ДОРОСЛІ ПРОБЛЕМИ НЕДОНОШЕНИХ ДІТЕЙ

Дива медицини давно вже уможливили виживання недоношених дітей, чия вага при народженні менша за 1,5 кілограма. Проте, як показало завершене нещодавно дослідження, з цими малятами, коли вони дорослішають, батьки звертаються до медиків набагато частіше, ніж народжені із нормальною вагою.

Група медиків Клівлендського університету під керівництвом Мауріна Хека вивчила показники фізичного та інтелектуального розвитку 242 дорослих, чия вага при народженні була нижчою за 1,5 кілограма, і порівняла їх із відповідними показниками контрольної групи, яка включає в себе 233 чоловік, чия вага при народженні була десь близько трьох кілограмів. З’ясувалося, у людей із першої групи частіше зустрічалися випадки сліпоти, глухоти й церебрального паралічу, у них відзначався нижчий коефіцієнт інтелектуального розвитку, серед них виявилося менше випускників коледжів. Та при цьому дослідження показало, що серед народжених недоношеними, менше наркоманів і алкоголіків, і їхня сексуальна активність істотно нижча, ніж у народжених із нормальною вагою. Дослідникам удалося виявити й гендерні відмінності всередині групи людей, народжених недоношеними: зокрема, чоловіків із вищою освітою серед них виявилося мізерно мало, тоді як серед жінок цей показник майже впритул наблизився до показника контрольної групи.

Стаття з результатами цього дослідження була опублікована в січневому номері New England Journal of Medicine і викликала великий резонанс у медичних колах. Адже ще недавно існувало переконання, що недоношені діти, які становлять приблизно 1 відсоток від загальної кількості немовлят, дуже швидко не лише наздоганяють, а й обганяють народжених із нормальною вагою як у фізичному, так і в розумовому розвитку. Втім, дане твердження спростовує ще одна стаття, опублікована в журналі Pediatric and Perinatal Epidemiology, автори якої відстежували ранній розвиток дітей, народжених на 1—4 тижні раніше терміну. Виявилося, такі малята пізніше починають плазувати, розмовляти, маніпулювати дрібними предметами. Явні затримки в їх розвитку, за даними Мері Хедігер із Національного інституту здоров’я дитини, просліджуються до чотирирічного віку.