Університет — матриця майбутнього

Рівно два століття тому, 29 січня 1805 року, відбулися перші заняття в Харківському університеті. Якими були на той час досягнення науки? Про що писали б науково-популярні журнали, якби вони тоді були? Може, про англійського астронома Гершеля, який відкрив існування подвійних зірок? Про політ російського вченого Захарова на повітряній кулі? Про відкриття Волластоном паладію та радію?

1999 року у вузі з ініціативи Івана Євгеновича Тарапова, який був упродовж багатьох років ректором університету, почав виходити спочатку альманах, а потім Всеукраїнський науково-популярний журнал UNIVERSITATES. Про що пишуть його автори?

Юрій Чернецький: доля регіонів

(Ю.Чернецький — професор ХНУ, доктор соціологічних і кандидат економічних наук, співробітник Харківського регіонального інституту державного управління Української академії державного управління при президенті України. UNIVERSITATES, №1, 2002 р.).

Пам’ятаєте повість чудового казкаря О.Волкова «Вогненний бог Марранів»? Один із її персонажів ворона Каггі-Карр грою долі стала правителькою країни. Якось вона довідалася про негаразди в одному з, висловлюючись сучасною мовою, регіонів держави. «Доведеться мені провести там реформу, — поважно заявила Каггі-Карр. — Оголошу догану й зніму керівництво».

Саме так реалізується дотепер регіональна складова адміністративної реформи в Україні. Основним об’єктом атаки є адміністративні області. «Курка — не птах, область — не регіон», — заклинає нас вороння, абсолютизуючи сьогоднішній негатив. І робить усе від нього залежне, щоб перешкодити перетворенню областей на повноцінну основу територіальної структури Української держави.

Світова наука державного управління та політики як основного різновиду регіонів сучасної держави розглядає саме області (провінції). Вони трактуються як проміжні одиниці системи державного управління між центральною владою і базовими одиницями місцевого управління. Термін «провінція (область)» як такий нині використовується в кількох західноєвропейських країнах.

Основна відмінність областей України від аналогічних утворень у більшості країн зрілої демократії полягає не в розмірах, характері походження, а в порядку формування та природі відповідальності органів влади регіону. У демократично розвинених державах вони виборні й несуть пряму електоральну відповідальність перед населенням області (провінції) чи округу. Вони уособлюють поняття самоврядування та адміністрування, здійснювані жителями даної території. Провінційні органи влади є загальноцільовими, призначеними для розв’язання всіх проблем життя в провінції.

Структура таких органів влади містить у собі три елементи: рада, виконавчий орган і губернатор, який очолює виконавчий орган. Майже в усіх країнах Західної Європи, де області (провінції) представлені в класичному вигляді, рада формується на основі прямих виборів. Виконавчий орган провінцій призначається радами з числа їхніх членів. Члени виконавчого органу діють на основі колегіальності. Губернатор обирається радою чи його виконавчим органом.

У нашій же країні, як відомо, голови місцевих державних адміністрацій, які формують їхній склад і керують діяльністю цих органів, не обираються населенням чи місцевими радами, а призначаються на посаду президентом України. Причому саме обласні державні адміністрації в реальному житті є найпотужнішим компонентом системи регіональних органів влади. Обласні ради для них надто слабка противага.

Для підвищення ступеня демократизації політичного життя та ефективності функціонування місцевих органів влади України необхідно добудувати систему їхньої прямої електоральної відповідальності, що забезпечить виборність губернаторів населенням областей і голів районних державних адміністрацій — населенням районів. Як ключовий пункт державної регіональної політики слід розглядати посилення їхньої самостійності, розширення компетенції, зменшення ступеня залежності від центру.

У відповідних змінах має бути заінтересований президент України як «глава держави й гарант прав і свобод людини і громадянина». Одне з головних прав людини й громадянина в сучасному світі — прямий вплив на управління регіоном, у якому він проживає. Прийняття сучасної, що враховує зарубіжний і вітчизняний досвід, концепції регіонального розвитку та управління дозволить розв’язати проблему підвищення ефективності політичної системи без різких, радикальних змін, без переходу на федеративні принципи організації держави, з опорою на існуючі області (провінції). Воно дасть можливість забезпечити вираження регіональних інтересів і належне представництво регіонів у центральних органах влади, зокрема — через формування двопалатного парламенту.

Володимир Толок: гілки дерева фізики

(В.Толок — завідуючий лабораторією фізико-технічних наук, член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичних наук, науковий керівник термоядерної програми ННЦ ХФТІ в 1966—1987 роках. UNIVERSITATES, №1, 2004 р.).

Якщо складати генеалогічне дерево фізики як науки, то його «кореневою системою» у нашому місті потрібно вважати факультети фізико-математичного профілю Харківського університету.

