Їжачки в тумані, або Чого навчають у школі?

10 лютого, 2012, 15:18 Роздрукувати Bипуск № 5, 10 лютого-17 лютого 2012р.
Відправити
Відправити

Освіта — зрозуміло, світло. Але чи можна вважати школу потужним джерелом цього світла — питання далеко не однозначне для батьків.

У публікації «Не самостійні, зате самовпевнені» (DT.UA, №3, 2012 р.) наведено результати загальнонаціонального дослідження світогляду випускників середньої школи 2012 року, проведеного Інститутом соціології НАНУ та Інститутом педагогіки НАПНУ. Цифри дуже промовисті не лише стосовно випускників, а й стосовно тих, хто й нині тягне в школі лямку, - учнів і вчителів. І не просто промовисті. Вони, мов той черевик, що тисне на болючий мозоль - у цьому разі душевний, від якого ятрить і ятрить: чого навчають у школі?

Освіта - зрозуміло, світло. Але чи можна вважати школу потужним джерелом цього світла - питання далеко не однозначне для батьків, які справді переймаються майбутнім своєї дитини. Майбутнім - не в сенсі можливості зайняти тепле й ситне місце, а в сенсі стати особистістю і реалізувати себе.

Якого нормального батька не насторожать цифри: «Оптимізм властивий 56,8% випускників (і 27,5% дорослих), а за впевненістю в собі випускники перевершують дорослих у рази (39,3% проти 10,4%). Радість від повноти життя відчувають 38,9% випускників і 4,5% дорослих, задоволення -27,5 і 2,5% відповідно». Тобто більшість учасників навчального процесу (і діти, і дорослі) - люди сумні, невпевнені в собі, не дістають задоволення від життя. Чим же вони займаються у школі, що так почуваються?

В одному з інтерв’ю відомі українські письменники брати Капранови розповіли про свої шкільні роки: «Нам пощастило - ми не вивчали української мови у школі. Були як від зайвого предмета звільнені за станом здоров’я. І саме завдяки цьому не встигли зненавидіти українську літературу, як більшість школярів».

Завдання, яке ставить собі більшість учителів, - придушити активність та ініціативність дітей, привчити їх тихо сидіти за партами й беззастережно виконувати вказівки й інструкції. Головне завдання учнів - не виділятися, бути «як усі». Будь-які реформи в школі, спроби привнести щось нове здебільшого є такими собі косметичними змінами. А система нищення талантів та індивідуальності завжди залишається незмінною. Причому однаковою мірою вона винищує і хороших педагогів, і талановитих учнів.

Вундеркінди, звичайно, закінчують школу, але частіше школа «закінчує» вундеркіндів. Вони незручні, неслухняні, вимагають додаткових розумових і душевних зусиль, змушують педагогів професійно зростати й розвиватися.

В одному з престижних ліцеїв я спостерігала, як роздратована молода вчителька виштовхала втришия з кабінету ученицю-третьокласницю. З відчинених дверей класу лунало догідливе хихикання однокласників. Дівчинка, витираючи долонькою сльози, повторювала: «За що вона мене вигнала? Я ж лише хотіла пояснити сусідові по парті завдання». Інша вчителька пояснила мені: «Ця дівчинка відома всім. Індиго. Біда для нашої школи. Ніякої дисципліни. На уроці всі завдання виконує швидше за всіх - і дах зриває, всім заважає».

Не заглиблюючись в етичні й професійні аспекти поведінки вчителя, замислимося про інше. Який урок отримають школярі, спостерігаючи таку розправу? Вони запам’ятають раз і назавжди: хочеш жити спокійно, мати прихильність можновладців - будь як усі, сиди тихо й підлесливо хихикай в унісон. Потім так само тихо - до інституту, потім - на роботу... Хоча, з іншого боку, в наших умовах і це непоганий досвід. Учня, який пройде через горнило школи, вже ніякі життєві труднощі не злякають. Він знає, як заслужити прихильність викладача у виші і начальника на роботі. І не буде шокований проявами неповаги до себе з їхнього боку. Щоправда, й креативу від такого студента чи фахівця навряд чи дочекаєшся.

