Американський стандарт: чим менше говориш, тим більше «пряників»

Скандали, котрі останні роки стрясають Американське агентство з контролю за харчовими продуктами і лікарськими препаратами (Food and Drug Administration — FDA), ще 2002 року змусили американських законодавців пригадати про користь поєднання батога і пряника. Спрямувавши на керівництво агентства шквал цілком заслуженої критики і навіть звільнивши попереднього його главу Лестера Кроуфорда (якому вдалося протриматися на своїй посаді неповних два місяці), сенатори і конгресмени пішли на значне збільшення фінансування головних контролерів за безпекою ліків і продуктів харчування американців. Особливу увагу було приділено спеціальній програмі матеріального заохочення найбільш цінних і незамінних співробітників агентства для того, щоб попередити їхній відтік у приватний сектор. У 2004 році на ці цілі було виділено 7,2 мільйона доларів, у 2005-му — 13,6. Далі приріст цього показника обчислюється десятками мільйонів доларів на рік. Керівництво агентства щосили сурмить про надзвичайну успішність реалізації цієї програми, зазначаючи, що плинність кадрів у FDA з 12—13% у 2002 році скоротилася до 5% у 2006-му.

Проте дані, які наводить у своїй недавній публікації The Washington Post, багатьох змусили замислитися над реальною ефективністю подібних інвестицій.

Журналісти видання вирішили проаналізувати її на прикладі доходів Маргарет Глейвін, заступника комісара з питань регулювання. Її річна зарплатня становить 159 840 доларів, на які за чотири з половиною роки «набігло» 178 тисяч «протипереманювальних» бонусів. Причому весь цей період робота агентства як американськими законодавцями, так і пересічними платниками податків оцінювалася вкрай негативно, це було спричинено летальними випадками після прийому цілого ряду препаратів, дефіцитом вакцини проти грипу, необхідністю відкликати велику партію несправних дефібриляторів. Лише за 2006 рік пані Глейвін одержала 44 614 доларів подібних бонусів, на що пішло 11,1% усієї суми, виділеної для трьох з половиною тисяч співробітників її офісу. Тож Ребеці Паріллі, інженеру-хіміку, яка визнана найкращим співробітником агентства за той самий період часу, перепало аж дві з половиною тисячі доларів, від котрих після сплати податків залишилося лише 1400 дол. При цьому Ребекка прославилася своєю ретельністю й уважністю, а Маргарет — пропозицією (щоправда, не прийнятою) закрити 7 із 13 спеціальних лабораторій і організацією цькування співробітниці, яка насмілилася виступити з критикою на адресу агентства.

За словами конгресмена Джона Дінгела, котрий розслідує ці обставини, агентству виділялися чималі кошти для того, щоб воно могло утримувати у себе на службі фахівців «виключно високої або унікальної кваліфікації», або ж цілком незамінних співробітників, на котрих буквально полюють наймогутніші корпорації. А насправді ці гроші розподіляє між собою вище керівництво, основна «цінність» якого визначається переважно його посадами, переманювати котре приватні компанії і не мають наміру.