Тоді «головним стовбуром» по праву стане Український фізико-технічний інститут (УФТІ), заснований 1928 року. Тут уперше в СРСР були отримані рідкий водень і гелій, створений перший у СРСР радіолокатор і проведений успішний експеримент з розщеплення атомного ядра. У повоєнний час його директором став видатний учений-енциклопедист академік Кирило Дмитрович Синельников. Він відродив колишні й створив нові напрями у фізиці, яким незабаром стало затісно в рамках одного інституту.

Від УФТІ починають відгалужуватися і бурхливо розвиватися нові інститути. Це створений 1955 року в Харкові Інститут радіофізики та електроніки (ІРЕ), а 1960 року тут же — Фізико-технічний інститут низьких температур (ФТІНТ). П’ять років потому в Калузі почав працювати Всесоюзний науково-дослідний інститут матеріалів електронної техніки. 1990 року в Харкові був заснований Науково-технічний центр електрофізичної обробки, а 1994 року в Сумах — Інститут прикладної фізики.

«Гілки» швидко дали нові «пагони». 1965 року з ФТІНТу виділився Фізико-технічний інститут (ДонФТІ), що розташувався в Донецьку. Від ІРЕ 1985 року відгалузився Радіоастрономічний інститут (РАІ), який, у свою чергу, дав початок Центру радіофізичного зондування Землі (ЦРЗЗ) — обидва знаходяться в Харкові. Більш складна історія в Інституту проблем кріобіології та кріомедицини (ІПКіК). Він був заснований 1972 року в результаті співдружності фізиків ХФТІ, ФТІНТу та медиків Харкова. А 1992 року почав працювати Науковий фізико-технологічний центр (НФТЦ) — «рідне дитя» ХНУ.

Однією з «гілок» могутнього дерева харківської фізики можна вважати НТК «Інститут монокристалів», який об’єднує ряд наукових і виробничих установ. Хоча концерн і не був прямим наступником УФТІ, проте саме його директор академік К.Синельников зіграв важливу роль у становленні його тематики. Сьогодні колишній УФТІ вже сам складається з п’яти інститутів.

За обсягом і широтою досліджень, актуальністю тематики й рівнем наукових результатів комплекс НДІ фізичного профілю Харкова та його університету цілком може бути класифікований як свого роду «Харківська академія фізичних наук».

Це унікальний комплекс науково-дослідних і навчальних інститутів, національне надбання України... На жаль, сьогодні, виходячи з наявних реалій, доводиться констатувати: нинішня доля унікального комплексу, як і всієї фундаментальної науки України, має турбувати не лише наукову громадськість, а й можновладців. Немає сумніву, що 0,32% від усіх витрат у бюджеті України на розвиток науки — це своєрідний рекорд шаленої економії коштів на майбутнє країни.

Юрій Александров: на картах Всесвіту

(Ю.Александров — кандидат фізико-математичних наук, професор, завідуючий кафедрою астрономії. UNIVERSITATES, №3, 2003 р.)

Іменами астрономів, випускників Харківського університету, названо нині 23 об’єкти Сонячної системи — 8 кратерів на Місяці, Марсі та Венері та 15 малих планет. За правилами космічної топоніміки право дати назву малій планеті має першовідкривач, проте воно має бути затверджене Міжнародною астрономічною спілкою. А назви кратерам на поверхнях тіл Сонячної системи МАС дає за пропозицією спеціально створеної ним комісії з номенклатури.

Причому за традицією на Місяці та Марсі увічнені переважно імена вчених-чоловіків, на Венері — імена видатних жінок, а на Меркурії — письменників і діячів мистецтва. Присвоєння чийогось імені космічному об’єкту не дає жодних прав власності на неї — відповідно до Договору ООН від 1963 року небесні тіла оголошені екстериторіальними та відкритими для наукових досліджень ученими всіх країн світу. Відповідно послуги з оформлення «прав» окремих людей на ділянки на Місяці або навіть на цілі зірки, реклама яких з’являється в ЗМІ та Інтернеті, є чистої води шахрайством.

Відразу по три об’єкти — кратери на Місяці та Марсі й малі планети — названі на честь найвидатніших астрономів ХХ століття Василя Фесенкова й Отто Струве.

Академік В.Фесенков зробив великий внесок у розвиток різноманітних галузей астрономії — у вивчення планет і Місяця, зірок і туманностей, метеоритів і зодіакального світла, у планетну і зоряну космогонію. Він був також ініціатором видання і багаторічним головним редактором провідного астрономічного видання в СРСР — «Астрономического журнала».

Отто Людвігович Струве зробив фундаментальний внесок у створення теорії будови та еволюції зірок. Він був засновником ряду відомих обсерваторій у США, зокрема, першої в цій країні Національної радіоастрономічної обсерваторії. Високий науковий авторитет Струве сприяв обранню його президентом Міжнародної астрономічної спілки. Він очолював упродовж багатьох років найбільший міжнародний журнал у галузі астрономії Astrophysical Journal.

