплатити народження, утримання і виховання дитини, а має лише сприяти згаданим процесам. У цьому контексті було б доцільніше розподілити 8497 грн. не на 12 місяців, як це передбачено проектом закону (3350 відразу після народження, а решту — протягом року рівними частинами, в порядку, визначеному урядом), а на 36 місяців терміну відпустки по догляду за дитиною. Тоді до існуючої щомісячної допомоги на дитину (102 грн.) можна було б додати 236 грн., що значно наблизило б її розмір до прожиткового мінімуму (для дитини віком до шести років він становить 376 грн.). Рівномірна за величиною допомога важливіша для формування умов життя дитини, ніж її сплеск на першому році життя. Чи потрібно нам багато нежиттєздатного, хворого населення, чи краще менше, та здорового населення? Апріорі відомо, що на цей захід насамперед відгукнуться неблагополучні, соціально дезадаптовані верстви населення (алкоголіки, наркомани та ін.), які не можуть народжувати здорових дітей. Як нейтралізувати ризик вирішення за рахунок цієї допомоги інших проблем батьків, ніж утримання та виховання дітей? Чи є гарантія, що у цих верствах не почнуть народжувати дітей заради допомоги з наступною відмовою від них? Скільки буде потрібно притулків для таких дітей? Може, ефективніше було б диференціювати розмір допомоги в залежності від черговості народження дитини? Загальновідомо, що перші діти народжуються й без стимулювання, а найбільш ефективною у контексті підвищення народжуваності є допомога на других і третіх дітей. Чи потрібна ця допомога заможним сім’ям? Можливо, слід надавати її лише низькооплачуваним верствам населення? Чи не ефективніше було б створити якісну суспільну систему дошкільних дитячих закладів, маючи на увазі використати те, що залишилося від бездумного, а часом і злочинного руйнування існуючої системи, кількість закладів в якій систематично зменшується? Чи відповідає введення чималої допомоги принципам ринкової економіки? І багато інших питань слід вирішити перш ніж приймати відповідний закон, оскільки йдеться про витрачання народних коштів.

Відповідей на всі ці запитання, на мою думку, ще нема. У цьому я переконалася на засіданні національного прес-клубу ринкових реформ на тему «Чи не спровокують «дотаційні» дії уряду сплеск народжуваності в соціально неблагополучному середовищі?», яке відбулося 4 березня 2005 р. у Спілці журналістів України. Представник Держкомпраці і соціальної політики, запрошений на засідання, на жаль, не зміг відповісти на ключові запитання стосовно проекту закону про введення зазначеної допомоги, зокрема щодо технології його розробки й очікуваної ефективності. Очевидно, при його підготовці не використовується величезний багаж результатів демографічних досліджень у цій галузі, не вивчається міжнародний досвід, не проводились обстеження намірів жінок різних соціальних верств щодо народження дитини у разі прийняття закону. Тому виникає сумнів, що у розробників цього законопроекту існує адекватне досягнутому рівню демографічних знань розуміння проблеми, за розв’язання якої вони взялися.

У нас відбулася помаранчева революція — подія, важливість якої для сучасного і майбутнього України важко переоцінити. Але треба пам’ятати: будь-яка революція породжує міфи та утопії. Намір сприяти подоланню «негативної демографічної ситуації» шляхом введення допомоги на новонароджених є, на нашу думку, такою демографічною утопією. Будь-який окремий захід, навіть дуже фінансово витратний, не може бути ефективним засобом «перелому» демографічної ситуації. Це надзвичайно складне завдання, воно полягає у побудові суспільства, якому притаманна функція відтворення населення, втрачена внаслідок кризового стану людського буття. По-перше, демографічна політика має бути комплексною. По-друге, вона може стати ефективною лише у тому разі, якщо у розв’язанні демографічних проблем будуть задіяні всі напрями соціально-економічної політики (тобто відбуватиметься їх «демографізація»).

Демографічні проблеми не розв’язуються похапцем, із допомогою лише революційного ентузіазму, без серйозних досліджень і обговорень. Масштаб виміру часу в демографії — покоління. «Переламати демографічну ситуацію» — завдання, яке вирішуватиметься протягом великого історичного періоду багатьма поколіннями і буде результатом розвитку всіх без винятку сфер життєдіяльності суспільства. Дуже не хотілось би, щоб перший важливий крок керівництва України у напрямі вдосконалення соціально-демографічної політики перетворився на витратний експеримент з невідомими результатами.