В ЕПІЦЕНТРІ УВАГИ — ДИТЯЧІ ДОЛІ

Україна має багатющі традиції опікунства і меценатства. Безкорислива добродійність як богоугодне діяння стала престижною нормою життя на всіх просторах Російської імперії. Більше того, скажімо, за часів Катерини II неможливо було зажити слави в суспільстві, не роблячи соціально орієнтованих учинків. Великоднє роздавання милостині та їжі незаможним, годування ув’язнених, будівництво театрів, шкіл, притулків, училищ і лікарень стало органічною частиною громадського життя забезпечених людей.

На жаль, високий ореол добродійності, що століттями формувався в нашій державі, розвалився в 1917-му. Функцію загального добродійника монополізувала «керівна і спрямовуюча». Світлий образ мецената радянська пропаганда трансформувала в темний і підозрілий, на кшталт чеховських купців, які з понеділка по п’ятницю торгували гнилою рибою, а в неділю вирушали до божого храму замолювати гріхи й щедро жертвувати на церкву. Перекручений за 70-літній період образ мецената досі заважає багатьом людям, які щиро бажають допомогти Україні пережити лихоліття, добродіяти відкрито й безкорисливо.

Проте, як з’ясувалося, високий ореол добрих справ у нашому сучасному суспільстві не втрачений. Більше того, він не тільки відроджується, а й від разових акцій переходить на нові традиції на постійній основі.

Яскравий тому приклад — марафон Всеукраїнської добродійної акції «Разом допоможемо дітям», організований Національним фондом соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» і концерном «Орлан». Ці організації стали ініціаторами збирання коштів для цільової фінансової підтримки знедолених дітей України — сиріт, інвалідів, дітей, позбавлених батьківської опіки, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, із бідних і багатодітних родин. Перший внесок у розмірі сто тисяч гривень зробив концерн «Орлан», ще два місяці ця організація зобов’язується перераховувати частину коштів від свого прибутку.

Людмила Кучма, почесний президент Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям», виступаючи на відкритті Всеукра-їнської добродійної акції, висловила надію, що благородний почин підтримають усі підприємства й організації, які успішно й міцно стоять на ногах, кому дорога доля майбутньої України. Досі акції милосердя проводилися епізодично й спонтанно, насамперед закордонними організаціями й фірмами. Втішно бачити, як змінюється на краще менталітет вітчизняних бізнесменів, які розуміють, що успішного бізнесу ніколи не буде в злиденній країні з низькою купівельною спроможністю населення. Необхідні масштабні соціальні програми, реалізувати які зможуть спільними зусиллями політики, законодавці, бізнесмени і різні верстви населення.

Безумовно, особливої уваги потребують соціально незабезпечені діти. Як справедливо зазначила Людмила Кучма, звичайно, важливо, щоб дитячі будинки отримували продукти харчування, медикаменти, одяг, телевізори й комп’ютери в достатній кількості. Однак ще важливіше, щоб 16—17-літня дитина, залишаючи дитбудинок, була соціально адаптованою до самостійного життя, професійно підготовленою. Дітей необхідно вчити пекти хліб, столярувати, плести, шити, працювати з сучасними будівельними інструментами і навіть комп’ютерами. Тільки тоді можна буде сподіватися, що випускник дитячого будинку не поповнить ряди вуличних волоцюг із тим чи тим кримінальним ухилом.

Ідеологія гуманізму останніми роками переживає кризу, і навіть такі міжнародні організації, як Управління з координації гуманітарних питань (УКГП ООН), ЮНІСЕФ, UNAIDS (ООН-СНІД), Міжнародний Червоний Хрест змушені вносити корективи у свою роботу. Заангажованість і бюрократизація цих формувань призвели до спрощеного сценарію надання допомоги без урахування глибинних причин злиднів чи кризових відносин ворогуючих сторін у конфліктних зонах.

Блискучі топ-менеджери сучасності, відомі своїми філантропічними програмами Генрі Форд і Джордж Сорос вважають, що однобока і нецільова філантропія чинить, по суті, руйнівний вплив. Так, Г. Форд у своїй книжці «Моє життя, мої досягнення» пише: «Професійна добродійність не тільки байдужа; від неї більше шкоди, ніж допомоги. Вона принижує тих, хто бере, і притуплює самоповагу. Подавати легко; набагато важче зробити подачку непотрібною. Важливіше знищити корінь зла — злидні, ніж обмежуватися тимчасовими подачками, коли цілі верстви населення утримуються в стані дитячої безпомічності. Дослідження на моїх заводах довели, що в добре організованій промисловості завжди знайдуться місця для калік, кульгавих і сліпих». Ще 1916 року Форд організував безкоштовні професійні школи для обдарованої молоді, яка бажає працювати. Досвід Форда був використаний, певною мірою, за радянської влади в професійно-технічних училищах.

