«Лікарі без кордонів»: там, де дуже важко

Душевний біль переноситизначно важче, ніж біль фізичний. Без допомоги фахівця перетерпіти його буває складно або й неможливо. І загоюються душевні рани значно довше за фізичні.

Практично кожен українець, незалежно від того, наскільки далеко він перебуває від лінії фронту, незалежно від віку й статі, так чи інакше травмований і потребує психологічної підтримки. На допомогу штатним психологам медичних установ прийшли «Лікарі без кордонів».

Представники цієї організації працювали в Україні й до початку повномасштабного російського вторгнення. Нині ж у нашій країні їх близько 800. Більшість із них — українські фахівці, але є й ті, хто приїхав з інших країн.

Про те, як і де працюють «Лікарі без кордонів», ми поговорили з координаторкою проєкту в Україні Катериною Кичею. За її словами, щоб вирішити, куди направити медичну бригаду, здійснюють оцінку потреби. Їдуть туди, де потреба найбільша.

Це, зокрема, деокуповані міста та селища Херсонщини, Донецької, Миколаївської областей. Є команди, які працюють на евакуаційному поїзді, з внутрішньо переміщеними особами. Все залежить від того, де перебувають пацієнти.

—Візьмімо для прикладу Київську область. Коли міста й села Бучанського району повернули під контроль України, ми відразу зайшли туди, щоб негайно почати надавати людям первинну медичну допомогу, а потім —широкий спектр психологічної, — пояснює пані Катерина.

Координаторка проєкту в Україні Катерина Кича

Юлія Трофімова/ZN.UA

—Щодо психологічної допомоги, це лише групові заняття чи індивідуальні сесії теж? Зокрема для тих, у кого на очах убивали рідних і близьких.

—Індивідуальні сесії обов’язково проводимо з тими, хто їх потребує.

На очах нашої пацієнтки Наталі Костянюк російський солдат смертельно поранив її чоловіка. Це сталося під час окупації Бучанського району в селі Мощун. Жінка розповідала: «Той, хто стріляв у мого чоловіка, стоїть й сміється. Я кажу: «Будь ласка, допоможіть мені його в будинок занести». Вони взяли мого чоловіка, але відразу кинули й сказали: «Він не житиме». Чоловік на мене дивився такими сумними очима. Щось хотів сказати, але не міг. Лише сльози текли з очей...»

Тіло чоловіка Наталі пролежало вдома два тижні. Через постійні обстріли вона не могла його поховати.

Нині Наталя відвідує фізіотерапевта й психолога мобільної клініки «Лікарі без кордонів».

Якщо ми говоримо про людей, які переживають втрату близьких, для них важливо, щоб їх почули. Важливо висловити свої почуття й щоби поруч був хтось здатний їх вислухати. Тому ми проводимо й групові, й індивідуальні сесії.

Хочу також зазначити, що через високий рівень стигматизації (страху суспільного осуду, ярлика «псих». — Авт.) психологи спочатку проводять короткі бесіди з людьми, створюють атмосферу довіри, й уже згодом до них починають звертатися по індивідуальні консультації. Зокрема зверталися жителі Київської області, які перебували в окупації і пережили загибель ріднихі близьких, дістали поранення або зазнали жорстокого поводження. З ними психологи займалися індивідуально, але потім з’явилася потреба створити групи залежно від проблем пацієнтів. Загалом усе залежить від конкретної ситуації.

—Які методики, крім бесід, застосовують ваші психологи в роботі з пацієнтами? Чи призначають медикаменти, стаціонарне лікування?

—Час від часу наші фахівці стикаються з ситуаціями, коли потрібне обстеження психіатра або направлення до іншого фахівця відповідно до симптоматики, яку пацієнт виявляє. У таких випадках ми співпрацюємо із системою охорони здоров’я й конкретними медичними установами.

—Слово «депресія» з медичного терміну перемістилося в розряд повсякденної лексики. Але депресія — це все-таки діагноз. Причому людина не завжди усвідомлює, що страждає на депресивний розлад. Як розпізнати депресію, як позбутися її? Що радять «Лікарі без кордонів»?

—Депресивні стани дуже індивідуальні. Залежно від того, які ситуації пережили люди, кожний по-своєму дає собі раду з пережитим. Тому ми не можемо говорити про якийсь узагальнений діагноз. До кожного потрібен індивідуальний підхід. Наші психологи ідентифікують стан людей за набором симптомів. У когось порушено звичний ритм життя, хтось не може виконувати елементарних дій. Люди стають апатичними, втрачають інтерес до того, що відбувається навколо них. Психолог звертає на це увагу й починає працювати з пацієнтом індивідуально, добирає методики, щоб подолати такі симптоми.

— Якими є типові психічні або психологічні травми в жертв катувань?

—Ми почали ідентифікувати людей, які зазнали жорстокого поводження, катувань, знущань. Ще торік почали працювати в Бучанському районі, жителі якого пережили жахливі події. Нині їм украй важко адаптуватися до нормального життя. Багато хто страждає від підвищеної тривожності, багатьом сняться кошмари, їх переслідують нав’язливі спогади. На жаль, досить часто люди самоізолюються, втрачають контакти з оточенням, рідними й узагалі із соціумом. Основне завдання психолога — простягнути руку допомоги, повідомити: «Ми тут!». І крок за кроком допомогти людині повернути довіру до інших людей. Це дуже важливо, але не варто забувати принцип «не нашкодь», оскільки на людей, які перебували в таких тяжких обставинах, у жодному разі не можна тиснути. Ми інформуємо пацієнта, як саме можемо допомогти, надаємо право обирати, й багато хто обирає нашу допомогу. Ми також намагаємося допомогти їхнім близьким, які перебувають у безпосередньому контакті з нашими пацієнтами.

—Яких методик ви навчаєте пацієнтів, аби вони могли долати свій тривожний стан самостійно, коли психологів немає поруч?

—Якщо психолога немає поруч, ми радимо нашим пацієнтам виконувати низку базових вправ, зокрема на стабілізацію емоційного стану, дихальних. Також навчаємо своїх пацієнтів вправ на заземлення — повернення в момент «тут і зараз». Плюс фізичні вправи, щоб організм адекватно реагував на викиди адреналіну.

—Що потрібно, на вашу думку, зробити на державному рівні для відновлення здоров’я нації?

—Хочу зауважити, що система охорони здоров’я в Україні, попри дев’ять років війни, — на досить високому рівні. Приємно бачити, що впроваджують, наприклад, програму підтримки ментального здоров’я. Дуже важливо на державному рівні консолідувати зусилля, яких докладають у цьому напрямі міжнародні й національні громадські організації, використовувати їхні можливості, щоб охоплювати допомогою якнайбільше людей, щоб допомога ця була доступна найбільш уразливим групам населення.

***

Психологи організації «Лікарі без кордонів» надають пацієнтам першу психологічну допомогу, консультації з питань психічного здоров’я та комплексну психологічну підтримку. Лише 2023 року вони провели понад 8000 сесій у семи різних регіонах України. Поблизу лінії фронту й на відвойованих Україною територіях мобільні клініки «Лікарів без кордонів» надають допомогу жителям сільської місцевості, більшість із яких пережила місяці боїв, насильства й воєнних дій.

Коли бригади мобільних клінік прибувають на місце ракетної атаки або обстрілу, перше, що вони роблять, — виявляють тих, хто перебуває у важкому психічному стані. Своєчасна й кваліфікована допомога може скоротити час відновлення людини після травматичної події.