Вишеградські стипендії і гранти

У радянський час українські діячі мистецтва і науки нерідко скаржилися, що за кордон замість них їздять їхні московські колеги. Про намічену поїздку «за бугор», у далеку країну на конференцію, як говорили тоді, у першопрестольній дізнатися було легше і візу оформити простіше і швидше.

Дивно те, що й тепер на багатьох міжнародних форумах, у міжнародних організаціях представники України видаються бідними родичами. Чималу роль у цьому відіграє та обставина, що в нас дуже погано налагоджено інформування про гранти, які дають міжнародні організації. Незлим тихим словом хотілося б згадати й представників нашої держави за рубежем — вони часто й самі не підозрюють про можливості, відкриті перед громадянами нашої країни.

На щастя, наші західні сусіди іноді це становище намагаються виправити самі. Так, країни Вишеградської четвірки запропонували Україні коштом спеціального фонду щороку відправляти 64-х аспірантів і студентів на заняття в університети цих країн. Багато наших стипендіатів фонду мають дуже високу думку про перспективи, які ця ініціатива відкриває перед українцями.

Кореспондент «ДТ» зустрівся з представником Вишеградського фонду (www.visegradfund.org) в Україні пані Анар Руснаковою, щоб з’ясувати: кому й як може допомогти його діяльність.

— Вишеградський фонд, — розповіла пані Руснакова, — був створений у 2000 році після укладання відповідного договору між прем’єрами чотирьох країн: Угорщини, Польщі, Словаччини і Чехії. Сьогодні його бюджет становить п’ять мільйонів євро. У рамках цього співробітництва фінансується і підтримується стипендіальна програма, відповідно до якої у спільних проектах четвірки може взяти участь і Україна.

Нинішнього року ми вчетверте відкриваємо стипендіальну програму для українських студентів і аспірантів. На неї виділяється 512 тис. євро. Програма для студентів нова — досі стипендії виділялися тільки для аспірантів і молодих співробітників. Тепер у ній можуть взяти участь українські студенти, котрі закінчили другий курс.

Особливість програми в тому, що студенти й аспіранти самі вибирають університет для занять в одній із Вишеградських країн. З обраного вузу має прийти підтвердження, що він їх бере на навчання. Звичайно, в цьому ж документі зазначається, що університет забезпечує своїх студентів гуртожитком. Далі вони одержують від нашого фонду п’ять тисяч євро на десять місяців. Крім того, окремо оплачується навчання в університеті в сумі 3 тис. євро.

— З яких міркувань ви призначали розмір стипендії?

— Коли ми відкривали програму, 500 євро — була середня зарплата молодого спеціаліста в столицях наших країн. Нині вона підвищилася, та усе ж таки вишеградські стипендіати все одно одержують більше від студентів, котрі прибувають у наші країни за іншими програмами. Інші фонди не надають такої суми. Приміром, мій син навчається в Англії. Беручи участь у програмі «Еразмус», він одержує близько 200 євро на місяць. Студентам — учасникам цієї програми просто пощастило, тому що ми розраховували її на дорослих людей до 40 років. У аспірантів і молодих наукових співробітників, звичайно, інші потреби, і ми мусили на це орієнтуватися. Коли створювалася програма для студентів, ці умови автоматично були перенесені і на них.

— Проте рік, який студенти провчаться у вас, не зараховується їм в українських вузах?

— На жаль. Але Україна бере участь у Болонському процесі і, зважаючи на все, незабаром студенти, котрі навчалися протягом року в одному із західних вузів, не втрачатимуть його. Крім того, ми хочемо надати студентам можливість провчитися два роки після бакалаврату і здобути в нас магістерський ступінь.

— Яким професіям ви надаєте перевагу під час добору студентів?

— У цьому немає ніяких обмежень. Студент може вибрати будь-яку професію, будь-який університет і будь-який факультет. Коли він уже закінчив два курси і хоче навчатися в університеті Центральної Європи, то має заповнити на нашому веб-сайті анкету, а потім зв’язатися з університетом, який йому подобається, і пройти процедуру вступу. Якщо вуз погодився його прийняти, він має одержати про це підтвердження. Хочу зазначити: українські студенти, як правило, вибирають найкращі університети з прекрасною репутацією і міжнародним авторитетом.

— Які для цього потрібні документи?

— Студент має надати довідку про те, скільки курсів університету в себе у країні він закінчив, індекс своєї успішності — витяг із заліково-екзаменаційної відомості про академічні досягнення протягом останнього семестру. Важлива деталь — той, хто закінчив бакалаврат, може одержати стипендію на два роки.

— Візи не стануть проблемою для наших студентів у нових умовах?

— Дотепер із візами усе було простіше, та нині ми вступаємо до Шенгенської зони. Проте для студентів оформлення документів не повинно становити особливих труднощів. Хоча рекомендую не відкладати цю процедуру на останній тиждень, а приступити до неї десь за два місяці до початку навчання.

