Великим і дрібним шрифтом

Процеси реформування вищої освіти в нашій країні тривають. Основні меседжі - це кардинальні зміни у підходах до акредитації освітніх програм і фінансування закладів вищої освіти (ЗВО), нова формі взаємовідносин між МОН і ректорами вишів, новий порядок присудження наукових ступенів та ін.

До пандемії керівництво профільного міністерства під час зустрічей у всіх куточках країни анонсувало такі необхідні перетворення - розширення фінансової автономії ЗВО, у тому числі за рахунок можливості розпоряджатися власним майном і нерухомістю; диференціація в оплаті праці в системі вищої освіти, тобто що більше здобутків, то вища зарплата. Доводився тезис: якщо бізнес довіряє ЗВО кошти, то це може зробити і держава. Працевлаштування випускників - надважливий показник якості вищої освіти.

Варто зазначити, що освітян запевняли у тому, що такі неминучі реформи будуть супроводжуватися паралельно змінами у законодавчій базі - від нових постанов уряду до Податкового та Бюджетного кодексів. Частково такі плани було реалізовано у постанові КМУ "Про розподіл видатків державного бюджету між закладами вищої освіти на основі показників їх освітньої, наукової та міжнародної діяльності", що також має спірний характер, адже на практиці сьогодні державне фінансування в цілому залежить лише від результатів наукової діяльності, що аж ніяк прямо не корелює з якістю освітнього процесу.

Черговий крок - внесення змін до типової форми контракту з ректором закладу вищої освіти, що затверджено відповідною постановою уряду №360 від 13 травня 2020 року. Зокрема, у новій редакції типового контракту з керівником вишу передбачено розділ - "Цільові показники діяльності закладу вищої освіти", що поданий у формі заголовка таблиці з приміткою "Для кожного закладу вищої освіти визначається індивідуально уповноваженим органом управління". Однак недаремно кажуть, що у контракті треба звертати увагу не лише на великий, а й на дрібний шрифт.

На перший погляд, реформаторські ініціативи МОН є логічними, актуальними та послідовними. А як це виглядатиме на практиці? Зупинимося на ключових показниках ефективності (КРІ), що передбачаються для внесення у контракти ректорів.

За логікою, КРІ мають бути спрямовані на підвищення ефективності системи управління вишем і, найважливіше, на зростання якості надання послуг з вищої освіти. Отже, з чим можна пов'язати суть КРІ та їх конкретні значення? Адже постанова КМУ не дає на це запитання відповіді.

Знову звернемося до логіки. Якщо це якість вищої освіти, то КРІ у контракті ректора мають відображати спроможність закладу виконати акредитаційні вимоги, створити й удосконалити власну модель вищої освіти, керуючись критеріями акредитації. Практично це створення дієвої системи управління освітнім процесом, її сертифікація; удосконалення внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти; налагодження тісної ефективної співпраці з роботодавцями; удосконалення платформ дистанційного навчання; безпека реалізації освітнього процесу; розвиток дуальної освіти, міжнародних обмінів, подвійних дипломів тощо. Логічно? Так. Бо саме це і відобразить менеджерські таланти керівника ЗВО, його здатність реалізовувати стратегічні плани.

Що ж відбувається з новими формами контрактів ректорів у суворій життєвій реальності? За моїми особистими спостереженнями, станом на сьогодні МОН наполягає на укладанні контрактів з КРІ аж для чотирьох обраних очільників (така мала чисельність унаслідок карантинної зупинки виборчих процесів). Причому всі вони пройшли відповідні конкурси ще до затвердження постанови №360. Слід віддати належне керівництву міністерства, кілька КРІ (а їх кількість, зміст і фактаж не визначено) дійсно є логічними та спрямованими на підвищення якості вищої освіти. Проте є кричущі. От вам приклади показників КРІ без конкретики.

