Візитна картка міста Ірпінь

Ірпінь... Затишне містечко під Києвом. Для когось воно асоціюється із сивою давниною, розмаєм дикої природи, князівськими полюваннями. Для інших Ірпінь — місце письменницького натхнення, бо в тутешньому Будинку творчості, особливо у 50—80-ті роки минулого століття, народилося чимало чудових творів. А ще хтось скаже: «Таж це чудове курортне місце! Там санаторії, там чисте повітря, кришталева вода, цілюще сонце, розкішна риболовля, вдале полювання!..».

Усе це правда. Проте, на жаль, майже все в минулому. Деякі гарячі голови були певні, що Держава Україна швидко розбудується — хай-но тільки стане незалежною, — що достатньо зруйнувати все радянське, а нове саме виросте, як квіти навесні.

Розбудовуючи незалежну дер­жаву у промовах і закликах, забули, що до всього треба кмітливого розуму і вправних рук — до підприємства, школи, колгоспу, лікарні, бази відпочинку чи до письменницького дому. Час — мудрий, він не прощає зарозумілості, нехлюйства, лінощів. Стоять на колінах розорені колгоспи, дихають на ладан занедбані підприємства, розвалюються, заростають бур’янами санаторії, бази відпочинку і той-таки славнозвісний Будинок творчості письменників в Ірпені. Відомо ж бо — завжди легше зруйнувати, аніж збудувати. Тільки й чуєш: «Не ті зараз часи! Треба спочатку утвердити державу, увійти в Європу (Азію, Америку, Антарктиду)!». Господи, прости їм... Ще в давнину, хто мав державницьке мислення, мудро мовив: «Не ті часи — у всі часи». У всі часи можна було знайти причини, які заважали розвиткові, творчості, праці тощо. І знаємо вже, що все погане, недобре, зле само приходить, а добре, красиве, хороше — потрібно створювати, про нього потрібно дбати, не покладаючи рук працювати.

Мої роздуми про Ірпінь та Національний університет дер­жавної податкової служби України можна спроектувати на всю Україну. Пам’ятаю передмістя Києва ще в бруківці, без асфальтів, провінційно тихим, неквапним. Тоді ми разом із директором Ірпінського індустріального технікуму Володимиром Павленком мріяли, що в майбутньому технікум стане одним із провідних навчальних закладів України...

Більша частина мого п’ятде­сятирічного життя пов’язана з Ірпенем, з Національним університетом державної податкової служби України — вищим навчальним закладом ІV рівня акредитації, який здійснює підготовку бакалаврів, спеціалістів, магістрів.

Це сьогодні. А з чого починалося?

Український торф’яний технікум в Ірпені був створений ще у 1921 році. Я, хлопчина з українського Полісся, який виріс на торфяних болотах і своїми руками перебрав не один кілограм торфу, коли вантажив його під час літніх канікул, заробляючи перші в житті трудові карбованці, з благословення тата в 1972 році, п’ятнадцятирічним, дістався потягом Ірпеня, де вступив до Ірпінського індустріального технікуму (так він тоді називався).

Відтоді моя доля пов’язана з Ірпенем. Коли після навчання служив у війську, снився мені технікум, однокурсники, педагогічний колектив. На все життя став мені старшим товаришем, порадником, прикладом справжнього педагога, еталоном порядності тодішній директор технікуму Володимир Павленко. Після армії я ніяк не міг визначитися. Пройшов за конкурсом до театрального інституту імені Карпенка-Карого. Це ж треба — актор театру і кіно! Завагався. Порадився з Володимиром Івановичем і... пов’язав своє життя з технікумом, з Ірпенем. Працював у технікумі майстром-слюсарем, викладачем. Закінчивши Інститут легкої промисловості, став інженером-механіком, заступником директора технікуму.

У 1991 році Володимир Павленко пішов з життя. Відтоді вся відповідальність за Ірпінський технікум, за студентів, педколектив, за непросте виживання навчального закладу лягла на мої плечі. Я став директором. Непросто було не те що розвивати справу — утримувати створену базу, не допустити руйнації. Кілька років технікум існував завдяки титанічній праці педколективу, не покладаючись на будь-чию підтримку, не сподіваючись на допомогу меценатів, не просячи в молодої держави ніяких знаків уваги. Ми працювали і мріяли про великі справи, готували перспективу нашому навчальному закладу.

