ЗРУЙНУВАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ТЮРМУ

Ольга Антимонова живе в місті Біла Церква. Займається перекладом науково-технічної літератури для науково-дослідних і військових інститутів, а також статей, патентів, технічної документації з фізики, математики, кібернетики, електроніки, програмування та комп’ютерного обладнання.

Серед її замовників — різноманітні організації і фірми України, Росії, США, Швейцарії, Великобританії. Зокрема вона брала участь у написанні книги «UNIX Companion» («Повне керівництво для системних адміністраторів Unix») видавництва WEKA Publishing Inc. англійською мовою, книги «Комп’ютерні мережі», виданої «Русской редакцией Майкрософт» (Москва, Росія). Ольга регулярно публікує статті в журналі «Компьютерное обозрение». Вона член Американської асоціації перекладачів із 1998 року (відділення науково-технічного перекладу і відділення слов’янських мов) і член Міжнародного комп’ютерного клубу.

— Ольго, яка, на вашу думку, зараз якість викладання іноземних мов у школах?

— Незадовільна, як і раніше. Ось уже четвертий рік я навчаю англійської шістьох дітей, яким зараз по 11 років. Усі вони з різних шкіл, із сімей із різним рівнем статку. Якщо вони ходять до мене, а батьки витрачають на це гроші, то про якість викладання в школі годі й говорити. В останні роки Україна, на відміну від європейців, рухається в зворотному напрямку. Поки що перспективи тієї чи іншої іноземної мови залишаються в нас питанням політики.

Взагалі, навчити мови, як на мене, неможливо. Мову можна вчити. Я намагаюся не так навчити своїх малюків, як прищепити їм прагнення вчитися і мислити самостійно. Адже попереду їх чекає необхідність учитися протягом усього життя.

— Що потрібно для того, аби навчання іноземної мови в школі було ефективнішим?

— Річ у тому, що люди, які глибоко й добре володіють якимось інструментом чи знаннями, не завжди можуть навчити цього інших. У сфері іноземної мови такі люди йдуть у перекладачі, оскільки викладання їм не цікаве. І навпаки, людина, котра може чогось навчити інших, часто дуже швидко зациклюється на штампах і схемах, а відтак перестає володіти самим предметом.

У мові ж треба жити, це — живе середовище, яке динамічно розвивається і міняється, в якому наші шкільні вчителі здебільшого взагалі ніколи не були. Мало того — нерідко вони самі навчалися за посібниками, розробленими ще в 60-ті чи 70-ті на базі кращих літературних зразків. І тепер не підозрюють, що мову, якою вони «володіють», ніхто не розуміє в сучасній Англії чи Америці. Викладати дітям у школі зведення мертвих знань — заняття невдячне. Відповідно, до викладання іноземної мови поки що ставлення таке ж, як до будь-якої іншої вузько спеціальної дисципліни, — кому треба, той навчиться сам.

— Що потрібно, аби це ставлення змінити?

— Насамперед — у корені змінити ідеологічні й культурні пріоритети в країні. Ось коли головними завданнями держави стануть освіта й культура... Але поки що в Україні про це говорити не випадає. Усвідомлено чи ні, та ми йдемо в руслі сталінських установок: він говорив, що перекладач, тобто людина, котра володіє знанням іншої культури, іншого менталітету, — це політично шкідлива категорія людей.

— Чи повинна, на ваш погляд, державна освіта гарантувати володіння мовою?

— В ідеалі, так. Причому кількома європейськими мовами. Але наша держава ще довго не буде на це здатна, тому, як то кажуть, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, і тут усі засоби годяться.

— Вивчення іноземної мови — це насамперед зубріння, методика, підручники, викладач, стажування в країні носія мови?

— Усе разом плюс величезне бажання і праця того, хто вчить мову.

— А якою мірою іноземними мовами володіють жителі інших країн?

— Наскільки мені відомо, у європейському співтоваристві розробляється освітня програма, у рамках якої викладання в школах поступово переводитиметься на іноземні мови. Не викладання якоїсь іноземної, а викладання всіх предметів різними мовами. Таким чином, уже з дитинства виховується толерантність, прагнення до діалогу, прищеплюється культура.

Міф про англійську мову як про lingua franca для всього світу все ж таки є міфом. Дві дуже великі частини населення земної кулі розмовляють іспанською та китайською мовами. У США, наприклад, з англійською дуже сильно конкурує іспанська. Завдяки динамічному розвитку цифрових та інформаційних технологій на Заході, й особливо у США, лінгвісти говорять про мовну конвергенцію. Термінологія і лексика, пов’язані з цими технологіями, розвиваються з надзвуковою швидкістю й органічно входять у повсякденне життя. Іноді і перекладачі не встигають стежити за новою лексикою, якою володіє навіть малеча, що сидить за комп’ютерами. Наприклад, в одному з фільмів я почула таку фразу «Зателефонуй Асапу». Різонуло слух дивне ім’я, а потім я зметикувала, що в оригіналі було «ASAP» (As Soon As Possible — якомога швидше) — скорочення, вже давно заведене в електронному листуванні. У зв’язку з цим можу порекомендувати книгу «Language And The Internet», David Crystal Cambridge University Press, 2001.

— Що втрачає у своєму житті людина, котра не знає жодної іноземної мови?

— Насамперед внутрішню свободу. Відомий англійський мовознавець Б.Уорф дуже точно висловився з цього приводу: «Ми всі живемо у своєрідній інтелектуальній в’язниці, стіни якої зведено правилами нашої мови. Річ у тому, що в саму граматику кожної мови вмонтовано певні структурні характеристики світу. При цьому ми починаємо усвідомлювати, що перебуваємо в інтелектуальній в’язниці, лише при зіткненні з іншою культурою. Істотно, що усвідомлення цієї ситуації відкриває нам шлях до звільнення. І всі, хто прагне свободи, прагнутимуть взаємодії, дискусії з людьми з іншого світу, з іншим інтелектуальним каркасом. Таке звільнення може стати результатом критичних, інакше кажучи — творчих зусиль».