Ім’ям Бориса Петровича Герасимовича названо кратер на Місяці та мала планета. Наукові інтереси дослідника, директора Пулковської обсерваторії, охоплювали широке коло проблем астрофізики: джерела зоряної енергії та фізика Сонця, перемінні зірки й астрофізика космічних променів, фізика міжзоряного середовища та динаміка Галактики. Пам’ять про академіка Миколу Павловича Барабашова бережуть кратер на Місяці та мала планета, які носять його ім’я. М. Барабашов і його учні брали участь у підготовці та опрацюванні результатів практично всіх радянських космічних експериментів з вивчення Місяця та інших планет.

Ім’ям заслуженого діяча науки України Миколи Миколайовича Євдокимова названий кратер на Місяці. Наукова діяльність дослідника була присвячена астрометрії, багато сил і часу приділяв він також розвитку геодезії. Малі планети Яхонтовія і Шор дістали свої назви на честь відомих дослідників у галузі небесної механіки Наталії Сергіївни Самойлової-Яхонтової та Віктора Абрамовича Шора. У різний час вони керували виданням астрономічного щорічника «Эфемериды малых планет» в ІТА (Інституті теоретичної астрономії) АН СРСР, яким користуються всі астрономи світу.

Пам’ять про члена-кореспондента АН СРСР Олега Олександровича Мельникова увічнена в назві астероїду. Він є одним з авторів тритомного «Курса астрофизики и звездной астрономии», на якому виховувалося не одне покоління вітчизняних астрономів. Мала планета Пархоменко і кратер Сємєйкін на Марсі дістали свої імена на честь астрономів Парасковії Георгіївни Пархоменко і Бориса Євгеновича Сємєйкіна. Дослідженню Місяця присвятила своє життя Валентина Олександрівна Федорець, чиє ім’я було присвоєно одному з кратерів на поверхні Венери. Складений нею фотометричний каталог 176 ділянок місячної поверхні був головним джерелом інформації про властивості поверхні Місяця при підготовці та здійсненні перших місячних космічних місій СРСР і США.

Роботи доктора фізико-математичних наук Дмитра Федоровича Лупішка та його колег з Астрономічної обсерваторії ХНУ з вивчення фізичних властивостей малих планет широко відомі серед фахівців у всьому світі. Не дивно, що імена Дмитра Федоровича Лупішка, Ірини Миколаївни Бельської та Миколи Миколайовича Кисельова були увічнені в назвах малих планет. А 2001 року за пропозицією чеських астрономів одна з малих планет дістала незвичну назву Харастертім, що є скороченням англійського виразу Kharkov asteroid team — «Харківська астероїдна команда».

І, нарешті, необхідно сказати ще про двох людей, які хотіли, але не встигли стати астрономами. Це Герой Радянського Союзу студентка кафедри астрономії ХДУ Ляля (Олена) Убийвовк, яка в окупованій фашистами Полтаві створила підпільну організацію «Нескорена полтавчанка» і 1942 року була розстріляна гестапівцями. І загиблий на фронті випускник 1941 року Іван Федорович Тимошенко, який уже на студентській лаві став автором двох наукових праць. Світлу пам’ять про них назавжди збережуть мала планета за назвою Ляля і Кратер Тимошенко на Марсі.

***

До свого 200-ліття Харківський національний університет імені Василя Каразіна отримав від держави чудовий подарунок. За клопотанням громадськості Харкова указом Президента України університету був переданий комплекс будинків колишнього військового університету. Це пам’ятник архітектури, зразок «сталінського монументалізму», розташований навпроти нинішнього будинку ХНУ, по інший бік площі Свободи.

На загальній площі понад 54 тисячі квадратних метрів розташовуються майже тисяча навчальних аудиторій, лабораторій і кафедр, а також бібліотека, читальні зали, кухня-їдальня, АТС, спортивний зал, клуб, друкарня та інші приміщення. Нині університет, який за останні роки створив кілька нових факультетів, зможе проводити заняття в одну зміну, відкривати нові лабораторії, науково-дослідні інститути, навчально-наукові центри. В міру проведення ремонтних робіт (протягом приблизно п’яти років), починаючи з наступного навчального року, намічено повністю освоїти нові корпуси. Вже нині тут почали проводити заняття.

P. S. Коли верстався номер, із США надійшло повідомлення, що друг і колега харківського астронома Дмитра Лупішка, співробітник Ловвелівської обсерваторії Едвард Боуелл (США, Аризона) назвав відкритий ним астероїд на честь Харківського національного університету. Міжнародна астрономічна спілка внесла в каталог нову малу планету за назвою «10685 KHARKIVUNIVER».