1991. На базі Ірпінського індустріального технікуму було створено фінансово-економічний коледж.

1996 рік. На базі Українського фінансово-економічного коледжу-технікуму створено Український фінансово-економічний інститут з прямим підпорядкуванням Міністерству фінансів України.

2003 рік. Створено академію державної податкової служби України. Академія отримала статус Національної.

2007 рік. Академія стає Національним університетом ДПС України.

Усього кількома рядками я позначив шлях, який ми пройшли за п’ятнадцять років. Для світу, для держави — це мізерний відрізок часу. Для нашого педагогічного колективу — це спресована в десятиліття тяжка праця. Тяжка, але творча, осмислена і, що важливо, результативна. База, закладена В.Павленком, збереглася до цього часу. Мета, яку ми визначали й визначаємо для себе, є досяжною. Бо вона є значимою не тільки для університету, а й для всієї дер­жави.

Сьогодні наш університет є базовим навчальним закладом Державної податкової служби України. Провідним навчальним закладом на всьому пострадянському просторі — тобто не тільки на теренах колишнього Радянського Союзу, а й усіх дер­жав колишнього соціалістичного табору.

У 1986 році в Ірпінському індустріальному технікумі було 315 викладачів, з яких усього один був кандидатом наук. Сьогодні в Національному університеті ДПС України працює шість академіків, 47 докторів та 230 кандидатів наук, 44 професори і 150 доцентів.

На семи факультетах (податкової міліції, юридичному, обліково-економічному, фінансів та банківської справи, економіки та оподаткування, заочному, військовому) навчається понад 10 тис. юнаків і дівчат. Філії заочного факультету діють у містах Житомир, Вінниця, Сімферополь, Сторожинець (Чернівецька обл.), Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.). Факультет військової підготовки дає змогу юнакам паралельно з навчанням отримати звання офіцера запасу. За час свого існування навчальний заклад підготував для держави майже 60 тисяч висококваліфікованих спеціалістів.

І знову ж, ні для кого не є секретом, що з давніх часів до митарів, митників, збирачів податків у народі ставляться не дуже прихильно. Так склалося за певних історичних обставин і залишилося стереотипом донині. Тому актуальним питанням сьогодення залишається подальша розбудова податкової служби, її модернізація, а особливо — зміцнення засад доброчесності та неупередженості у ставленні до платників податків. Усі зусилля педагогічного колективу нашого навчального закладу спрямовані на вдосконалення фахової підготовки, людських і моральних якостей майбутніх податківців. Разом з тим ведеться велика робота із підвищення податкової грамотності платників, зміцнення почуття обов’язку та довіри до держави.

Для цього навчальний заклад має всі можливості. У структурі Національного університету ДПС України діють: Київський фінансово-економічний коледж та інститут післядипломної освіти. З метою вдосконалення організаційної структури університету планується об’єднати Науково-дослідний інститут фінансового права та Науково-дослідний центр з проблем оподаткування в Науково-дослідний інститут фінансів і фінансового права.

Університет успішно співпрацює не тільки з Державною податковою службою України. Наприклад, за сприяння МЗС України встановлені і підтримуються зв’язки з навчальними закладами та науковими центрами Росії, Білорусі, Молдови, Польщі, США, Німеччини, Швеції та інших країн. Традиційними стали наукові конференції, Ірпінські міжнародні педагогічні читання. Члени університетського товариства студентів і курсантів Національного університету ДПС України є неодноразовими переможцями, іменними стипендіатами всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Скільки працюю у вищій школі, розумію — це робота для держави, для її майбутнього. Наші курсанти-студенти — носії майбутнього. І навчання — це ще не все. Найголовніша проблема (і водночас лихо) вищої школи, як і освіти і цілому, — виховання.

Наприклад, у нашому навчальному закладі діяльність студентського парламенту та профспілкового комітету охоплює не тільки навчання, а й побут, дозвілля, громадське життя, наукові дослідження, аматорську творчість кожного студента.

