Яків Гехт: "Демократична школа — це відсутній пазл демократичного суспільства"

Яків Гехт - засновник мережі демократичних шкіл в Ізраїлі, радник шести міністрів освіти цієї країни.

Яків також консультує міністерства освіти різних країн з питань демократизації освіти. Його книжку "Демократична освіта" перекладено багатьма мовами.

З ініціятиви Якова Гехта ось уже 26 років у різних країнах світу щорічно проходить Міжнародна конференція демократичної освіти IDEC. Цього року вона відбудеться в Україні.

фото © Е.Власов

Напередодні конференції відомий міжнародний експерт провів зустріч-дискусію з українськими вчителями, батьками й представниками демократичних шкіл. На ній побувало й DT.UA. "Я хочу розповісти про ідею, яка поєднує всі демократичні школи світу", - сказав Яків. Ми записали найцікавіше з його виступу:

"Бачите цих людей? Це ми. Я не знаю, хто створив нас. Але хай хто це є, він вирішив, що ми маємо бути різними, і це найбільш вражаюча річ у світі. Саме це змушує нас розвиватися і зростати (див. рис. 1 на 11-й стор.).

150 років тому почалася індустріяльна ера, і саме тоді почали будувати заводи. Тоді ж було створено завод, який назвали школою. Його творці сказали: "Можливо, природа помилилася? Замість того щоб усі були різними, зробімо всіх однаковими. Давайте побудуємо кімнату на 50 квадратних метрів і помістимо туди 30–40 учнів, поставимо перед ними вчителів і, можливо, досягнемо успіху - зробимо їх ідеальними. З усіх знань на світі ця кімната і є найважливіше знання.

Ти любиш займатися музикою? Добре, але це не підходить під наш завод. Ти цікавишся наукою? Але це неправильна наука, бо про неї не написано в шкільному плані. Тому, будь ласка, проходьте всі он туди й робіть те, що вам кажуть". В освіті це вирішується просто: що не заходить із силою, заходить із більшою силою. Така ситуація в школах по всьому світі, і вона дуже сумна (див. рис.2 ).

Ми потрапляємо всередину такої школи і бачимо, що це не коробка, а піраміда, в якій одні вгорі, а інші - внизу. Одні сильні, інші - навпаки (див. рис.3 ).

І я хочу, щоб ви зрозуміли, що це найбільший обман в освіті. Люди, які тут, у коробці, вважаються слабкими, можуть бути неймовірно сильними в іншій сфері, і навпаки.

Щоб зрозуміти, як ця піраміда працює, потрібно мати на увазі, що це піраміда індустріяльної ери. У країнах, які досі перебувають у періоді цієї ери, люди щодня йдуть на роботу на завод, і, зрозуміло, школа має їх підготувати до цієї роботи.

Та зараз ми говоримо про економіку знань, і люди, які нині працюють на заводах як машини, урешті-решт втратять свою роботу: їх замінять ті ж машини. Ми маємо готувати людей не до минулого, а до майбутнього. Говорячи про майбутнє, ми говоримо про креативність, підприємництво, про співпрацю. Треба перейти від системи піраміди, яка є ієрархічною, де бос каже вам, що робити, до системи мережі - співпраці, де знання можуть іти від різних сторін і з різних місць. Звідки можуть іти ці знання? З МООС (massive open online course - масового відкритого онлайн курсу. - О.О.). 2011 року МООС був уперше відкритий для всіх. Гадаю, МООС - це одна з причин змін в освіті.

Проблема шкільної коробки в тому, що вона фокусується на знаннях учителя й обмежується тільки ними. Так працюють усі традиційні школи (освіта 1.0. - О.О.) Але зараз, із появою МООС, ми можемо вчитися за допомогою смартфона або комп'ютера. Однак якщо я сам учитиму все зі смартфона, це - самотність. За статистикою, всього 4% людей, які вчаться самотужки, успішні в цьому. Тому ми маємо поєднувати навчання у смартфоні або комп'ютері й спілкування з учителем і між учнями. Саме так і роблять у демократичній школі (освіта 2.0. - О.О.) (див. рис.4).

Ми вирішили створити новий різновид класів і назвати їх "клас 2.0". Ідея полягає в тому, що клас стає схожим на футбольну команду, де всі взаємопов'язані одне з одним.

У нас є два принципи. Перший: кожен учень - це вчитель, і кожен учитель - це учень. Кожен навчає кожного. Я наведу вам приклад. Ми даємо кожному учневі помаранчеву й зелену картки. Діти чогось навчаються тим чи іншим способом, дивляться відео, пояснюють одне одному. Після цього ми запитуємо: хто зрозумів? Зелена картка означає "зрозумів і може пояснити". Ті, хто не зрозумів, показують помаранчеву картку. Тоді ми знову даємо можливість навчати одне одного доти, доки всі картки в класі стануть зеленими. Після цього ми продовжуємо навчання.

І другий принцип класів 2.0 - є спільна оцінка, яку отримує весь клас, і є спільна мета. У системі піраміди в традиційній школі кожен прагне досягнути якоїсь своєї мети й отримує свою оцінку.

У кожному класі в нас проходить гра, потім тренінг, гра - тренінг, гра - тренінг і так далі. Гра є частиною іспиту або тесту, оцінку за який ставлять усьому класу як спільну. Потім під час тренінгу ми даємо можливість учням і вчителям подумати, як цю оцінку можна поліпшити. Потім знову пишемо тест, і це повторюється знову й знову. Таким чином у нас з'являється своєрідний відгук про успішність класу. Точно так само організують тренінг і деякі наші традиційні школи.

