Дорогі цигарки заради євроінтеграції

Західну Європу охопила антитютюнова лихоманка. Першого лютого набула чинності цілковита заборона палити в громадських місцях у найбільшій за площею країні ЄС — Франції. Виняток зробили лише для кав’ярень, казино та дискотек. Однак ці правила, на перший погляд радикальні, насправді є дуже ліберальними порівняно із запровадженими в деяких інших країнах континенту. Так, в Ірландії, Іспанії та Італії заборонили палити навіть у пабах — тобто місцях, власне, й створених для того, щоб смачно затягтися за кухлем хмільного напою!

До цього радикального антинікотинового клубу весь час приєднуються нові й нові країни. Зокрема, починаючи з травня не можна буде палити в громадських місцях Шотландії, а від літа — на всій території Великобританії. Причому заборона палити стосуватиметься не лише офісів, громадського транспорту чи театрів, а й пабів і барів. У багатьох країнах Західної Європи не дозволяють палити навіть на вулицях і в парках. І не має значення — є хтось поблизу чи немає: якщо курця помітить поліцейський або зафіксують камери, чималого штрафу не уникнути.

Взірцем для авторів цих суворих правил є Нова Зеландія — одна з найбільш «антитютюнових» держав світу. У цій далекій країні не тільки заборонили палити в громадських місцях, а й делегалізували рекламу тютюнових виробів та запровадили «цигаркову цензуру» в культурі. Новозеландський уряд серйозно думає над тим, щоб упродовж найближчих десяти років повністю заборонити торгувати тютюновими виробами та палити поза домом. І хоча перспектива введення подібних правил у Європі поки що видається примарною, цілком імовірно, що незабаром ситуація докорінно зміниться.

Цікаво, що така рішуча заборона палити знаходить широку підтримку в... самих курців. Згідно з опитуванням громадської думки, проведеним на початку року на замовлення французького міністерства охорони здоров’я, нові правила підтримують аж 86% французів. Серед курців підтримка обмеження їхньої ж свободи сягає 75%. Однак ті, кому така політика не подобається, дуже рідко наважуються висловити свою незгоду вголос. І все — через притаманну Західній Європі політкоректність, згідно з якою не підтримати будь-яке рішення, спрямоване на боротьбу з тютюнопалінням, — моветон. Як наслідок — дуже часто завзяті курці активно підтримують такі антитютюнові пропозиції, які навіть некурцям здаються абсурдними і які цілком можна вважати проявом порушення прав людини.

Чому курці так активно підтримують заборону палити? Відповідь можна шукати в численних просвітницьких кампаніях, що проводилися в Європі. Їхня мета — ознайомити суспільство з негативними наслідками паління й посіяти страх перед ними — таки збулася.

Звісно, що й в Україні кожен курець розуміє: його звичка призводить до погіршення здоров’я. Ні для кого не секрет, що паління скорочує життя, спричиняє рак та серцеві хвороби, ослаблює організм та зменшує сексуальну потенцію. Однак природна реакція кожного, хто палить, — гнати зі свідомості думку про очевидні згубні наслідки своєї пристрасті. «Паління збільшує ризик захворіти на рак, але ж не всі курці хворіють, можливо, й мене хвороба не спіткає», — так собі міркують чимало з них. Відтак стандартні написи на пачках цигарок на кшталт «Міністерство охорони здоров’я попереджає...» не дають ефекту.

З огляду на це влада західноєвропейських держав ухвалила іншу політику: збільшувати площу для таких застережень та загострювати їхні зміст і форму. Тому нікого вже не дивують моторошні світлини уражених раком легенів, що супроводжуються шокуючими написами.

Запровадження такої практики в дев’яностих роках минулого століття спричинило чергову хвилю падіння популярності цигарок, однак згодом відсоток курців стабілізувався. Як виявилося, застереження на пачці мають і зворотну дію: сприйнявши на свою адресу фатальний вирок, курець підсвідомо зазнає стресу, що його найлегше можна зняти... запаливши цигарку.

Соціологи довели, що антитютюнові обмеження та написи занадто драматичного змісту мають протилежний вплив на молодь. Адже молоді люди часто починають палити «на зло батькам і школі». Як наслідок — у більшості країн Західної Європі зафіксували істотне зростання відсотка курців серед молодого покоління, а також зниження віку цигаркової ініціації.

Оскільки репресії проти курців та макабричні застереження на пачках є суперечливим засобом боротьби з палінням, то заборона реклами та обмеження доступу до цигарок для неповнолітніх виявилися доволі успішними методами. Законодавство більшості західноєвропейських держав забороняє рекламу цигарок, в якій паління асоціюють із сексом, заможністю, життєвим успіхом, ознакою певного шику або дозвіллям. Отже, на практиці тютюновим компаніям залишається проста реклама свого бренду або акцій товариства.

Один із найуспішніших методів боротьби з палінням — політика високих цін. Більшість європейських чиновників у Брюсселі вважає, що пачка середнього класу цигарок має коштувати приблизно три-чотири євро. Причому в скандинавських країнах цигарки ще дорожчі, а в державах, що вступили до ЄС у травні 2004 року, ціни нижчі. Втім, нові країни — члени ЄС зобов’язані поступово підвищувати акциз та інші податки на тютюнові вироби таким чином, щоб упродовж приблизно десяти років їхні ціни зрівнялися з західноєвропейськими.