Команда КВК університету «Без коментарів» — чемпіон Ліги силових структур. Курсанти факультету податкової міліції — неодноразові переможці та призери спортивно-інтелектуальних ігор «Патріот».

Культурно-мистецький центр «Сузір’я» Національного університету ДПС України — це 20 різножанрових творчих колективів та студій музики, поезії, танцю. Вони виступали на сценах США, Канади, Німеччини, Іспанії, Польщі, Кіпру. У 2003 році народний ансамбль пісні і танцю «Сузір’я» став переможцем І Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії імені Павла Вірського.

Спортивні досягнення наших студентів відомі далеко за межами країни. Студент фінансового факультету Владислав Третяк став бронзовим призером з фехтування на шаблях на ХХVІІІ Олімпійських іграх в Афінах. В університеті навчається понад 100 майстрів спорту, серед них чотири заслужені майстри спорту України і 20 майстрів спорту міжнародного класу.

За останні десять років в університеті створено відповідну матеріально-технічну база. На 23 гектарах паркової зони за 25 км від Києва споруджено сучасні навчальні корпуси, гуртожитки, спортивний комплекс із тренажерними залами, їдальні, молодіжні кафе, медико-санітарну частину, житловий комплекс для працівників та викладачів.

Унікальний навчальний заклад в Ірпені є справою всього життя — мого і багатьох моїх соратників, членів педагогічного колективу. Так, я мріяв викладати у вищому навчальному закладі ще коли був студентом Ірпінського індустріального технікуму. Мріяв про академію, про університет, коли став директором технікуму-коледжу у 1991 році. Мрії здійснюються. Це так чудово — жити, втілюючи ідею. А як чудово, втілюючи ідею, виношувати нову.

Національний університет ДПС України посідає гідне місце серед провідних вищих навчальних закладів держави. Наші випускники професійно працюють на благо країни. Ми розвиваємося, розбудовуємося. Завдяки депутатам Ірпінської міської ради, університет отримав 1,5 га землі для будівництва двох нових сучасних дев’ятиповерхових гуртожитків на п’ятсот місць кожен. Для скептиків наголошую, що всі необхідні папери, рішення і таке інше підписані власноручно колишнім мером Ірпеня Мирославою Свистович, яка, скажемо так, не досить прихильно ставилася до університету.

З цього приводу, як і з приводу інших сторін життя навчального закладу, відгуки як захоплено позитивні, так і відверто негативні. За роки наполегливої творчої роботи колектив університету звик не звертати уваги як на заздрощі, улесливість, так і на спроби встромити палицю в колеса. Східна мудрість про караван, який, попри все, продовжує рухатися, найкраще підходить у цьому випадку. Єдине, що можу додати: Національний університет ДПС України є містоутворюючим закладом. За січень—листопад 2007 року він поповнив бюджет міста на 16 мільйонів 218 тисяч 363 гривні! Сьогодні наш університет є візитною карткою міста Ірпінь. І ми були б зовсім не проти, якби його візитівкою стали (як зовсім іще недавно) і Ірпінський будинок творчості письменників, і міська санаторно-курортна зона. Але так сталося, що, завдяки наполегливій праці багатьох моїх колег, саме наш навчальний заклад представляє стародавній Ірпінь в Україні і в світі.

Ми маємо чудову навчальну базу, яку наполегливо розвиваємо, створюємо нові, ще кращі умови для наших студентів — майбутньої еліти України. Аби бути на рівні світових стандартів, запрошуватимемо професіоналів-викладачів і водночас будемо ростити своїх.

Насамкінець повторю слова, які завжди кажу своїм студентам: вивчаючи свій фах, невтомно плекаймо в собі порядність, моральність, любов до батьків і до рідного краю, почуття справжньої дружби.

Загалом, життя штука складна. Мабуть, немає у світі жодної людини, яка б не долала перешкод на шляху до свої мети. Я теж долаю перешкоди і радію життю...

«Чи вибрав

правильну дорогу», —

Не раз запитую себе.

Оббиті об каміння ноги,

І туга по душі шкребе.

Але печалитись не хочу,

Зневірі серце не віддам.

Бо ще горять любов’ю очі,

Бо вірю, вірю, люди, вам.

Нам треба жити для добра,

Бо вже пора, бо вже пора.