Протиставлення двох систем виховання — японської та слов’янської — було особливо ефектним при порівнянні отриманих результатів. Уседозволеність у ранньому віці в японських дітлахів найдивовижнішим чином трансформувалася потім у незбагненно сувору дисципліну і жорсткий кодекс самообмежень. І, навпаки, постійні окрики та звичні потиличники в слов’янських сім’ях зовсім не сприяли зростанню авторитету старшого покоління і свідомості молодшого. Дітей, які розважаються на заняттях, грубіянять старшим і прогулюють уроки, було чимало у наших середніх навчальних закладах і не було в школах японських. Принаймні донедавна.
Тепер японські газети з жахом повідомляють: деякі учні початкових класів дозволяють собі на уроках викрикувати без дозволу вчителя і задиратися один з одним, у четвертому класі вживати грубі висловлювання, інколи навіть стосовно вчителів, а до шостого класу й зовсім прогулювати уроки! Вчителі, які за довгі роки звикли до беззаперечної слухняності та само собою старанності, звичайно, у шоку. Високі інстанції в масовому порядку проводять численні соціологічні та психологічні дослідження, намагаються зрозуміти, що коїться і як на це реагувати.
Так, зокрема, остання опублікована доповідь Національного дослідницького інституту з питань освітньої політики показала, що кожний третій із 6 614 опитаних учителів середніх шкіл хоча б одного разу зіштовхувався із ситуацією, коли весь клас повністю виходив з-під контролю. Фахівці навіть придумали спеціальний термін для цього явища — «колапс класу». У старших класах до неслухняності додаються такі проблеми, як проституція, що швидко поширюється, жорстокі бійки й повна відмова від відвідування школи. Звичайно, японці намагаються розраджувати себе тим, що їх школам ще далеко до «розгулу аморальності» у школах американських, проте діє це не дуже переконливо.
Крім всього іншого, недостатнє фінансування призводить до недоукомплектованості шкіл педагогами, підготовленими до вирішення кризових ситуацій.