Душа болить — і серце стогне

«Що у вас болить?» — про це тепер запитують пацієнта не лише терапевти, а й лікарі-психологи. У сучасній медицині існує навіть таке поняття, як «психосоматичний розлад». Це коли душевні переживання, наслідки стресів маскуються під хвороби внутрішніх органів. Згодом накопичення стресів або якийсь різкий емоційний сплеск — горе, конфлікт чи навіть бурхлива радість — викликають прорив у «слабкій ланці», і людина занедужує. Вона відвідує лікарів, приймає ліки, але хвороба не відступає, точніше – рецидиви її тривають. У чому причина?

Раби своїх емоцій

— На думку закордонних вчених, 70% хронічних захворювань мають саме психосоматичну основу.

— Гадаю, навіть більше, — вважає керівник Центру функціональної неврології при Київській обласній клінічній лікарні №1, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії Націо­нальної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Шупика, кандидат медичних наук, психотерапевт із понад 25-річним стажем Михайло МАТЯШ. — Наше життя наповнене стресовими ситуаціями, і так буває, що періодично ми входимо у фазу якогось невротичного розладу. У кращому разі, вона закінчується, і наш емоційний стан нормалізується. Але часто трапляється, що психічний стан призводить до серйозних тілесних (соматичних) захворювань. Буває й так, що людина нерозумно, більше того – нещадно себе експлуатує (так звані трудоголіки, які «згоряють» на роботі). Це призводить до вкрай сумних наслідків: життєве джерело виснажується, і здоров’я зникає дуже швидко. Ще одна крайність — наплювацьке ставлення до себе (у побуті таких людей називають «пофігістами»).

За деякими даними, у США 15% населення мають неврози, в Україні — 24%. Дуже багато захворювань, такі як гіпертонічна й виразкова хвороби, бронхіальна астма, зараховують до розряду психосоматики.

Тривога — паніка — страх

— Відомий на Заході психолог Луїза Хей наріжним каменем своїх психотерапевтичних методик ставить постулат про те, що наші думки й емоції матеріальні, і кожна з них (маються на увазі негативні) руйнує наше здоров’я по-своєму, викликаючи певні захворювання. Такий взаємозв’язок був відомий здавна, тому, розпочинаючи лікування, лікарі молилися і прописували цей засіб очищення душі хворим. З якої позиції дивиться на психосоматику наука?

Під час досліджень з’ясувалося, що певний психотип страждає, приміром, на виразкову хворобу шлунка: худий, легко збудливий, запальний, схильний до простих симпатичних розладів нервової системи. А ось пацієнт, котрий страждає на гіпертонічну хворобу, зазвичай невисокий, повний, вибуховий, із короткою, товстою шиєю, різко реагує на ті чи інші обставини. Це скрупульозні люди, аналітичного складу розуму, відповідальні на роботі, у житті досягають дуже багато. Пацієнти, котрі страждають на хронічні обструктивні захворювання легень, попри всю тяжкість розладів, певною мірою ейфорійні, «витають у хмарах», покладають неадекватні сподівання на якісь життєві успіхи, при тому, що об’єктивних причин для їх досягнення немає. Таких схем можна навести безліч.

Один чинник, такий як тривога, може паралізувати все життя людини, «відключити» її від повсякденного життя, боротьби, прогресу, удосконалення самої себе. Якщо тривога переростає допустимі норми, накопичується у вигляді яскравих епізодів (учені називають це нападами, параксизмами або атаками), то виникає паніка. В американській класифікації психічних розладів вона так і називається — панічна атака, у нас — вегетативний криз. Після паніки наступний, найбільш небезпечний етап — страх, що паралізує волю. Крім вольової сфери, страждають емоції, мислення.

«У сусіда хата більша…»

— Чи можуть позитивні емоції, зокрема так званий радісний стрес, негативно позначитися на нашому здоров’ї?

— Звісно. Недавно в мене була пацієнтка, на жаль – співробітниця. Здавалося б, колега повинна мати якусь внутрішню протиотруту від психосоматичних хвороб, але інколи тривала робота в медичному закладі позначається на людині, і бажання допомогти (у медицині воно навіть важливіше, ніж співчуття та співпереживання) пацієнтові, поліпшити його стан часом накопичується негативним тягарем. Щодня лікар відчувала неймовірне задоволення від того, що комусь допомогла. З одного боку – величезні психоемоційні затрати, з іншого — неадекватна оцінка роботи у вигляді більш ніж скромної заробітної плати...

