Український вільний університет: місія і виклики

Він має велику і славну історію. УВУ започаткований у 1921 році у Відні з ініціативи Олександра Колесси, Івана Горбачевського, Станіслава Дністрянського. Серед основоположників - і Михайло Грушевський. Це була когорта українських діячів і вчених, яких поразка української революції змусила покинути рідну землю і закинула в еміграцію. За словами першого ректора Олександра Колесси, університет народився у відповідь на "пекучу потребу зорганізування університетської науки в рідній мові для української академічної молоді, перед якою рука переможця замкнула брами університету на рідній землі, а також потребу згуртування українських наукових сил за кордоном". Як бачимо, від самого початку місією УВУ були освіта української молоді та розвиток української науки в закордонні. Святкове відкриття Українського Вільного Університету відбулося 17 січня 1921 р. А фінансовою основою для УВУ стала позика у банку, яку взяв Союз українських письменників і журналістів під заставу книжок Олександра Олеся.

Досить швидко - вже на перший семестр - університет переїхав до Праги, де уряд Масарика підтримував УВУ і щорічно виділяв кошти для утримання професури і студентів. На два факультети - філософський та правничий - на перший семестр у Празі записалися 800 слухачів, і серед української громади він мав заслужену повагу.

У 1945 році під час наступу радянських військ УВУ, який все ще перебував у Празі, зазнав великих втрат - було розгромлене майно, втрачено бібліотеку. Розповідали, що під час переїзду були втрачені два вагони архівів УВУ. Вцілілі професори перебралися до Мюнхена і ціною надлюдських зусиль відродили УВУ. Уже восени 1946 року в ньому розпочалися заняття. У статуті УВУ 1948 року зазначалося, що мета Українського Вільного Університету націотворча, а саме - "плекати всі галузі науки, а зокрема ті, що безпосередньо або посередньо стосуються до української нації, і розвивають основи української культури як складової частини культури людства".

Якщо у празький період основною сферою діяльності УВУ була педагогічна, то у мюнхенський період значну роль починає відігравати наукова діяльність. Зокрема започатковується ряд науково-дослідних інститутів - суспільно-економічний, психологічний, літературознавчий, ведеться значна видавнича робота. Цікавим фактом є те, що серед перших видань УВУ були так звані скрипти, тобто конспекти лекцій. У цей час серед професорів УВУ - Павло Зайцев, Борис Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, Наталя Полонська-Василенко, Володимир Янів, Іван Мірчук, Юрій Бойко, Вадим Щербаківський, Віктор Петров, Юрій Шевельов (останній здобував свій західний докторат саме в УВУ). Скрипти заміняли студентам підручники, яких на той час не було. Такою є, приміром, історія дослідження Віктора Петрова "Походження українського народу", яка була видана у Регенсбурзі у 1947 році "Українською студентською громадою".

Неоціненним багатством УВУ став архів - преса, рукописи, книги, навчальні програми, списки студентів і професури, правила студій на окремих факультетах, документи, особливо з повоєнних часів, які засвідчують велику історію українців поза межами України, а також фіксують багато вражаючих індивідуальних маленьких історій. Пригадую, як мені довелося розбирати новознайдені рукописи Уласа Самчука, і на очі трапився лист, де чоловік розповідав, як зберігав рукопис повісті Самчука "Юність Василя Шеремети", залишений на сховок у його родині в часи війни, і як мандрував цей рукопис, зашитий у наплічник, через країни і материки аж до Америки. Рукопис і сам додавався, дещо пошкоджений і зношений - посланець і свідок минулого, котрий старанно переховували і возили з собою як найбільший скарб. Сьогодні науковці й архівісти користуються набутками архівів УВУ, і це при тому, що значна частина їх ще не розібрана і не описана - за браком коштів і людей. Зрештою, ця ситуація промовиста, оскільки одне з найголовніших питань щодо УВУ - кому потрібен Вільний Український Університет сьогодні, і як він має розвиватися далі?

Від минулого - до сучасного

Сьогодні УВУ - єдиний україномовний університет у Західній Європі, який у 2021 році святкуватиме своє сторіччя. За цей час університет пережив різні періоди - віденський, празький, з 1946 і понині триває мюнхенський період. У празький період суттєвою була орієнтація на українську еміграцію та забезпечення її освітніх і наукових потреб. У повоєнний час значну кількість студентів і викладачів становили українці, зокрема з середовища переміщених осіб, які опинилися поза межами України.