Посилення економічної кризи в 1992—1993 рр. від «гайдарівських» реформ, коли «відпущені» ціни збіглися з масовими скороченнями на виробництві, призвело до стихійного зростання кількості добродійних організацій. Остаточно «об’єгорені й обгайдарені» колишні інженери, конструктори, контролери ВТК пішли в добродійність, але не з милосердя, а через безробіття. І це не дивно. У країну, що дедалі більше відкривалася, ринув потік гуманітарки з товаром, якого раніше, в епоху «розвиненого соціалізму», радянський споживач не знав. Можливість адресно розподіляти такий товар за умов порожніх прилавків магічно притягувала все нових і нових охочих це робити. Такому притяганню сприяла відсутність правового поля і законодавчих актів. Не секрет, що гуманітарний вантаж нерідко змінював задекларовану адресність і з’являвся на ринках України.

Потік гуманітарки різко скоротився після впровадження закону про оподаткування гуманітарних вантажів. Стала очевидною неспроможність політики оподаткування гуманності. 4 липня 1998 р. Президент України підписав указ «Про гуманітарну допомогу в Україні» у рамках перехідних положень Конституції України. У ньому встановлювалися деякі принципи правового регулювання гуманітарної допомоги.

8 серпня 1998 року вибухнула світова економічна криза. Значною мірою були згорнуті міжнародні гуманітарні проекти, а двері вітчизняних підприємств, що перебували на грані межі банкрутства, надовго зачинилися для суспільних гуманітарних організацій.

Назріла необхідність вирішувати питання про пільги в оподаткуванні для вітчизняних підприємств, які надають гуманітарну допомогу. Пільги в оподаткуванні добре відпра-цьовані в більшості розвинених країн, і підприємці охоче надають соціальну допомогу.

Першим реальним законодавчим актом став Закон України «Про гуманітарну допомогу від 22.10.99 р. № 1192-XIV», що набув чинності
1 січня 2000 р. У ньому йдеться про те, що «гуманітарна допомога... звільняється від оподаткування», якщо її одержувачі — неприбуткові організації, а ті, хто її придбає, не використовують її з комерційною метою. Проте неоподатковуваною для підприємства фінансова допомога може бути в обсязі, що не перевищує 4% оподаткованого доходу за попередній звітний період. На жаль, 2 березня 2000 р. набув чинності Декрет Кабміну №1523-III «Про прибутковий податок із громадян», де зафіксовано: фізичні особи, одержуючи гуманітарну допомогу, повинні заплатити 20% її вартості. Цей податок на гуманність виявився своєрідною ложкою дьогтю в діжці з медом, і багато нужденних не в змозі заплатити й ці 20%.

Певна річ, ще рано говорити про досягнення законодавчої гармонії, що сприяє оптимальній діяльності добродійних фондів. Однак можна сміливо констатувати: період хаосу й сваволі скінчився. Стало зрозуміло, що відсіялися ті добродійні організації, для яких милосердя було лише прикриттям їхнього власного, не завжди кришталево чистого існування, ті, хто просто через свою непрофесійність не розуміли головної мети й адекватної адресної спрямованості. Тільки добродійні фонди із сучасною ідеологією, що користуються авторитетом у впливових зарубіжних організацій і вітчизняної бізнес-еліти, можуть розраховувати на успіх.

Безумовно, найбільший і авторитетний добродійний фонд України — Національний фонд соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям». Він адресно розподіляє серед дитячих будинків, шкіл-інтернатів, лікарень і санаторіїв медикаменти, продукти харчування, одяг, взуття, мийні засоби, предмети гігієни, меблі, електронну техніку й автотранспорт. Культурні заходи, які організовує фонд, — концерти, художні виставки й театральні вистави — надовго залишають яскравий слід у пам’яті знедолених дітей. Стали традиційними «поїзди здоров’я» у здравниці Закарпаття й Криму, проведення новорічних ялинок із роздаванням подарунків у дитячих будинках і школах-інтернатах. У січні 2001 року Фонд разом з УДАІ МВС провели акцію роздачі комп’ютерів у школи-інтернати всіх регіонів України, а на початку лютого разом із ЗАТ «УТЕЛ» відкрили в Житомирській області комп’ютерний клас і передали районній лікарні УЗД «Радмир».

Успіх Національного фонду «Україна — дітям» визначають його професіональний склад (ряд міністрів, керівників служб і адміністрацій, великих політиків і бізнесменів, активних меценатів) і можливість оперативно вирішувати будь-які організаційно-правові питання. Ім’я першої леді країни Людмили Кучми надає особливого колориту і магічно впливає на зарубіжних спонсорів та українських бізнесменів.

Громадянська самосвідомість вітчизняних неомеценатів починає пробуджуватися. Україна, безумовно, знатиме нові імена героїв нашого часу. Проте хоч якоюсь мірою вирішити проблеми знедолених дітей можна лише спільними зусиллями широких верств населення. Як справедливо зазначив глава Національного фонду «Україна — дітям» Володимир Семиноженко: «Майбутнє України залежить від ставлення кожного до доль знедолених дітей. Доведення достовірної інформації ЗМІ до широкої громадськості — важливий чинник на важкому шляху України до цивілізованого й економічно благополучного світу».