Взагалі, фахівці не поділяють емоції на позитивні чи негативні, а розглядають їхній «градус». У нейрофізіології є навіть таке поняття, як «градуарний потенціал». Це коли всередині плюсового поля утворюється велике нагромадження плюсів. Тоді виникає різниця потенціалів не між «+» і «-», а між великим «+» і малим «+». Це пригнічує й викликає осередок збудження, що є теж хворобою. Тому не можна стверджувати, що позитивні емоції є такими для всіх людей.

У психоемоційних стосунках глибинне, неусвідомлене відчуття заздрості, навпаки, не завжди згубне, а може й спонукати до вдосконалення. «У сусіда хата більша, а жінка краща» — кажуть у народі. В українців узагалі багато приказок, які дуже точно відбивають емоційні стосунки між людьми.

— Михайле Миколайовичу, в одному з інтерв’ю ви зазначили, що при розладах нервової системи органи можуть подавати помилкові сигнали про наявність захворювання, і відрізнити справжнє захворювання від обумовленого нервовими розладами складно.

— Складно з кількох причин. По-перше, тому що переважна більшість людей, зокрема й лікарів, сповідують принципи матеріалістичної філософії. З погляду структури населення, у нас дуже старе суспільство, яке виховане на культі матеріалізму і засуджує все, що виходить за його рамки. По-друге, проблема взаємовідносин державних інститутів і власне людини. В часи не такі далекі особистість усіляко пригнічувалася і людина розуміла, що коли в неї виявлять якісь розлади нервової або психічної діяльності, повернення до нормальної життєдіяльності не буде: навіть офіційно видужавши, вона просто не зможе влаштуватися на нормальну роботу. Тими роками в нас психологія взагалі не розвивалася, психотерапії просто не було, а психіатрія використовувалася переважно як інструмент придушення, як репресивна методика стримування людини. Зареєстрований у психіатричному закладі не міг отримати права на водіння автомобіля, закордонний паспорт, доступ у ті чи інші навчальні заклади, про які мріяв. Таким чином, у підсвідомості і лікаря, і пацієнта, яка формувалася протягом кількох поколінь, укорінився страх усього, що починалося на «психо».

Пацієнти «молодшають»

— Хто ваші пацієнти? Напевно, це переважно представниці слабкої статі?

— Маючи за плечима більш ніж чверть століття роботи з пацієнтами, можу сказати: їх не тільки стало більше, вони ще й помолодшали. Якщо раніше зверталися переважно жінки бальзаківського віку, то сьогодні основний контингент пацієнтів — студенти. Гадаю, це пов’язано з тим, що, по-перше, зріс рівень довіри до фахівців нашого профілю, а по-друге, молоді люди не мають страху.

— Чи існують універсальні методи лікування розладів психіки?

— На сьогодні психологічних технік і психотерапевтичних методик існує близько десяти тисяч. Але найчастіше методика винаходиться у процесі роботи з тим чи іншим пацієнтом. Пригадую, 1988 року, після землетрусу у Вірменії, по допомогу звернувся інтелігентний молодий чоловік, який приїхав за рекомендацією моїх пацієнтів із Єревана. Інженер-електронник вирішив надати допомогу жертвам землетрусу в Спітаку і Ленінакані. Після побаченого хлопець почав заїкатися, що буває вкрай рідко у такому віці (близько 30 років). З цим пацієнтом довелося працювати півтора місяця, за індивідуальною методикою. Оскільки думав він вірменською мовою, а розмовляв російською, вірменською та англійською, то, природно, найбільше хлопець заїкався саме рідною мовою. Невротичне заїкання виникнуло внаслідок пережитих ним емоційних травм.

