Юридичне дербі в університеті

Передвиборна лихоманка охопила не тільки країну, а й Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Зняття колишнього ректора й лавина претензій до нього привели до керівництва академіка Л.Губерського. Нині університет нагадує весняну річку. Подекуди крига вже скресла. Але весняна погода мінлива. Не зоглянешся, як небо затягне хмарами, вдарить морозець, і калюжі знову схопляться молодим льодком. Та чи надовго?

Певне, відповідь на це запитання можуть дати вибори деканів на кількох факультетах, намічені на 25 листопада. Вони й мають показати всім, чи справді в університеті настають довгоочікувані зміни. Пильну увагу привертають вибори декана в юристів.

Юридичні факультети в будь-якій державі, що прагне дотримання закону, відіграють особливу роль. А в молодій країні, яка лише розбудовує свою державність, професія юриста визначає загальний її тонус, спроможність бути адекватною викликам часу.

Знаменитий американський письменник Артур Кларк колись звернув увагу на те, що в США близько половини дипломованих фахівців є юристами, і лише близько десяти відсотків — представники інженерних спеціальностей. У цьо­му письменник вбачав ущербність Америки. Він писав, що в Радянському Союзі навпаки: більш як половина людей із вищою освітою — інженери й фізики, які роблять реальні справи, а юристи становлять лише нікчемний відсоток. На цій підставі американський провидець пророкував перемогу в змаганні двох систем Радам...

Не коментуватиму пророкувань сучасного Нострадамуса — всім відомий результат цього змагання. Нині Україна намагається наздогнати США за кількістю юристів «на душу населення». Всі юридичні факультети переповнені. Вже одне те, що вартість навчання є найвищою серед інших професій і кількість юристів за роки незалежності збільшилася майже в сто разів (!), свідчить про інтенсивність процесу. За даними Міністерства освіти і науки, перевиробництво юристів в Україні становить 400 відсотків, і роботу за спеціальністю знаходить лише один із 12 випускників юрфаків. До речі, юридичних факультетів в Україні налічується близько 300 — це більше, ніж у будь-якій країні Європи й значно більше, ніж у США. Але це не зупиняє потоків абітурієнтів, охочих випробувати себе на цій ниві.

При цьому, хай як дивно, спостерігається зниження рейтингу юридичного факультету столичного університету. В останні роки він явно поступається позиціями. Його обігнав вічний конкурент — Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого в Харкові. Деякі фахівці вважають, що йому на п’яти наступає Одеська національна юридична академія С.Ківалова. Факультет якось випав з міжнародного наукового життя, його викладачі перестали їздити на конференції, видають дедалі менше підручників (а автори тих, що попри все виходять у світ, цілком позбавлені підтримки факультету й університету), за рік проведено всього одну (!) наукову конференцію. Іншими словами, тут відчувається гостра потреба реформ. У цьому зв’язку від майбутніх виборів багато чого очікують. Чи зможуть справдити надії люди, які візьмуть участь у виборах?

Дивіться — хто прийшов!

Сьогодні на юридичному факультеті почали висувати кандидатів у майбутні декани. Поки що достеменно невідомо, хто братиме участь у виборах 25 листопада. Із 100-відсотковою впевненістю можна говорити тільки про нинішнього в.о. декана Івана Гриценка. Йому вже за п’ятдесят. Життєвого досвіду начебто не позичати. Проте саме досвід цього претендента й викликає певну недовіру. Передусім колеги мають серйозні підозри, що він є ставлеником колишнього ректора КНУ В.Скопенка (торік той призначив Гриценка виконувачем обов’язків декана).

Тоді юристів насторожило, що на посаду в.о. декана юридичного факультету призначили кандидата... історичних наук, котрий зробив колись кар’єру на викладанні історії КПРС.