Після проголошення незалежної України мета університету помітно розширилася - університет прийняв до себе чимало студентів з України та долучився до підготовки магістрів і докторів західного зразка. З часів здобуття незалежності УВУ бачить себе мостом між Європою та Україною. Студенти з України дістали можливість здобувати освіту західного типу, інтегруватися в західний світ та нести свій досвід в Україну. Сьогодні саме студенти з України становлять основну масу студентів, які навчаються в УВУ на трьох факультетах - філософському, державних та економічних наук і україністики. Останній започаткований у 1991 році з ініціативи проф. Леоніда Рудницького, котрий був на той час ректором УВУ. Тоді факультет україністики уявлявся передусім філологічно - українська мова, українська література і журналістика. Лише з часом приходить розуміння того, що поле україністики є інтердисциплінарним та включає весь спектр дисциплін, об'єктом яких є Україна.

Зі здобуттям незалежності України баварський уряд, який доти фінансував УВУ, перестає підтримувати університет, оскільки - цілком логічно - цю місію мала б узяти на себе держава Україна. Цього, на жаль, досі не сталося. УВУ виживає стараннями все тієї ж діаспори та внесками українських студентів. А тимчасом Україна могла б узяти під свою опіку УВУ, перетворивши його на свій форпост у самому центрі Європи.

Університет діаспори чи міжнародний університет?

Від початків УВУ розглядався як україномовний університет для діаспори. У Вікіпедії досі значиться, що мета УВУ - "бути науковим мостом між світом діаспори і сучасною Україною". Однак сьогодні університет бачить своїм завданням, як зазначено на сайті УВУ, інше - "стати центром виховання нового покоління лідерів та професійних кадрів, здатних будувати здорове, справедливе та економічно життєздатне громадське суспільство" в Україні. Тобто акцент зміщений на виховання "нового покоління лідерів та професійних кадрів" для України, які б могли повернутися додому і стати активними громадянами, прилучившись до творення нової сучасної України. На зорі незалежності, коли були великі очікування і світ ще не був таким складним, як нині, така місія видавалася цілком логічною. До речі, саме в 1990-ті роки в УВУ мали можливість дістати докторат чимало діячів науки і літератури, які стали політичною і культурною елітою сучасної України.

Тамара Гундорова

Однак натомість сьогодні УВУ перетворився на ворота між Україною та західним світом: студенти здобувають освіту, яка дозволяє їм продовжувати навчання в західних університетах та шукати роботу за кордоном. Доводиться визнати відтак, що місія УВУ потребує уточнення: університет уже не зорієнтований на діаспору, але його функцію важко звести і до виховання лідерів для України. Процеси глобалізації, які відбуваються у світі, економічна і політична нестабільність в Україні, загалом динамічний спосіб існування людини початку ХХІ століття, зокрема молоді, ставлять УВУ перед новими викликами і змушують думати про нові концепції його розвитку.

Переважна кількість студентів не претендує бути "новим поколінням лідерів" і не планує повертатися в Україну після навчання в УВУ. Швидше, вони використовують університет як майданчик для просування на Захід. Звичайно, не хотілося б, щоб УВУ перетворився на проміжний пункт з відтоку мізків і молоді з України на Захід. Звичайно, варто всіляко стимулювати повернення студентів в Україну. Але треба ясно усвідомлювати, що це радше бажаний варіант. Переважна більшість студентів все-таки залишаться на Заході. Щоб впливати і керувати цими процесами, конче потрібно озброювати студентів необхідними знаннями про Україну та українську діаспору. Вкрай актуальною стає інтеграція УВУ в західний, зокрема німецькомовнийсвіт, і перетворення УВУ на міжнародний університет.

Такі процеси цілком закономірні. Просто Україна також долучається сьогодні до загальних процесів міграції та глобалізації, які охопили сучасний світ. Відповідно, УВУ може не лише забезпечувати якісну й конкурентоспроможну освіту, але й допомагати Україні й українцям інтегруватися у великий світ. При цьому стає важливим виховання студентів УВУ як посередників і агентів впливу у західному світі, носіїв широкого і глибокого знання про Україну. Саме знання про Україну, її історію, культуру, мову, політику і т.п. стає тим культурним капіталом, який може генерувати УВУ і спрямовувати далі в західний світ.

Для цього важливим завданням є залучення західних професорів і науковців, які тією чи іншою мірою пов'язані з вивченням України, до викладання в УВУ, налагодження стосунків з німецькими та іншими міжнародними університетами, введення спільних курсів і програм, розробка спільних наукових проєктів і проведення конференцій. УВУ є унікальною інституцією, де рівноцінно і повноцінно можуть співпрацювати професори і викладачі із Заходу та з України.

УВУ як центр україністики в Європі

Сьогодні УВУ - єдина в Європі інституція, яка має розвинену програму з україністики, тут викладають першокласні професори, існує добра бібліотека, є великий архів, а головне - приміщення (хоча й невелике) в затишному куточку Мюнхена, неподалік Німфенбургу. УВУ може претендувати на те, щоб стати центром розвитку і поширення україністики в Європі. І як навчальний заклад, і як наукова установа університет міг би створювати спільні магістерські програми, а також активізувати співпрацю з українознавчими центрами в Європі, Америці, Австралії.

