Як зробити Оксфорд в Україні, або Чому наших університетів немає в міжнародних рейтингах

Жодного з національних університетів не можна знайти в списку кращих 200 світових ВНЗ за версією The Times Higher Education. Хоча там є виші Китаю, Індії, Мексики і Малайзії.

З примхи долі мені довелося побути студентом одного з київських університетів і потім пощастило навчатися в Оксфорді. Закордонне навчання допомогло мені краще зрозуміти прогалини українських університетів і кроки щодо перетворення вищої школи.

Проблеми українських університетів багатьом добре знайомі: корупція при відборі абітурієнтів, слабке викладання, залежність від Міністерства освіти, бідність українських вишів. Оксфордський університет не знає всього цього, оскільки відбирає абітурієнтів і студентів за результатами зовнішнього тестування, ставить високі вимоги до викладачів, не залежить від британської держави й заробляє левову частку грошей від дослідницьких грантів.

Єдине незалежне тестування особливо необхідне, щоб забезпечити прозорість при вступі. В Україні воно почало працювати тільки кілька років тому. Хоча в США єдиний незалежний іспит (SAT) існує вже понад століття. Кожен американський університет ставить свій поріг для SAT. Що престижніший університет, то більше треба набрати балів. Наприклад, Білл Гейтс вступив до Гарварда, коли набрав максимальну кількість балів із SAT. Запровадження аналогічних порогів для кожного українського університету дасть змогу зробити вступ зрозумілим і прозорим.

Єдині незалежні іспити мають свої недоліки, проте вони роблять вступ справедливим, а університети менш корумпованими. Незалежні іспити потрібно запровадити і під час сесії. Корисний досвід можна перейняти від іспитових шкіл в Оксфорді. Це — не залежні від університету інституції, які проводять іспити у своїх приміщеннях, оцінюють студентів анонімно (замість прізвища — секретний номер) і потім видають дипломи. Іспитові школи дозволяють тільки одну перездачу. Хто провалив перездачу, того відраховують. Іспитові школи не зважають на те, що університету фінансово вигідно всіх студентів довести до випуску. Тим самим незалежне тестування є гарантією того, що університет випускає студентів певного рівня інтелекту.

Поліпшити якість освіти можна й шляхом підвищення якості викладання. Навчаючись у київському університеті, я опанував ази написання шпаргалок і зазубрювання відповідей на запитання. Зрозуміло, що від мене не вимагалося мислити. Кожна друга лекція в Києві — це спільне читання підручника. Національна методика освіти спрямована на розвиток пам’яті через зазубрювання та беззастережне сприйняття інформації (без критики). Головне — це запам’ятати або вміло списати, оскільки твоє розуміння відповіді на іспиті шкодить кінцевій оцінці. У результаті багато студентів перестають розуміти важливість навчання. Багато моїх київських друзів шкодували, що не почали трудову кар’єру з перших курсів, оскільки робота «більше навчає».

Університети з наукових інститутів перетворилися на фабрики «кірочок». Багатьох київських викладачів не цікавили дослідження. Каламутна атмосфера кар’єризму, корупції, бюрократії та посередності відохочує талановитих людей від спроб змінити вищу школу. Для потенційно талановитих учених варіантів залишається небагато: або виїхати «за бугор», або піти в бізнес. Наприклад, одного мого друга зняли з магістратури в Запорізькому медінституті, тому що адміністрація замінила його на «свою людину». Керівництво вишу не обходило, що він отримав червоний диплом і виграв не один десяток стипендій, конкурсів і міжнародних стажувань. У результаті цей талант поїхав навчатися в Оксфорд. Так на практиці відбувається відплив інтелекту.

Лекції в Оксфорді — це двосторонній процес. Студенти і професор спілкуються, перші ставлять критичні запитання і можуть висловлювати свої аргументи. Там навчають студентів мислити. Інтерактивне обговорення робить лекції набагато цікавішими і — найголовніше — зрозумілими.

Відбір відбувається не тільки серед абітурієнтів, а й серед викладачів. Наприклад, щоб улаштуватися працювати лектором Оксфордського університету, потрібно мати список публікацій у престижних наукових виданнях. Потім, щоб продовжити трудовий контракт, необхідно постійно отримувати хороший рейтинг від студентів. Наприкінці кожної сесії студентів просять конфіденційно оцінити якість і користь від певного курсу певного лектора.

Українським університетам бракує автономії від Міністерства освіти, яке вказує вишам, чого і як навчати. Нині, щоб запровадити новий предмет, читати лекції англійською або прийняти на роботу випускника Оксфорда, потрібен дозвіл чиновника. Що менше бюрократії, то більше ініціатив і, отже, прогресу.

Бідність українських вишів відображає якість освіти. Низькі зарплати викладачів часто є перешкодою для талантів від науки і приводом для хабарів. Дивує, що хабарі часто виправдовують низькими зарплатами. Складається враження, що бідність дає автоматичне право брати хабарі. Українські університети повинні навчитися самі заробляти гроші, а не сподіватися на державні дотації. Наприклад, Оксфордський університет більш як половину доходів отримує від дослідницьких грантів та пожертв випускників. Плата студентів за навчання становить лише 14% від загальних надходжень у скарбницю Оксфордського університету. Українським університетам слід більше працювати з бізнесом, надаючи дослідницькі та освітні послуги, а не просити державних дотацій, оскільки нинішня практика держзамовлень Міністерства освіти сприяє корупції і знижує стандарти освіти. Бюджетні місця при вступі до університету також продаються за хабарі, як і контрактні. До того ж при держзамовленні університетам платять за кількість бюджетних випускників, а не за їхню якість.

ВНЗ можуть заробляти також на залученні грошовитих іноземних студентів за рахунок запровадження курсів англійською (для всіх студентів) і російською мовами (для «радянських» студентів). Наука не має мовних кордонів. Залучення іноземних студентів — не тільки вигідний бізнес, а й необхідне різноманіття в сучасному студентському житті. Можливо, доведеться наймати закордонних учених для англомовних курсів, але ж вони внесуть свіжу кров в українську науку і водночас розпалять корисну конкуренцію серед викладачів.

Якщо не зупинити загнивання вищої школи, то відплив інтелекту з України триватиме і далі. Мало того, дипломи українських вишів втрачають авторитет у роботодавців. Наприклад, одна західна компанія, яка активно шукає випускників західних університетів для роботи на пострадянському просторі, запропонувала мені зарплату таку саму, як у Лондоні. Мені не запропонували б такого щедрого окладу, якби я мав лише український диплом «найпрестижнішого факультету найпрестижнішого ВНЗ». Від слабких університетів програють держава, роботодавці й самі випускники.