Вражають і такі дані соціологічних досліджень: «Головними факторами, які сприяють досягненню людиною високого соціального стану в нашій країні, одинадцятикласники вважають впливових родичів (44%), високий інтелект, здібності (42%), вміння іноді йти в обхід закону (36%), хорошу освіту (35%), багатих батьків (35%), хороше здоров’я (33%), готовність іти на ризик (30%)». Звичайно, добре, що школярі не забули про інтелект. Але хороша освіта в цьому ранжуванні стоїть окремо від інтелекту і після вміння обходити закон. А впливові родичі взагалі посіли перше місце. І, напевно, школа відіграла не останню роль у надбанні такої життєвої мудрості.

Чого чекати від учнів, якщо самі вчителі «серед пріоритетів успішного життя хорошій освіті віддають лише сьоме місце (30,9% респондентів)»?

А тим часом небайдужі батьки традиційно хочуть від школи якісної освіти. Вони передали їй відповідальність за навчання дітей. Але школа відфутболила ту відповідальність назад батькам. За принципом: педагог провів урок і вмиває руки, а якщо когось щось не влаштовує - нехай сам з дитиною і
займається.

Але навіть самовіддана праця дорослих і дітей не є гарантією хороших знань. Головна проблема для учнів - відсутність чіткої системи в подачі інформації. Величезні її обсяги, хаотично «напхані» в голови школярів, не прояснюють картини, а уподібнюють учня їжачкові в тумані: щось десь видно, але загальний напрямок руху незрозумілий. Чи можна при цьому чекати від учнів інтересу до предметів, що вивчаються?

Дедалі частіше батьки звертаються до репетиторів із проханням систематизувати знання дитини: «Вона в мене і правила знає, і формули. Сидимо до ночі. У нас ліцей, тому багато задають. А що до чого - не розуміє. Допоможіть розставити все по поличках».

І що цікаво: коли взяти зошит учня і подивитися, які завдання і в якому обсязі виконують у школі, а які і скільки задають додому, виникає тверде переконання: у багатьох учителів теж є проблеми з розкладанням матеріалу по поличках, з умінням виділяти головне й другорядне. Та тільки репетитора в них немає. Напевно, такими питаннями повинна опікуватися адміністрація - завучі, директор. Але в них свої турботи - щоденний паперообіг звітів-наказів, нестача грошей на ремонт даху чи паркана.

Та вони й самі є гвинтиками тієї ж шкільної системи. Учителеві легше зі слухняними і легко керованими учнями, директору школи – з такими ж учителями й завучами, чиновнику – з директорами. Може, саме тому стільки невпевнених у собі людей у нашій школі? Останній учительський з’їзд став цьому підтвердженням.

Багато йшлося про те, що школам потрібна автономія. І академічна, і фінансова. Ці прогресивні європейські реформи можуть принести користь кожній конкретній школі і країні загалом. Але це в ідеалі. Чи впорається з автономією більшість наших шкіл? Адже доведеться і програми, і підручники самостійно вибирати, і відповідати за результати своєї роботи.

Можливо, краще активно просувати ідеї дистанційного навчання й екстернату? Скільки часу заощадили б діти для корисних і потрібних занять з репетитором або батьками! І ще на всілякі гуртки й секції, на читання книжок і прогулянки на свіжому повітрі залишилося б. Така реформа нам дуже згодилася б. Тим паче що вона дуже вже близька нам усім. Тоді, може, веселішим і цікавішим стало б життя і школяра, і вчителя?

Звісно, це жарт. Школа потрібна нашим дітям. Але школа радісна, корисна й ефективна. Є в нас така? Відповідь на це запитання (чи принаймні інформацію для роздумів) дають нам результати згаданого вище дослідження.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК