Вивчаймо україnglish?

Ця книжка не схожа на звичний посібник з української мови.

"Українська мова в грі. Проблемні завдання, конкурси, змагання, цікаві факти, тести, квести" (О.Остапченко. - К.: Київ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2018) - книжка для тих, хто полюбляє інтелектуальні розваги, хто прагне перетворити процес мовного навчання в захопливий пошук знань, де є місце не лише сумнівам і помилкам, а й змаганню та грі, що ведуть до знахідок і несподіваних відкриттів.

Що ж такого цікавого містить ця книжка? Десятки проблемних завдань до кожного розділу мовознавчої науки, понад сто лінгвістичних ігор, численні цікаві факти про українську мову й мови світу, мовні загадки та парадокси, матеріали для конкурсів, вікторин, турнірів, брейн-рингів, квестів. І до абсолютної більшості запитань і завдань подано короткі відповіді.

Книжка, яку автор готував і виношував упродовж кількох років, визрівала в освітянській практиці. Частина матеріалів посібника вперше побачила світ на сторінках журналу "Українська мова і література в школах України", інших періодичних видань нашої країни і зарубіжжя, дістала схвальні відгуки читачів-колег.

І ось у жовтні минулого року Інститут філології Київського університету імені Бориса Грінченка організував і успішно провів масштабний захід - "Академію ігрових технологій". Близько півтисячі учителів з понад трьохсот міст і сіл України отримали унікальну можливість - відвідати 20 майстер-класів, організованих і проведених викладачами кафедри української мови та їхніми колегами. Цей тренінг став своєрідною просвітницькою платформою для обміну досвідом між університетською і шкільною освітою, яка нині активно реформується. Саме тоді, під час підготовки до цього заходу, і виникла ідея презентувати учасникам ще й навчальний посібник, покликаний допомогти вчителеві перетворити урок мови на своєрідну творчу лінгвістичну лабораторію.

Особлива подяка рецензентам цього видання, знаним в Україні й за її межами лінгводидактам, - завідувачу кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка, доктору педагогічних наук, професору Станіславу Караману і доктору педагогічних наук, професору Олені Горошкіній. Завдяки їхнім слушним порадам і зауваженням, а також дружній підтримці й допомозі проректора університету, доктора філологічних наук, професора Олени Бондаревої,директора Інституту філології доктора філологічних наук, професора Олени Єременко, заступника директора доцента, кандидата філологічних наук Олени Доценко, зусиллям видавничого центру Київського університету імені Бориса Грінченка книжка побачила світ у такі стислі терміни.

Звичайно, посібник має трохи "мозаїчну" структуру, адже його обсяг, на жаль, не дозволив умістити весь багаторічний авторський доробок ігрових завдань і вправ. Та й неможливо охопити неосяжний світ мовних загадок і таємниць під однією палітуркою, системно викласти матеріал з кожного розділу лінгвістики. До того ж ігрові форми й не передбачають подання вичерпної інформації. Натомість автор вважав своїм завданням збудити інтерес до цікавих, а подекуди й дивовижних мовних проявів, заохотити до самостійних пошуків істини.

У чому ж родзинка видання? Мовних "смаколиків" тут багато, але є серед них і незвичні, які автор назвав новим словом "твест". Що це таке? Це своєрідні квести, але лінгвістичні. Свій інтелект, кмітливість, ерудицію читач зможе з успіхом застосувати в захопливій грі. І для цього зовсім не обов'язково вибиратися із замкненої кімнати чи бігати містом у пошуках пригод. Адже кожен із нас має під рукою те, що дозволяє уявою переноситися в будь-які світи, часи й ситуації, подумки рухатися від загадки до загадки, розгадуючи одну таємницю за іншою. І це диво - текст. А текст + квест = твест. Це інтелектуальна гра, суть якої полягає у пошуку відповіді на приховані в тексті (а здебільшого це оповідання або казка) проблемні питання, вирішенні мовних чи мовленнєвих загадок. Ось лише назви деяких твестів: "Квадратний сантиметр інформації", "Страшна помста… розділових знаків", "Обережно: двійники, або З такими друзями і вороги не потрібні", "Сленг - як кохання, або З української на українську", "У спортзал чи до лікаря?", "Майстер-клас для оратора, або Переможець у квадраті", "Як посварилися, а потім помирилися бджола з пчелой". Уже хочеться випробувати свої сили, чи не так? Розв'язуючи твест, слід читати його дуже уважно, звертаючи увагу на підказки, розкидані в тексті або наприкінці оповіді. Доведеться посушити мізки над каверзними запитаннями, покликати на допомогу логіку, уяву та інтуїцію, прислухатися до них, але й про довідкові джерела не забути.

Мабуть, багато кого зацікавлять і такі запитання:

Якого кольору звуки? Буква чи літера? У чому різниця?

Яка літера в українському алфавіті наймолодша?

Нащо нам знати, де ти з'їси ці лини, закусивши їх чашею жиру?

Який шрифт біжить?

Вісімдесят! Яке слово-рекордсмен в українській мові має таку кількість синонімів?

У кого з українських письменників було найбільше псевдонімів?

Яке слово в українській мові найдовше?

Мазепа, Бушма, Баглай, Райко, Рева, Хопта, Шудря - ці та ще багато інших українських прізвищ насправді походять із санскриту?

Коваль, Сміт, Герреро, Лефевр, Ферран, Демерджі, Дарбінян, Мчедлідзе, Хаддад, Чан, Кадзія. Що спільного між усіма цими людьми?

Том і Джеррі - це Хома і Ярема?

Літописна Кімерія - це наша українська Сіверщина?

Що об'єднує назви індіанських племен апачі, ірокези, команчі, кариби?

Чим парабелум відрізняється від кольта, маузера, нагана, вінчестера й браунінга? Звичайно, з погляду лінгвістики.

Хто вони - зрадливі друзі перекладача, які обрядили королів увельвет, а офіцерів генерального штабу - в туніки?

Хрю-хрю! - російська свинка, грюнц-грюнц! - німецька, кнер-кнер! -голландська, буу-буу! - японська. А як "говорить" українська, вітаючи нас із Новим роком? ;)

Шнурки в склянці почали батон кришити. Це якою мовою?

Дедлайн чи реченець? Вивчаймо україnglish?

Що таке ефект рамки, число Міллера, правило 90 градусів, римська кімната і який стосунок усе це має до риторики?

Чи здогадуєтеся, що всі ми трохи поліглоти? Принаймні знаємо немало слів фінської, угорської, арабської, японської, китайської, полінезійської, малайської, якутської і навіть мови нахуатль! Переконає вас у цьому гра "100 знайомих чужинців".

На ці та багато інших запитань читач знайде відповіді на 224 сторінках книжки, де подано матеріал з фонетики, графіки, орфографії, лексикології, фразеології, граматики сучасної української мови, риторики, окремі відомості з історії мови, етимології, загального мовознавства.

У навчальному посібнику немає готових сценаріїв, але допитливий читач, творчий викладач зможе використати матеріали видання для створення видовищних ігрових занять- командних ігор, або ігор-шоу, мовних змагань, які будуть доречними і в шкільній актовій залі, і в студентській аудиторії, і навіть за святковим столом, де зібралася весела компанія ерудитів. До того ж автор подає слушні поради для організації таких заходів.

Кажуть, найкраще засвоюється те, що споживається з апетитом. А де ж його нагулювати, як не в грі? Банальна істина? Звичайно, але від того ця думка не перестає бути істинною. А може, й справді саме ця книжка стане для учня, студента тим мотиватором до пізнання світу мови, якого їм так бракує? Підкаже вдумливому читачеві, як треба мислити, розв'язуючи мовні загадки, а не шукати готових відповідей. Досліджувати й експериментувати, а не зазубрювати, щоб потім успішно …забути. Здійснювати хай не "великі географічні", а маленькі лінгвістичні, проте все ж таки - відкриття. А головне - любити й шанувати українську мову, а отже, дбати про те, щоб вона через наші "лінгвістичні" лінощі та байдужість не перетворилася на такий собі квазіваріант мови - україnglish. Ось як про це пише автор у завданні до твесту "Україnglish: чому not чи рішуче - ні?":

"Кинувши всі сили на боротьбу зі всюдисущим суржиком, чи не проґавили ми іншого підступного ворога біля воріт солов'їної? І чи не час уже поставити загати від навального потоку отого псевдосучасного сленгу, англіцизмів та інших ізмів, що затоплює нашу мову, і повчитися в інших народів - не запозичувати бездумно чужу лексику, а виробляти її з власних словотвірних ресурсів, як це в нас було споконвіку?