На момент призначення Івана Гриценка на юридичному факультеті працювало 15 докторів наук, кілька академіків — цвіт юридичної думки не тільки університету, а й усієї України. Чим же керувався Віктор Скопенко, призначаючи на посаду в.о. декана юрфаку історика?

«Ректора не збентежило, що, звільняючи декана, він двічі порушує закон, — розповів Максим Фролов, який тоді працював заступником декана. — Вперше, коли звільняв людину, яка перебувала на лікарняному. А вдруге — через те, що Андрєйцеву залишалося працювати ще два роки. Річ у тім, що коли його обрали і він укладав контракт, діяло положення: декан обирається на п’ять років. Проте невдовзі закон про освіту змінили, і деканів національних ВНЗ почали обирати на сім років. А в Кодексі законів про працю є положення: якщо якась норма закону змінює становище працівника, то застосовується норма, що поліпшує його становище. Отже, за законом Андрєйцев мав працювати ще два роки!

Проте його звільнили з формулюванням «у зв’язку із закінченням строку контракту». В Андрєйцева була можливість працювати завідувачем кафедри, але він звільнився за власним бажанням. Частина людей з факультету також пішла. Формально з формулюванням «за власним бажанням».

При Андрєйцеві колектив факультету уречевлював собою моноліт. Як у кожному творчому колективі, тут відбувалися гострі дискусії, проте явних ознак розпаду колективу, які помітні тепер, не було».

Мені довелося розмовляти з багатьма учасниками цієї історії. Вони погоджувалися щось розповісти тільки за умови, що це не потрапить до друку. На запитання «чому?», юристи відповідали: «Юридичний світ дуже вузький, сваритися тут украй небажано».

І все ж, якщо узагальнити думки викладачів, співробітників і студентів факультету, можна сказати, що, на думку більшості, керувати факультетом має людина, яка перейнялася його духом, ідеями та історією ще зі студентської лави, пройшла тут усі щаблі й має авторитет і вагу серед колег. Адже юридичний факультет — один із найстаріших у КНУ, тут працювало багато видатних учених у галузі права...

Певне, І.Гриценко розумів, що юридичне співтовариство не прийме кандидата історичних наук на посаді декана головного столичного університету, який до того ж прийшов на факультет із легкої руки скандально відомого Віктора Скопенка. В.о. декана заходився терміново захищати док­торську дисертацію. Проте обставини захисту не переконали колег у тому, що в юридичній науці з’явився новий світоч.

До того ж Гриценко працював на чверть ставки на кафедрі теорії та історії держави і права, викладав дисципліни історичного напряму, зокрема історію правової думки. Водночас його докторську дисертацію «Становлення й розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права» в червні 2008 року було подано на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 (адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право) у Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Колег здивувало, що І.Гриценко ніколи проблемами адміністративного права не займався, на відповідній кафедрі не працював, дисциплін (курсів, спецкурсів), пов’язаних з адміністративним правом, не викладав, базової освіти не має. Як, фактично з нічого, виник цей науковий фантом?

Загострило ситуацію й те, як було обставлено захист, — не було публічного обговорення дисертації. Викликає також певне здивування, що захист відбувався в Харкові, хоча в Києві є кілька спеціалізованих учених рад із захисту дисертацій за спеціальністю 12.00.07. Колеги дивуються: чому здобувач так прагнув уникнути відкритого обговорення наукової праці колегами на факультеті?

Донедавна І.Гриценко посаду в.о. декана юридичного факультету поєднував із посадою директора Фінансово-правового коледжу та директора Фінансово-правового ліцею. Чудове поєднання. Воно відразу ж перетворює ці посади на певний чарівний ліфт, на якому з ліцею можна піднятися на юридичний факультет Національного університету. В аналогічний спосіб випускники коледжу потрапляють до магістратури того ж юрфаку.

Є таке поняття в юриспруденції, як конфлікт інтересів. Тут він очевидний.

