В освітян урвався терпець

За іронією долі, відбувається це саме на початку 2011 року - офіційно оголошеного, згідно з указом президента, Роком освіти. Насправді ж освітня галузь так і не стала пріоритетною для держави. Фінансування не відповідно до потреб, а за залишковим принципом, порушення Конституції України в питанні обсягів фінансування (7% замість передбачених законодавством 10%). Відтак -мізерні заробітні плати, жалюгідні пенсії, відсутність нових шкіл, дошкільних закладів, навчальних корпусів та гуртожитків,скорочення державного замовлення студентів вищих навчальних закладів тощо. І як наслідок - загальне зубожіння освітян на тлі підвищення комунальних тарифів, цін на продукти харчування, плати за проїзд у міському транспорті. Не додають віри у краще майбутнє ні проекти Трудового та Житлового кодексів, ні зміни до пенсійного законодавства.

«Права не отримують - їх виборюють!» - звернулася до педагогів Києва столична організація профспілки працівників освіти і науки України, закликавши освітян вийти 22 березня на акцію протесту. Спільні проблеми вивели на вулиці не лише вчителів шкіл, а й вихователів дитячих садків, викладачів вузів, студентів. Усього, за підрахунками столичної освітянської профспілки, близько десяти тисяч чоловік. За словами голови профспілки Олександра Яцуня, солідарні акції протесту було проведено і в інших містах України.

Які ж права намагаються обстояти педагоги? Перш за все - право, передбачене статтею 57 Закону України «Про освіту», яка гарантує педагогічним та науково-педагогічним працівникам належні умови праці, побуту, відпочинку і соціальний захист.

Зрозуміло, що все це неможливо реалізувати без достойної заробітної плати. За законом, вона має відповідати середній заробітній платні у галузі промисловості. Насправді ж не дотягує навіть до половини. Причина цього - в самому механізмі її нарахування.

«Уряд Азарова продовжує традицію уряду Тимошенко, маніпулюючи тарифною сіткою, - пояснює Лілія Гриневич, координатор напряму «Суспільство знань» уряду змін Арсенія Яценюка. - Наприклад, молодий учитель одержує зарплатню за восьмим тарифним розрядом. Це означає, що перший тарифний розряд має помножуватись на коефіцієнт восьмого, і таким чином ми отримуємо посадовий оклад молодого вчителя. Перший тарифний розряд повинен дорівнювати мінімальній заробітній платі. Але було прийнято рішення зробити цей перший розряд керованим вручну, тобто таким, що не прив’язаний до мінімальної заробітної плати. І що в результаті? Сьогодні мінімальна заробітна плата становить 941 гривню, а штучно встановлений перший тарифний - 613 гривень. Різниця - понад 300 гривень. Виходить так, що шкільна прибиральниця (попри всю повагу до її праці) має посадовий оклад 944 грн., молодий учитель - 1005 грн., а вчитель вищої категорії - 1300 грн.». На тлі різкого зростання цін на продукти харчування, житлово-комунальні послуги такий рівень оплати праці ставить педагогів у абсолютно злиденне становище».

Олександр Яцунь зауважує, що важливою умовою нарахування зарплатні освітянам має стати розморожування тарифної сітки і виведення її на рівень, більший, ніж рівень інфляції: «Це просто знущання з педагогів, - вважає профспілковий лідер. - Щомісяця у зв’язку з замороженням єдиної тарифної сітки і вихователь, і вчитель втрачають 700 гривень, викладач вишу - 1100 грн., професор - 1200. Це великі кошти для людей, і ми мусимо їх вибороти, тому що влада просто так їх, на жаль, не гарантує».

Звісно, крім ставки, педагоги ще отримують доплати в обсязі 15% за перевірку зошитів і 20% за класне керівництво. Однак це не великі гроші, а отже, істотно вплинути на ситуацію вони не можуть. По січень 2011 року столичні вчителі отримували з місцевого бюджету муніципальну надбавку в розмірі 20% окладу. Та ось уже два місяці, як ці мізерні гроші з них зняті, оскільки відповідні кошти не були передбачені у бюджеті Київради на 2011 рік. Круглі столи з участю профспілок і голови КМДА О.Попова нібито привели до порозуміння. За словами їх учасників, керманич Києва навіть попросив вибачення в освітян за неуважність місцевих чиновників та депутатів і пообіцяв повернути гроші. «На останній сесії Київради ми знайшли кошти (а це близько 200 млн. гривень) для того, щоб повернути всі надбавки і підвищити зарплати вчителям та лікарям, - розповідає голова постійної комісії Київради з питань освіти і науки Валерій Пономаренко. - Але ці гроші на сьогодні до вчителів не дійшли. Хоча Попов публічно заявив, що з Нового року їх мали перерахувати. І підписав із профспілками відповідну угоду. Я їздив по школах, розпитував - у бюджетах і досі порожньо».

Не допомогли освітянам і «конструктивні» діалоги з представниками профільного та бюджетного комітетів Верховної Ради, з віце-прем’єром Андрієм Клюєвим. «Під час зустрічей нас запевняли, що докладуть усіх зусиль до того, аби наші вимоги було виконано», - розповідає Олександр Яцунь.

Не обмежившись розмовами про наболіле, учасники акції протесту, на відміну від влади, перейшли до справи і делегували робочу групу до Кабінету міністрів. Там страйкарі спілкувалися одразу з двома заступниками міністра освіти - Петром Куліковим та Євгеном Сулимою. Саме ці чиновники пообіцяли делегатам профспілок розглянути найближчим часом на засіданні уряду вимоги мітингувальників і прийняти відповідні рішення.

Наразі освітяни змогли добитися виконання лише однієї умови - обіцянки повернути 20-відсоткову надбавку не лише для столичних вчителів, а й для працівників дошкільних та позашкільних закладів. «У мене є інформація, що в усіх районах Києва з першого березня буде відновлено виплату муніципальної надбавки, а борг за січень-лютий держава поверне до кінця навчального року, тобто до першого червня», - робить оптимістичні прогнози О.Яцунь.

Результат протесту ще невідомий. Чи дотримає влада слова і допоможе педагогам, чи знову кине їх напризволяще, нагодувавши обіцянками? Час покаже, але ми розуміємо, що озвучені сьогодні вчителями питання - лише частина великого айсберга проблем українських бюджетників. «Я вважаю, що освітяни - лише початок. Є інші верстви населення, які теж не отримують того, що повинні отримувати, навіть в умовах сьогоднішньої економічної кризи. Життя не покращується, і як це можна терпіти? Затискають, затискають і затискають людей. Але ж усьому є межа. За вчителями підуть лікарі, діячі культури. Нас чекають серії протестів», - переконаний депутат Київради Валерій Пономаренко.

Ну, а поки що складається враження, що кожна з цих груп бюджетників намагається самотужки зсунути з місця глибу своїх таких схожих проблем. Кожен боронить свою «ділянку фронту» і не дуже сподівається на війська союзників. «Наші колеги поінформовані про цю акцію, ми їх запрошували, - розповідає профспілковий лідер освітян. - Але з тих чи інших причин вони не прийшли до Кабінету міністрів. Способів боротьби за свої права багато. Згідно з чинним законодавством, вони могли вирішити всі питання зі своїми роботодавцями - Міністерством охорони здоров’я , Мінкультури і так далі. Ми розуміємо, що соціальний діалог - це шлях до громадянського миру. Та коли влада глуха - треба вдаватися до активних дій».