Ви всі пам'ятаєте, що таке МООС. Єдина його проблема - це те, що коли ви будете займатися цим поодинці, то, за статистикою, всього 4% слухачів курсів досягають успіху. Тому я пішов до міністра освіти Ізраїлю і сказав: давайте застосовувати МООС у школі. Він спитав: "І всього 4% учнів закінчать школу?" Я відповів: "Ми це зробимо по-іншому, ми поєднаємо МООС із класом 2.0". І він сказав: "Давайте спробуємо". Ми спробували в 50 класах - інтегрували курси МООС у клас і отримали хороший результат. Сьогодні ми це робимо в 500 школах в Ізраїлі.

Ідея в тому, що учні вивчають те, що вони хочуть вивчати. І питання не в тому, як вони вчаться, а в тому, як глибоко вони щось вивчать. Якщо досить глибоко, то їм не треба буде вибирати, що вивчати - математику чи англійську, бо вони стикнуться і з математикою, і з англійською. Ми рухаємося від шкіл, які концентруються на навчанні, до шкіл, які концентруються на вивченні.

І я хочу розповісти вам про демократичну школу в Нідерландах. У ній 850 учнів від 13 до 18 років. Молодшої школи поки що немає, але її відкриття планується. Це державна школа, тобто всі, хто живе в цій місцевості, мають ходити в цю школу.

Коли діти 13 років приходять до цієї школи, в них два місяці триває майстер-клас, де їх відучують від поганих ідей про те, що для того, аби вчитися, потрібен учитель. Після закінчення цього майстер-класу учні мають вибрати одного з дорослих як ментора (вони називають його майстер). Тобто всі вчителі тепер майстри, бо вчителів у цій школі немає.

В кожного майстра збирається група приблизно з 15 учнів віком від 13 до 18 років. Така група називається "родина". Кожна родина отримує кімнату, і це буде їхній клас на шість років. Кожен учень має вибрати, що він хоче вивчати. Але вони не можуть вибирати предмети, яких навчають у звичайних школах, - математику, англійську чи історію. Вони можуть вибрати, наприклад, предмет "як робити паперові стаканчики". На кожен предмет виділяється шість тижнів. Предмет вивчається через кілька різних напрямів: мистецтво, дизайн, механіка, механізми. Щоранку майстер зустрічає учнів і підтримує їх, допомагає створювати команди, щоб вони не працювали самі.

Як учні вивчають предмет, якщо в них немає вчителів? Трьома способами. Перший - те, що вони знайдуть в Інтернеті. Другий - те, що вони почують одне від одного. І третій спосіб - те, що вони почують від співтовариства, куди входить більшість батьків учнів.

Я забув сказати вам щось важливе. Ця школа - перша за результатами іспитів. При тому, що п'ять років вони нікого спеціяльно до іспитів не готують, вони найкращі. А ось останній, шостий, рік школа запрошує вчителів і виділяє по три години на кожен предмет. Але ці вчителі не вчать, вони роблять тільки дві речі: організують для учнів іспити й дають їм результат - відгук про те, як вони впоралися. Тобто уроків немає. Але якщо учень хоче поставити запитання, він може це зробити, і ментор йому відповість.

Ця школа - один з найкращих прикладів того, як змінюється роль учителя (див. рис. 5).

І це відбувається по всьому світі. Наприклад, школа 42 в Парижі. Я вважаю, що вона революційна. Ця школа входить у топ і стоїть на одному рівні з Гарвардом і МІТ. Туди приймають з 16 років, тобто школа для дорослих. Вона відкрита завжди, 24/7, і там немає вчителів і навчального плану. Ви знаєте, звідки йде назва "42"? Є дуже відома книжка Дугласа Адамса "Автостопом по галактиці". Згідно із книжкою, увесь Всесвіт шукає відповідь на запитання, в чому сенс життя. Відповідь прораховує спеціяльно створений комп'ютер. І ось після семи з половиною мільйонів років обчислень він дає відповідь - "42".

Щоб потрапити до цієї школи, потрібно пройти на комп'ютері тест на креативність. Якщо ви його проходите, вас запрошують на два тижні до школи і дають завдання, які треба виконати, спілкуючись з іншими учнями. Якщо все виконано успішно, вас зараховують до школи. І два-три роки процес вивчення відбувається так, що ви отримуєте якесь завдання, вивчаєте його будь-якими способами - через Інтернет або інакше, і піднімаєтеся за рівнем завдання, аж поки доходите до найосновнішого, великого, коли вас бере до себе велика компанія.

Це те, що відбувається нині у світі, починаючи з дитсадка й закінчуючи університетами. Це пересування від старої системи до нової, що концентрується не на навчанні, а на вивченні. Тренінги для вчителів, де вони вчаться використовувати в школі систему МООС, проходять по всьому світі: у Китаї, США, Росії, інших країнах.

Демократична школа - це відсутній пазл демократичного суспільства. Багато країн нині говорять, що в них демократія. І системи освіти, які існували й були створені для суспільства недемократичного, адаптуються й існують у демократіях. На нашу думку, причина того, що демократія нині застрягла й стоїть на місці, це якраз відсутність демократичної школи.

Неможливо до 18 років казати дитині, що і як їй робити, а потім вимагати від неї, щоб вона сама для себе вирішила, чим хоче займатися, коли закінчить школу. Ідея демократичних шкіл полягає в тому, що ми маємо з самого дитинства давати дитині можливість вибору й навчати її того, що очікує її поза школою. І кожна школа, яка хоче, щоб її учні могли впливати на суспільство й були частиною демократичного суспільства, має стати демократичною.

Для того щоб змінити школу і зробити її демократичною, недостатньо змінити тільки вчителів чи учнів, треба змінити суспільство."