Зменшення у штаті навчального закладу частки посад, які не належать до професорсько-викладацького складу. Але це означає, що новий ректор почне роботу зі скорочення, причому часто тих посад, що фінансуються за рахунок спецфонду. Це потребує чіткого розуміння особливостей конкретного закладу вищої освіти. І, головне, можливості закладу розпоряджатися власним майном. А на сьогодні така можливість відсутня. Часто у ЗВО є споруди, які вони придбали за часів незалежності і які не введені до бюджету, тобто штат обслуговуючого персоналу цих споруд фінансується зі спецфонду. Якщо заклад має можливість розпоряджатися майном, то може продавати, передавати, здавати в оренду, скорочуючи працівників за відсутності споруди. Якщо ж ні, то виконати цей показник КРІ буде дуже складно, адже в таких вишах кількість персоналу і так вже нижче мінімуму.

Запровадження диференційованої моделі оплати праці залежно від результатів роботи. Що мається на увазі? Якщо те, про що говорив заступник міністра, - здобутки позабюджетної науки, гранти тощо, то виконавці науково-дослідних робіт і так одержують зарплату. Що більше робіт та що вищі обсяги їх фінансування, то більше зароблених грошей. І це прямо не залежить від ректора.

Якщо ж під новою моделлю оплати праці мається на увазі скасування тарифної сітки та впровадження нових форм визначення базових ставок науково-педагогічних працівників, то на сьогодні ця можливість у ректора відсутня.

Зростання обсягу позабюджетних надходжень. Вимірюється у мільйонах гривень. Як держава може цього вимагати? Адже позабюджетні надходження залежать не стільки від того, чи довіряє бізнес ЗВО свої гроші, скільки від розвитку самого бізнесу, від стану економіки, від кризових явищ. Реалізація цього КРІ призведе лише до того, що кожному науково-педагогічному працівнику впишуть у контракт суму, яку він має заробити.

Збільшення частки працевлаштованих випускників. А де положення про облік працевлаштування? Станом на сьогодні воно відсутнє.

Збільшення частки аудиторних годин, що викладаються виключно англійською, вимірюється у відсотках. Будуть програми обмінів, подвійних дипломів - буде й англійська. У звичайному перебігу освітнього процесу сьогодні головне - щоб була хоча б українська! Ніхто не проти вести лекції англійською, проте є запитання: чи може МОН як орган влади, знаючи про відсутність законодавчих підстав, вимагати, скільки відсотків навчальних дисциплін мають викладатися англійською? А як же автономія вишів?

До того ж числові значення показників КРІ у відсотках і мільйонах установлені у проєктах контрактів з урахуванням лінійного зростання, як то казали за часів радянської економіки, все вище і вище, і вище. Нереальність цього вже доведено історією.

І головне, де механізм обговорення з колективом університету показників КРІ його ректора? Адже показники встановлюються ректору особисто, а тягнути має колектив. Коли претендент сьогодні іде на посаду, він має програму, з якою знайомить колектив вишу. А от про суть КРІ невідомо, бо ніхто не бачить проєкту контракту, де зазначено КРІ. Хоча ці показники визначають життя закладу (без перебільшення) і долю людей.

І знову до логіки. Мають вплив на реалізацію вищої освіти у конкретному ЗВО загальні збори трудового колективу (конференція), вчена рада закладу, наглядова рада, а з 13 травня 2020-го - ще МОН через контракт з очільником. Таким чином, у процесі оголошення виборів ректора колектив має знати не лише стратегічну програму кандидата, а й вимоги наглядової ради і тепер і КРІ, які будуть встановлені міністерством майбутньому очільнику. Може, з огляду на їх суть ніхто не захоче бути ректором, і ЗВО сам собі закриється на радість реформаторам. До того ж відсутність прозорого механізму встановлення значень КРІ - це шпаринка для корупційних схем. Добре, що нинішні очільники МОН є чесними та принциповими. А що у майбутньому?

Отже, підсумовуючи, колективи вишів нашої країни - це не піддослідні лабораторні миші. У буремному сьогоденні ми не вимагаємо стабільності та зрозумілості, Ми вимагаємо чесності, прозорості та демократичності! Спочатку дієві механізми реалізації реформаторських ініціатив уряду, їх обговорення (до речі, обговорення нової форми контракту відбулося, проте конкретики щодо суті показників там не було і немає), інституційне затвердження, а вже потім втілення у життя.