Методика лікування заїкання дуже проста. Мовлення — це автоматичний акт, і розмовляючи, ми не думаємо про його темп, логопедичні помилки, так само, як і про дихання. До речі, батьки роблять помилку, посилаючи дитину із заїканням (найчастіше на логоневроз страждають діти) до логопеда: врешті-решт порушення мовлення тільки закріплюється у свідомості хворої людини. Логопедія — галузь педагогіки, а не медицини. Логопеди вимагають, щоб дитина говорила слова повільно, на видиху, стежила за мовою (а це теж майбутній невроз). Проблема, з якою носяться, тисне на підсвідомість, позбавляє нас того звичного автоматизму, який виконується як добре налагоджений годинниковий механізм, перетворюється на тяжкий невротичний розлад. Ми ж пропонуємо насамперед розкріпачити дитину. Чим більше фізичних занять, особливо пов’язаних із кистями рук (права кисть пов’язана з лівою лобово-скроневою ділянкою головного мозку, в якій міститься центр мовлення), тим краще. Призначаємо і відповідні заняття фізкультурою: волейбол, баскетбол, гандбол, теніс, але в жодному разі не боротьбу чи підняття ваги.

У «товстошкірих» теж є нерви

— Як виникають і до чого призводять такі поширені нервові розлади, як депресія, невроз, нервовий тик? Як із ними боротися?

— Причина їх усіх, – безумовно, у психічних травмах. Найнебезпечніша мовленнєва травма, коли інформація сприймається на слух від іншої людини. У, здавалося б, звичайному звуковому сигналі міститься не тільки факт повідомлення, а й емоція, в яку він вгорнутий, як в оболонку, і можлива провокативна форма інформації, щоб викликати певну реакцію. Тобто найбільш травматична інформація та, котра є особливо актуальною для конкретної людини. При цьо­му не важлива кількість інформації, її гострота тощо. Приміром, мені байдуже, чи є життя на Марсі, але коли від повені в Миколаївській області постраждали мої знайомі, дуже переживав і шукав можливість їм допомогти. Буває так, що навіть відсутність об’єктивної інформації про те чи інше явище може викликати психічну травму. Наприклад, сам факт чорнобильської катастрофи: ЗМІ спочатку мовчали, потім видавали неправдиву інформацію про її масштаби, тоді як на київському вокзалі вже назрівала паніка. У цьому випадку вона була спровокована браком інформації.

Форми невротичної реакції бувають різні. Навіть так звані товстошкірі люди засмучуються, просто інакше реагують на те, що відбувається. Одна людина від отриманого повідомлення про якусь подію впадає в паніку, інша ставиться байдуже, третя — просто по-людськи співчуває постраждалим, але чудово розуміє, що нічим не може допомогти.

Ще одна форма реакцій — примітивна істерична. Так, після повідомлення, наприклад, про нещасний випадок із близькими може виникнути реакція у вигляді нижнього парапарезу (відбираються ноги, і людина не може ходити), або виникає німота. Це яскраві, гострі, примітивні форми людської реакції на такі травми. У дітей по-своєму формується невротична проблема (енурез, нервові тики, заїкання): у них первинним синдромом є страх, хоча від природи вони нічого не бояться. Тому виникає він виключно під впливом дорослого, неправильного виховання, стосунків між мамою і дитиною.

Від ширми до царства Аїда

У дорослих первинним невротичним симптомом завжди є слабкість — ознака виснаження (психічного чи фізичного), яка виявляється у формі неможливості адекватно реагувати на подію або відповісти на поставлене дитиною запитання. Коли від усього відмахуємося і, лежачи на канапі, чекаємо, поки з’являться сили з’їсти вечерю. Газета в руках у такому разі, як і увімкнений телевізор, – усього лише ширма від побутових проблем.

На тлі «пси»-слабкості формуються вже інші невротичні симптоми: дратівливість, знижений настрій, що може призвести до депресії. Думки про власну нікчемність і безглуздість буття найчастіше навідують 40-річних чоловіків, котрі входять у ту вікову фазу, коли, часто під тиском накопичених життєвих проблем, починається період його переосмислення: наскільки я успішний, чого досяг, що в мене є. Таким чином, перший етап — філософське осмислення життя, про що рано чи пізно замислюється кожен.

Якщо життєва проблема постійно про себе нагадує, настає друга фаза — замислюємося про особисті успіхи і невдачі. Третій етап — сумніви в сенсі життя, втома від нього, думки про припинення існування.

У депресивному стані, якщо людина не бачить виходу з тяжкої ситуації, вона може накласти на себе руки. Торік в Україні 28 тисяч осіб скоїли самогубство. Більшість їх — молоді здорові люди. Багатьох можна було врятувати. (Для цього за кордоном створюють спеціальні кризові центри). Найбільше схильні до суїциду саме 40-річні чоловіки, котрі свідомо вкорочують собі життя в десять разів частіше, ніж жінки.