З огляду на традиції УВУ і його можливості, а також зважаючи на реальну ситуацію з розвитком і викладанням соціогуманітарних дисциплін у світі, що виявляється в повсюдному скороченні програм і кількості студентів, варто також подумати про переформулювання пріоритетів і змісту діяльності УВУ. Упродовж останнього часу основним напрямом діяльності в УВУ був педагогічний, тобто підготовка магістрів та докторантів. Варто, однак, повернутися до первісної ідеї УВУ як навчально-наукової інституції та наголосити, що основою діяльності УВУ мають бути три рівноцінні напрями - освітній, науковий і видавничий. До речі, у 1990-х роках, коли йшлося про майбутню долю УВУ, відбулася серйозна дискусія серед професорів УВУ щодо того, в якому напрямі він має розвиватися - лишатися навчальною інституцією, а чи стати інституцією науковою, дослідницькою. Перемогла ідея традиційного університету.

Відтоді змінилися й умови, й сама концепція університетської освіти вищого рівня, зокрема докторської і магістерської. Повноцінною магістерська і докторська освіта сьогодні може бути лише тоді, коли до викладання залучаються науковці. Думається, що наукова діяльність має стати важливою і рівноцінною складовою в діяльності УВУ. Звідси потреба перетворення УВУ на дослідницький університет. Ідеться про організацію на базі УВУ наукових центрів, інститутів, проведення конференцій та постійно діючих семінарів із залученням до участі в них студентів.

Ще одним напрямом могла б стати видавнича діяльність. Спорадично така діяльність ведеться, однак надалі варто розробити цілу програму видань, створити видавничу комісію, цілеспрямовано займатися упорядкуванням архівів, а в перспективі - й публікацією архівних матеріалів. З метою об'єднання зусиль всіх українських організацій у діаспорі та створення спільної архівної бази варто вести перемовини про тісніші контакти між УВУ та центрами українських студій - НТШ та УВУН в Америці, КІУС - в Канаді тощо. При цьому важлива орієнтація не лише на українську діаспору, але і на німецькомовний світ, зокрема у плані вивчення того, що західний світ, і зокрема Німеччина, дали УВУ та українській діаспорі. Загалом, залучення найвідоміших учених і професорів з різних університетів - українських і західних, а також введення компаративного підходу, зокрема і щодо україністики, - все це має сприяти зростанню репутації УВУ. Досить сказати, що в УВУ на факультеті україністики викладають відомі професори і вчені з міжнародним іменем - Джованна Броджі (Італія), Міхаель Мозер (Австрія), Ярослава Мельник (Україна), Владислав Верстюк (Україна), Олена Стяжкіна (Україна), Агнєшка Матусяк і Лідія Стефановська (Польща), Александр Кратохвіл (Німеччина) та інші.

Давніше в середовищі української діаспори можна було почути, що для того, аби швидко і легко здобути докторат, треба поїхати в УВУ, де за якісь три місяці можна захистити докторську роботу. На щастя, ці часи минули. Для цього в УВУ зроблено чимало. Однак це не означає, що зроблено все. Сьогодні існує ряд гострих і актуальних проблем, які породжені і новими умовами, і старими звичаями. УВУ - організація стара, з давніми правилами і застарілим статутом. Спілкування і зв'язки між членами професорської колегії вкрай обмежені і мають централізований характер. Адже УВУ створювався в часи, коли питання демократичного самоврядування, прозорості, академічної свободи не стояли аж так актуально, як нині. Відтак реформування УВУ має відповідати і на ці виклики часу. Нещодавно проведені вибори ректора і деканів відкрили чимало проблем стосовно демократичних засад публічності і відкритості в УВУ та супроводжувалися значними порушеннями виборчого процесу. Все це лише проявило потребу змін та реформ в УВУ - і структурних, і концептуальних.

Уже впродовж шести років я виконую на громадських засадах обов'язки декана факультету україністики, формую курси, добираю викладачів. Попри окремі здобутки, не можу не бачити і проблемних питань, які пов'язані значною мірою з відсутністю концепції розвитку університету. Я впевнена, що завдання УВУ - не лише бути присутнім у сучасному світі, але і впливати на нього. УВУ тією чи іншою мірою здійснював і здійснює всі свої функції і програми. І все ж нині, напередодні століття УВУ, варто зробити своєрідну ревізію того, що зроблено і що варто зробити, та усвідомити нові виклики, перед якими стоїть університет. Та головне - виробити такі моделі функціонування, які б підтвердили роль УВУ як наукової і освітньої інституції, де знімається відмінність між Україною і світом, Україною і діаспорою. Я впевнена, що це до снаги УВУ.