Як це, приміром, роблять чехи, які творять слова-відповідники не лише для відносно нових понять (напр., комп'ютер - "počítač", дизайнер - "návrhář", бізнесмен - "podnikatel", хотдог - "párek v rohlíku", кеш - "hotové peníze" та ін.), а й до загальноприйнятих у більшості мов європеїзмів (театр - "divadlo", граматика - "mluvnice", синтаксис - skladba", абзац - "оdstaveс", секунда - "vterina", яхта - "plachetnice", кілер - "vrah" або "zabiják").

Як це роблять фіни, намагаючись уникати запозичень і придумувати слова, утворені від рідних коренів: напр.,tietokone ("комп'ютер") - від tieto ("знання, інформація"), puhelin ("телефон") - від puhe ("мовлення, бесіда").

Як це роблять ісландці, мова яких тримає пальму першості серед європейських за здатністю легко породжувати терміни й закріплювати їх у вжитку. Острівна відмежованість неабияк розвинула творчі потужності ісландської мови: вона найкраще серед германських мов зберегла прадавню лексику, а її наукова термінологія зрозуміла всім, хто вперше з нею стикається. Почавши рух за очищення рідної мови від данських і німецьких нашарувань ще у XVIII ст., ісландці послідовно повертають до життя давні слова або утворюють нові відповідно до законів мови. Запозичень в ісландській мові обмаль, їх розглядають як стилістичну ваду.

Можливо, варто повчитись у французів, де заснований 1984 року Генеральний комісаріат французької мови стежить не лише за дотриманням мовного законодавства, а й перевіряє термінологічні системи, стимулює перекладацьку роботу. Нове запозичення дістає прав громадянства лише тоді, коли його включено до "Словника французької мови", що видається Французькою академією. Вона також укладає або схвалює термінологічні словники й бюлетені, що обмежують уживання англіцизмів і наводять офіційно рекомендовані (чи обов'язкові) питомі відповідники. Французи сприймають ці адміністративні заходи не як наступ на свободу слова, а як турботу про престиж мови, зміцнення її світових позицій. Струнка й послідовна мовна політика країни успішно втілюється завдяки широкій підтримці громадськості, а закон про захист французької мови став зразком для інших країн.

Повчитися в німців, яких непокоїть, що їхня мова потроху перетворюється на Денгліш. У багатьох установах країни видають спеціальні словнички з німецькими виразами-відповідниками для спілкування з клієнтами.

Повчитися в поляків: у країні теж діє закон, згідно з яким за необґрунтоване вживання англіцизмів стягують чималий штраф, як і у Франції. Рішення щодо нормативності запозичень приймає спеціальна лінгвістична комісія.

Повчитися в японців, які створили цілу низку державних установ, що постійно стежать за появою нових слів, видають їх реєстри. В Японії питання мовної практики постійно обговорюють в засобах масової інформації, спеціальних журналах, навіть у телевізійних серіалах.

Повчитися опиратися чужим впливам у греків, ізраїльтян, турків, угорців, які доволі вимогливі до чужих слів і свідомо дбають про обмеження їх кількості в своїх мовах, замінюючи питомими неологізмами, що відповідають нормам і духові мови.

А що ж українці? Невже наша мова не має сили творити нове зі своїх багатющих надр? Чи, може, це ми, мовці, лінуємося "розробляти" її потужні пласти? Засторога поета, висловлена кілька десятиліть тому, що "можуть настати такі часи, колинашої мови не буде пам'ятати навіть найменший соловейко", на жаль, актуальна й досі. Тільки нині її спричинюють трохи інші загрози.

То що ж, оволодіваймо україnglish? А чому б і not? Чи рішуче - ні?"

Кілька слів про автора книжки:

Олена Вадимівна Остапченко - старший викладач кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка, відмінник освіти України, викладач-методист з багаторічним досвідом роботи в школі, педагогічному коледжі, університеті.

Автор численних публікацій у періодичних виданнях України та зарубіжжя, навчальних посібників. Популяризатор українського слова, який про складні й дивовижні явища мови вміє розповісти просто й цікаво. Людина того щасливого віку, коли вже багато чого знаєш і ще багато чого можеш.