БАГАТО ЕНЕРГІЇ І МАЛО ЖИТТЯ ЧИ БАГАТО ЖИТТЯ І МАЛО ЕНЕРГІЇ?

«Вони прожили довге та щасливе життя» — саме так звучить щасливий кінець у казці. Проте, як засвідчили недавні дослідження, більшість людей зовсім не вважає його щасливим. Тобто проти щасливого життя ніхто нічого не має, а ось щодо його тривалості...

Професор соціальної психології Іллінойського університету Едвард Дайнер зі своїми колегами провів спеціальне дослідження, в якому пропонував піддослідним конкретизувати своє уявлення про щасливе життя. Як з’ясувалося, біль-шість респондентів, до вибору яких були раптова смерть у розквіті сил чи додаткові роки менш наповненого життя, від-давала перевагу першому. Цю закономірність лікар Дайнер та його колеги назвали «ефектом Джеймса Діна», маючи на увазі 24-літнього кіноактора, який загинув 1955 року в автокатастрофі на злеті своєї надзвичайно стрімкої кар’єри. З другого боку, людей лякає перспектива різкого переривання життєвого шляху після тривалих років скорботи та страждань. Ця установка отримала назву «ефекту Олександра Солженіцина» (тут мається на увазі, що після багатьох років страждань у радянських концтаборах письменник зміг прожити чимало років на Заході в ситості та комфорті).

Лікар Дайнер стверджує, що отримані ним дані суперечать усталеним стандартам визначення якості життя. У США, приміром, саме тривалість життя є одним із трьох головних критеріїв цього визначення. Проте такий підхід змушує підсумовувати роки радості й роки скорботи, не розрізняючи їх. Це дослідження розвиває результати давнішої роботи Деніела Канемана з Прінстона, який довів, що для людей набагато більше важить не тривалість події, а те, чим вона закінчується, — в їхній пам’яті відкладаються лише найнасиченіші, найяскравіші моменти життя як приємні, так і неприємні. Зокрема, одне з досліджень лікаря Канемана проводилося серед пацієнтів проктологічної клініки. Як з’ясувалося, в їхній пам’яті максимально чітко відбилися найболючіші, хай і дуже нетривалі процедури. А значно триваліші, але менш хворобливі забувалися досить легко. Напевно, треба бути дуже просунутим психологом, щоб від відчуттів під час колоноскопії перекинути місток безпосередньо до питання про тривалість і насиченість життя в цілому.

Ось, приміром, опис одного з експериментів, який дозволив лікареві Дайнеру зробити такі категоричні висновки. Піддослідним пропонували різні варіанти життя вигаданої жінки на ім’я Джен, середнього віку, яка працює, незаміжня, бездітна. То її життя було присвячене улюбленій творчій роботі, повній вражень і культурно насиченій. В іншому випадку її робота описувалася як дуже нервова, а найбільшим прокльоном життя була необхідність коротати самотні вечори за переглядом телевізора чи читанням книжок. В обох варіантах вона потрапляла під машину, і під-дослідні мали вирішити, чи загине вона відразу, чи матиме можливість прожити ще кілька років гірше, ніж у першому варіанті, але краще, ніж у другому. І хоча чимало учасників висловилися на користь коротшого, але й насиченішого життя, практики доводять, що тоді, коли йдеться про власне життя, люди завжди прагнуть продовжити свої роки, навіть наперед знаючи, що вони будуть сповнені страждань.