— Як уберегти себе і свою психіку?

— Насамперед розуміти себе, свою внутрішню будову, знати про профілактику тих або інших розладів, дотримуватися здорового способу життя, правильно харчуватися, нормально відпочивати. Найкращі ліки від нервів — це сон. Для його поліпшення фахівець може порекомендувати заспокійливі або снодійні препарати, вітаміни. Якщо це не допоможе, — призначить антидепресанти. Важливо розуміти, що будь-які рекомендації в цій сфері — лише індивідуальні. Ось чому на Заході в кожної людини є свій психоаналітик. В ідеалі, у кожного має бути сімейний лікар, який володіє елементами психотерапії і, якщо його знань виявиться недостатньо, направить до фахівця.

— Побутує думка, що «ноги» всіх невротичних проблем ростуть із дитинства.

— Справді, неправильне виховання, побудоване на заборонах і нав’язуванні того, що дорослі вважають єдино прийнятним, порушує внутрішній світ дитини. Це проявляється у хворобах уже в дорослому житті. Нерідко до неврозів схильні лівші — у них тонка, ранима натура. Тож психіку треба берегти з пелюшок.

— Сподіваюся, це стане темою нашої наступної розмови.

— Охоче відповім на всі запитання, які цікавлять читачів «Дзеркала тижня».

До речі

Німецький психіатр Ганс Глатцель науково довів, що агресивність і злість прискорюють проходження їжі через шлунок, а страх і депресивні думки уповільнюють травлення завдяки спазму. Проблеми зі шлунком — через паніку та гнів. На виразку шлунка найчастіше хворіють гіпервідповідальні люди, котрі беруть на себе надто багато, але не бачать реальної віддачі від своїх старань. А ось імпульсивні любителі гострих відчуттів можуть заробити виразку дванадцятипалої кишки. Люди, зовні спокійні, але внутрішньо напружені і невпевнені в собі, страждають на запори. У дітей вони часто є проявом реакції протесту.

До захворювань серця схильні два цілком різних типи людей. На думку професора психіатрії М. Виноградова, найбільший ризик несподіваного інфаркту – в агресивних осіб із диктаторськими рисами. Надмірна жорстокість часто поєднується в них із сентиментальністю. Вони орієнтовані на кар’єру, щоб досягти мети, не шкодують ні себе, ні інших. Бувають жорстокими до близьких, але самі страждають від нерозуміння й часто самотні. Вони вразливі і дуже залежать від думки інших. До того ж люди цього психотипу абсолютно не вміють розслаблятися.

Проте серцеві недуги не минають і тих, хто надто близько до серця бере свої та чужі проблеми. Це тип людей добрих, але слабких і бездіяльних. У них немає чіткої життєвої позиції, вони співчувають усьому світу, але не намагаються щось змінити.

Неважко пояснити і тісний взаємозв’язок між емоційним тлом і тиском. У будь-якій стресовій ситуації відбувається потужний викид адреналіну. Цей гормон навіть у здорових людей підвищує кров’яний тиск, щоб забезпечити надходження крові до всіх м’язів. Це універсальна захисна реакція організму у відповідь на стрес — привести всі системи у стан бойової готовності. Тиск підвищується внаслідок посилення роботи серця та спазмів судин. Гіпертоніками стають люди різних типів, але в них є спільні риси — тривожність, хвилювання і бурхлива реакція на стреси.

Бронхолегеневі проблеми характерні для тонких і нерішучих натур. Вони постійно сумніваються у правильності своїх вчинків, скрупульозно перетравлюють розмови та обставини. Схильні до самокопання, такі люди нечасто відкрито йдуть на конфлікти, але якщо таке трапляється, то потім довго не знаходять собі місця. Вони зовні доброзичливі, але душа їхня — таємниця навіть для рідних. Ці нервові і примхливі натури не вміють знімати стрес, заганяють його глибоко в себе, що й провокує напади задишки і ядухи.

А ось до захворювань нирок схильні люди логічного складу розуму, лідери за натурою. Розум у них панує над емоціями і часто їх сковує. Німецький фахівець з психосоматики Вальтер Пельдінгер пояснює виникнення каменів і застійних явищ у нирках тим, що людина «гасить» у собі емоції, не даючи вийти назовні ні радощам, ні гніву. Такий тип людей схильний і до хронічного головного болю та мігрені.