Політика високих цін позбавлена недоліків, які притаманні забороні палити в громадських місцях чи макабричним зображенням на пачці. Навіть завзяті курці, яких не переконують радикальні заборони та відповідні застереження, після значного подорожчання цигарок починають замислюватися: може, варто ті гроші витрачати на щось інше? Проте найбільший вплив політика високих цін має на молодь. «Якби цигарки коштували 10 гривень замість нинішніх двох-трьох, напевно, не почав би палити», — зізнається не один молодий українець, визнаючи водночас, що після трьох років паління високі ціни вже, мабуть, не змусять кинути цю звичку.

Згадані методи боротьби з палінням застосовують не лише розвинені європейські держави, а й деякі інші країни континенту. Наприклад, сусідня Білорусь. Причому білоруська антитютюнова політика — певною мірою особлива. З одного боку, в наших сусідів можна помітити бажання влади обмежити молоді доступ до цигарок, запровадивши відносно високі ціни на цигарки середнього та вищого ґатунку. З іншого— уряд утримує дуже низькі ціни на цигарки найнижчих сортів, що робить їх легкодоступними. Це суто популістська політика, бо так найпростіше зберегти традиційних прихильників «бацьки», котрі зазвичай палять найдешевші (а отже, найбільш шкідливі) цигарки.

На тлі країн Західної та Центральної Європи, а певною мірою навіть Білорусі, Україна є справжнім «цигарковим раєм». У цьому плані нас можна порівняти хіба що лише з Росією, Молдовою та деякими балканськими країнами.

В Україні, попри формальну законодавчу заборону, неповнолітні досить просто можуть купити сигарети. Відсутні великомасштабні просвітницькі акції — і це попри те, що якраз на їх проведення можна отримати західноєвропейські та американські гранти. Не існує правово-фінансових механізмів, з допомогою яких гроші зі спеціальних податків на сигарети ішли б безпосередньо на лікування курців. А на Заході це вже давно стало стандартом, так само як і диференційовані (вищі для курців) ставки медичного страхування. Про порушення прав некурців, які вимушено зазнають впливу шкідливого диму, годі й говорити. Добре, що хоч змінюються на краще регуляції щодо реклами тютюнових виробів, хоча й тут нам іще далеко до країн Заходу.

Однак найбільше дивно, що Україна не тільки не застосовує політики високих цін, а навіть навпаки — відверто заохочує до паління необґрунтовано низькими ставками акцизу. Парадоксально: уряд не проти різкого підвищення комунальних тарифів, цін на пальне чи деяких податків, однак акцизу на цигарки не чіпає. Тим часом єдиним реальним методом, який міг би знеохотити українців до паління, є саме підвищення цін на цигарки щонайменше вдвічі. Це принесло б чимало грошей у бюджет, які можна було б спрямувати на медичну галузь. Тоді — так само, як і в західноєвропейських країнах, — курці оплачували б своє майбутнє лікування і могли б очікувати, що в разі хвороби отримають медичну допомогу.

Популістська українська політика низьких цін на цигарки, входячи у конфлікт із занадто радикальною політикою високих цін сусіднього Євросоюзу, спричиняє чимало проблем двом сторонам. Бо як говорити про успішність європейської стратегії елімінування тютюнових виробів за ситуації, коли весь континент заливає дешева контрабанда з України, Молдови і Росії? Але найбільша загроза не в тому, що хтось собі запалить дешевшу цигарку, а національний бюджет якоїсь країни на цьому втратить. Дешеві українські цигарки сприяли появі нових мафіозних структур, які займаються контрабандою товару на Захід. «Човники», котрі працюють для цих організованих злочинних груп (постачаючи дешевий товар за мізерну винагороду), цілковито блокують українсько-польський та українсько-угорський кордон. Відтак, щоб його перетнути, чесним людям доводиться чекати кільканадцять годин у жахливих умовах. За такої ситуації Західна Україна може забути про розвиток в’їзного туризму та прикордонного співробітництва.

А в кінцевому підсумку — хоч би скільки говорили про дружні відносини з Україною, у більшості поляків наша країна асоціюється саме з дешевими цигарками, алкоголем та власне мафією. У Німеччині та Великобританії, куди прямують українські цигарки, що їх постачає мафія, асоціації не кращі.

Проте ця ситуація дає Україні і певні шанси. Наразі офіційний Київ не зацікавлений у інтеграції та співпраці з Європою у сфері боротьби з палінням і ліквідації причин контрабанди цигарок. Однак ніщо не заважає запропонувати Брюсселю таку співпрацю. Звісно, на певних умовах. В обмін на допомогу Європі у вирішенні цієї проблеми можна отримати, приміром, і значні дотації на програму боротьби з палінням, і сучасне медичне обладнання, і допомогу в ущільненні східного кордону та боротьбі з організованою злочинністю. І що найважливіше — європейську перспективу.