До того ж слід зауважити, що заняття в університетах у наших країнах починаються в різний час. Так, словацькі — із середини вересня, чеські — із жовтня. Польські, здається, із 17 вересня. Студентові дається тиждень на те, щоб оформити квиток у бібліотеку і студентський. Це важливо, адже для студентів у наших країнах даються істотні знижки на транспорті. До речі, у їдальні теж знижки.

— А як вирішується проблема з мовою викладання?

— Знання мови не є обов’язковою умовою. Якщо студент, наприклад, вибирає польський університет, він сам має вирішити: вивчити йому польську чи він навчатиметься у групі англійською, французькою або німецькою — у всіх наших університетах викладають цими мовами. І скрізь є професори, котрі приїжджають із цих країн. Крім того, у найкращих університетах є група «Еразмус» із студентами, які приїхали з різних країн за обміном. У таких міжнародних групах, як правило, спілкуються англійською мовою.

Деякі з українських студентів беруть участь у програмі по кілька разів. Уже є студент, котрий після нашої програми продовжив навчання на Заході.

Взагалі, я вважаю, що програма вдалася. І головний показник цього — студенти, аспіранти і наукові співробітники, які повернулися після навчання, знайшли дуже гарну роботу в Україні. Навчання за таким обміном, на мій погляд, дуже допомагає розширити кругозір, крім того, молоді люди встановили важливі контакти, що допомагають їм у роботі. До того ж, раджу всім, хто їде на навчання в наші країни, обов’язково брати участь у наукових конференціях. Це не лише розширює кругозір, але й виводить на необхідні контакти — вони потрапляють до списку, із котрого їх запрошують на інші міжнародні конференції. Отже, вони дістають змогу часто відвідувати різні країни і поглиблювати свої знання про світ. Наприклад, достатньо побувати на конференціях у Ягеллонському університеті — одному з найкращих у Центральній Європі — і цих людей запрошуватимуть до Німеччини, Австрії, інших країн.

— З яких університетів найбільше їдуть за цією програмою?

— З Києво-Могилянської академії, тому що там молоді люди одержують прекрасну підготовку. З Київського національного університету імені Т.Шевченка, із вузів Ужгорода, Івано-Франківська. Взагалі університети Західної України найактивніше беруть участь у цій програмі. Вони відразу ж підтримали цю ідею. Втім, сьогодні програмою починає цікавитися дедалі більше студентів із Херсона, Одеси, Білої Церкви, Криму...

Що особливо було відзначено нашими професорами — з України приїжджають студенти з дуже хорошим рівнем знань з технічних і природно-наукових професій. З цього можна зробити висновок: в Україні традиційно добре викладаються фізика, математика.

Правда, у першій хвилі їхали, переважно, юристи й економісти. Взагалі спочатку гуманітаріїв серед студентів і аспірантів було більше. Проте нині ситуація змінюється — багато біологів, студентів із сільськогосподарських, лісових, педагогічних, політехнічних університетів.

— Ваша програма розрахована тільки на тих, хто хоче вчитися, чи у вас є гранти, наприклад, на екологічні або соціальні проекти?

— У нас видаються гранти і на проекти. Приміром, під час останнього обговорення українських заявок, які подавалися до 15 вересня, три з них дістали схвалення. На їхню реалізацію були виділені значні кошти.

— Ви не могли б назвати, у якій галузі вони були розроблені?

— Один проект я б виділила окремо, тому що він уже і раніше фінансувався. Про нього красномовно говорить сама назва: «Розвиток міст шляхом євроінтеграції. Досвід країн Више­градської групи для України». Ми вибрали для його реалізації чотири партнерських пари малих міст України і малих міст країн Вишеградської групи. На виділені кошти представники кількох країн змогли з’їздити одне до одного, дізнатися, як у них поставлене місцеве самоврядування, і, природно, познайомитися з представниками цих міст. Українцям було цікаво ознайомитися з нашим досвідом в місцевому самоврядуванні після вступу у Європейський Союз.

Тепер проект набув нового дихання. Ми хочемо, щоб співпрацювали не лише міста, але й цілі регіони. Думаю, тут особливо цікаві перспективи в нас можуть відкритися в галузі науки й освіти, спільного бізнесу, охорони навколишнього середовища. Прикладом успішної регіональної кооперації може стати велике міжрегіональне співробітництво районів біля Дунаю, яке активно підтримує Угорщина.

Ще один проект гаряче підтримав фонд. Він пов’язаний із заснуванням етносела неподалік від Сімферополя, де будуть представлені всі народи Криму. Цікавий проект, який народився в Херсонській області, — відкрити Україну для туристів. Наша делегація їздила в Херсон і дійшла висновку, що це дуже цікавий регіон. Взагалі Україна надзвичайно багата своєю природою. Напевно, такі зустрічі важливі ще й тому, що допомагають краще зрозуміти, яким багатством ви володієте, і разом подумати, як його краще використовувати.