Не можна!.. Але якщо дуже хочеться — можна

Можна припустити, що колеги, які зневірилися в торжестві справедливості в нашій країні, забули б про свої підозри й подивилися на все це крізь пальці, якби в.о. декана налагодив роботу на факультеті, й викладачі побачили, що справи пішли вгору. Адже навіть попри описані вище обставини призначення, новий керівник мав досить великий кредит довіри серед співробітників факультету.

Але, на жаль... Незважаючи на те, що факультет заробив 12 млн. грн. за рахунок контрактників, ремонту аудиторій, якого вже чекають понад десять років, так і не зробили, комп’ютерної техніки не придбали, до бібліотеки не надійшли потрібні книжки. Факультет швидко втрачає важливі для будь-якого факультету зв’язки з іншими українськими та закордонними університетами...

У цій ситуації шанси в.о. на обрання деканом дуже невеликі. Елементарний підрахунок гіпотетичних голосів «за» і «проти» не давав бажаного результату. І тут було застосовано банальний хід. Терміново, того ж дня, коли ухвалили рішення про перевибори, рішенням в.о. до складу вченої ради факультету, за поданням І.Гриценка, додатково ввели сімох нових членів. Як переконані на факультеті, всі вони є лояльними до в.о. декана.

При цьому його не зупинило те, що всю операцію було проведено з порушенням як ст. 34 Закону «Про вищу освіту», так і статуту КНУ. Відповідно до закону, членами вченої ради за посадою можуть бути заступники декана і завідувачі кафедр, а не виконувачі обов’язків, яких увели до складу ради.

Мабуть, не будучи впевненим у підтримці й цим складом ученої ради, з ініціативи І.Гриценка до наказу ректора від 05.11.2008 року про переобрання вчених рад факультетів включають юридичний факультет. Це робиться попри те, що, по-перше, в більшості членів ученої ради 5—7-річний термін повноважень не закінчився, оскільки їх було обрано або призначено в 2004—2008 роках. По-друге, на інших факультетах, які так само фігурували в наказі, вибори деканів не проводяться.

На підставі наказу від 05.11.08 знову змінюється склад ученої ради — повністю переобирають членів, яких зазвичай обирають на конференції трудового колективу, і зменшують їхню кількість до мінімуму (всього дев’ять осіб).

Термінова «пластична операція» забезпечує вченій раді такий склад, за якого перемогу в.о. декана майже гарантовано. «Хірургів» не бентежить явний перекіс, коли перевага віддається членам, котрі обіймають адміністративні посади, — тобто людям, безпосередньо підпорядкованим, а відтак залежним від нинішнього декана. Таким чином, на одного члена ради, обраного конференцією трудового колективу, припадає двоє призначених за посадою. Тим самим нівелюється думка колективу.

Крім усього, іншим претендентам на посаду створено додаткові труднощі — важко уявити, як у 20-денний термін можна провести засідання кафедр з висування кандидатів на посаду декана, збори-конференцію трудового колективу з обрання вченої ради, збори-конференцію трудового колективу з обговорення кандидатур на посаду декана, засідання вченої ради з обрання декана.

Очевидно, це кероване безладдя свідомо створили для того, щоб не дати кандидатам можливості представити свої програми, а потім цей фарс назвати процедурою легітимних демократичних виборів декана. Залишається запитати в нового керівництва університету: чи справді воно хоче змін?

Потужна закостеніла структура нерідко виявляється сильнішою за окрему, навіть сильну особистість. Авторитарний правитель, що сидить багато років на одному місці, проростає тисячами ниток, і перед новим, який приходить на місце знятого, постає дилема: або все зламати з тим, щоб вибудувати справедливіший, на його погляд, порядок, або махнути на все рукою й працювати без особливих конфліктів у запропонованих обставинах. Сьогодні в таку непросту ситуацію потрапив новий ректор академік Л.Губерський. Від того, як він розв’яже цю задачу, залежить дуже багато...